пʼятниця, 2 березня 2018 р.

Поетка вогняних меж. Біогафія Олени Теліги

ПОЕТКА ВОГНЯНИХ МЕЖ

Олена Теліга народилась 21 липня 1907 року в Петербурзі в родині інженера-гідротехніка О.Шовгенева. після лютневої революції 1917 року сім'я переїхала до Києва, де батько Олени став міністром УНР, а донька здобувала освіту в гімназії. Перебіг подій громадянської війни змусив батька 1919 року залишити Україну, а кількома роками пізніше й Олена з матір'ю перебралась на Захід, нелегально перейшли кордон і оселились у Подєбрадах (Чехословаччина), де батько працював ректором Української господарської академії. У еміґрацію прибула 1925 року все ще цілком російськомовною. Її товариство становили переважно "истинно русские люди" з денікінців та врангельців, погляди яких вона загалом поділяла. "З гарячого Савла" вона, за її словами, стала "не менш гарячим Павлом" несподівано, за "одну секунду". На великому прийнятті, влаштованому російськими монархістами. Хтось із блискучих кавалерів, які упадали біля Олени, почав глумитися з української мови, назвав її "собачьим языком". Усі з того реготали. І тоді дівчина встала, вдарила кулаками об стіл: "Ви хами... І я вас більше знати не хочу!" Відтоді говорила, писала тільки українською, присвятила всю себе боротьбі за Україну, за неї віддала життя.
Майбутня поетеса вступила на історико-філолоґічний факультет Українського педаґоґічного інституту ім. М.Драґоманова у Празі. Проживаючи і навчаючись в осередку української культури на еміґрації, вона близько зійшлася з талановитими письменниками Н.Левицькою-Холодною, Є.Маланюком, Ю.Дараганом, О.Ольжичем, Л.Мосендзом та іншими представниками "празької школи", творчість яких, поза сумнівом, була примітним явищем у літературі.
Одружилась з кубанським козаком М.Телігою, Олена переїхала до Варшави, де вчителювала, входила до складу мистецького товариства "Зарево". Живучи і працюючи в Польщі, вона не поривала зв'язків з українськими письменниками з Праги.
Свідома українка, Олена Теліга брала активну участь в українському національно-визвольному русі. В час, коли Україна потерпала від штучного голодомору 1933 року і обезкровлювалась сталінським режимом, О.Теліга, як і ряд інших талановитих українських митців-еміґрантів, не могла залишитись осторонь політичної боротьби, тому і влилася в ряди ОУН, жила з надією на відновлення державности й підпорядкувала цьому свою громадську діяльність і творчість. Тому, не задумуючись, у дні другої світової війни нелегально перейшла кордон і через Львів дісталась до Києва, де створила "Спілку письменників", видавала журнал "Літаври". Нацисти закрили журнал "Літаври", в якому друкувались твори репресованих письменників, і заарештували членів новоствореної "Спілки письменників". 9 лютого гестапівці заарештували і Олену Телігу, котра відмовилась залишити Київ і своїх друзів і цим себе врятувати. 21 лютого 1942 року її разом з іншими оунівцями розстріляли в Бабиному Яру.
Поетична спадщина Олени Теліги невелика. Олена Теліга ориґінальна в образах та ідеях, цілісна, як рідко хто інший, елеґантна у формі своїх віршів, горда в наставленні до життя - вона лишила нам взір справжньої панської поезії в найкращім значенні слова, поезії позбавленої всього вульгарного, простацького.
Ставила до себе, як до поетки, великі вимоги. Цим пояснюється невелика числом кількість її поезії. Кожному почуванню мало відповідати одне єдине слово, не хапаючись вставити якесь інше. Архітектонічна будова її вірша не має того строкатого, без ясної структури і заміру, стилю, розлізлого, не скутого однією ідеєю, який не раз вражає в інших. В Олени Теліги - шляхетність ліній, скупність, лаконізм виразу, незвикла доцільність будови. Не знайти в поезії "тріпотно пестливих" або "рожево мрійних" барв, часто уживаних нашими ліриками. Не знайти брудно-рожевих чи брудно-голубих барв, які роблять такими нудно одноцвітними вірші причулених естетів. Найбільш не терпить вона сірости!
 Як людина, що гостро пережила ганьбу й рабство своєї нації, чулася Олена Теліга в нудних мурах проклятого межидіб'я, мов вільний птах, що рветься крізь ґрати. Вона знає, що той, хто хоче продертися крізь дротяну загороду або зломити ґрати, щоб вирватись на волю, може це зробити, тільки лишаючи за собою подерті крила, шматки вирваного м'яса, сліди крови. Іноді й саме життя. Народ, який хоче порвати кайдани і "вражою злою кров'ю волю окропити", проливає і потоки власної крови. Поетка знає, що - "не чіпають тільки раба". Знає більше: що пророків, які з дому неволі вказують народові великі шляхи визволення, чекає каміння та хрест. Олена Теліга мала велику віру - нестримне бажання перетворити мрію в реальне життя. Дмитро Донцов написав про Олену Телігу: "Я не знаю ні одного після Шевченка поета, якого поезія була б так насичена ідеєю Божого Провидіння".
У творчості Олени Теліги живуть три стихії, до яких поетка постійно зверталась: "сонце", "вогонь", "вихор".  Вихор і вогонь - образи Святого Духа. Вони ж бушують і горять над чолом поетки вогняних меж, що носить - "в серці вогняну печать". Поява її, що ввірвалася в наш "сірий натовп" межидіб'я з своєю горіючою "душею в червоній амазонці" є проречистий знак, що невидимими, таємними путями на руїнах і згарищах минулої слави росте й формується наново з старого коріння володарно-панський дух нової провідної верстви нової України. Олена Теліга стоятиме на своїм високім кам'янистім верху як провідний маяк. Щоб об вогонь її серця запалювалися тисячі сердець нового покоління. Щоб - "по слідах її скошених кроків" ішли тисячі ніг. Шляхом неминучим для нації з великим майбутнім. Шляхом змагань, страждань, воскресіння. Шляхом велетнів. З горіючою оріфлямою в твердій руці.
Творчість Олени Теліги гідно увінчана у феномені празької школи поетів. Іменем поетеси в столиці України названо вулицю поряд з Бабиним яром, де її, як небезпечну активістку ОУН, разом з чоловіком, побратимами по боротьбі розстріляли гітлерівці. Останнім твором Олени став видряпаний на стіні камери напис: "Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга".
Перша поетична збірка Олени Теліги "Душа на сторожі" з'явилася вже після її загибелі 1946 року. 1947 року вийшла книга віршів, статей і спогадів про неї "Прапори духу".
Її ім'я почесно носять дитячі та громадські орґанізації у діаспорі, також і в Україні, однією з яких є наш обласний елітарний літературний клуб "Перевесло".

Література: 
Донцов Д. Поетка вогняних меж \\ Українське слово: Хрестоматія укр. Літ. Та літ критики ХХ ст.: У 3 кн. - К., 1994. - Кн. 1. - С. 600 - 607.
Ковалів Ю. Олена Теліга \\ Історія української літератури ХХ століття. - Кн. 2. - Ч.1. - К., 1994 - С. 98 - 105.
Череватенко Л. "І злитись знову зі своїм народом..." \\ Журнал "Дніпро", ч.1, 1990 р. - С. 58 - 62.

Олена ТЕЛІГА
(21 липня 1907 - між 13-21 лютого 1942)

Життя
                            Василеві Куриленкові 
Зловіщий брязкіт днів, що б'ються на кавалки,
І жах очей, що затискають плач.
Ти, зраджений життям, яке любив так палко,
Відчуй найглибше, але все пробач.

Здається, падав сніг? Здається, буде свято?
Розквітли квіти? Зараз чи давно?
О, як байдуже все, коли душа зім'ята,
Сліпа, безкрила - сунеться на дно.

А ти її лови, тримай, тягни нагору!
Греби скоріше і пливи, пливи!
Повір: незнане щось у невідому пору
Тебе зустріне радісним  -  живи!

Тобі заблисне сніг, зашепотіють квіти
І підповзуть, мов нитка провідна.
Ти приймеш знов життя і так захочеш жити,
Його пізнавши глибоко до дна.

Мужчинам
Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
І у руці перо не зміниться на спис.
Бо ми лише жінки. У нас душа  -  криниця,
З якої ви п'єте: змагайся і кріпись!
І ми їх даємо не у залізнім гімні,
У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць.
Бо швидко прийде день, і у завісі димній
Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць.
Ще сальви не було, не заревли гармати,
Та ви вже на ногах. І ми в останній раз
Все, що дає життя іскристе і багате,
Мов медоносний сік, збираємо для нас.
Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть, -
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!




Немає коментарів:

Дописати коментар