Едуард Барков. Вірші: "Поезія була для мене темним гаєм...", Судний день, Я в острові цім люднім, щоб страждати, Перегортає день сторінку, Моя душа полине в небо синє

Едуард БАРКОВ

Народився 1981 року в м. Житомирі. Закінчив гуманітарну гімназію №23. Був студентом Національного університету "Києво-Могилянська академія". Друкувався в періодиці. Про свою творчість казав так: "...за цей час я дуже збагатив літературу тим, що нічого не написав. Даруйте, звичайно, за таке розлоге пояснення з елементами сатири". Надрукований у літературно-мистецькому альманасі Житомирщини "Зустріч'99". За траґічними обставинами "чистого четверга" 2000 року Едуард пішов з життя.


* * *

Поезія була для мене темним гаєм,
А нині вона стала справжнім раєм.
Журбу і смуток віршам довіряю...
Прийде пора  -  засяю водограєм!


Судний день

Коли в тобі живе багато віршів і пісень,
Коли сумуєш і радієш разом з ними,
То не страшним для тебе буде судний день,
Коли лягатиме все людство в домовину.

Та день такий надійде, не мине!
Поганого ми наробили достобіса!
У багатьох нас серце, ніби кам'яне...
Говорим "Господи!", звертаємось до біса.

Скрізь плюваки, зневага, підлість, ницість,
Облуда, зрада, маячня, обман.
Людина та над світом має вищість,
В душі якої сонце, не туман.

У цім житті, людина  -  вовк людині,
Хоч декому здається  -  це не так!
Якби були всі мудрими донині,
То не було б Дня Судного ознак.


Я в острові цім люднім, щоб страждати...

У вир життя мене укинуто недбало
І мало не втонув, не захлинувся я!..
Яке вже горе тут мене не брало,
А я шукаю й виглядаю корабля.

Той корабель врятує спраглу душу,
Піснями й віршами наповнить все єство.
Ніхто тоді зневажити не змусить
Усе святе, що раптом розцвіло.

Я в острові цім люднім, щоб страждати.
За віщо? Мабуть просто, просто так...
Не треба мені розкошів і злата,
Та й жити в горі я ще не мастак!

А грішимо на кожному ми кроці
І роздаємо зло на всі боки...
Не треба проклинати і урочить,
І забивать в думки людей гвіздки.


Перегортає день сторінку

Міняє небо всі відтінки:
Рожеві, білі, згодом сині...
Перегортає день сторінку.
Заходить сонце. Може кине
Хоч жменьку променів у серце
І кожен з нас добрішим стане...
А потім, коли день померкне
Із неба ясен місяць гляне.
І знов мінятиме відтінки:
Рожеві, білі, синьо-чорні...
І перегорне ніч сторінку  -
Закрутить ранок сірі жорна...


Моя душа полине в небо синє...

На полотні строкатому життя
Ми вишиваєм хрестиками долю,
Та люди злі псують усе життя
І завдають хорошим людям болю.

Яким нестерпним не було б життя,
Завжди із честю вийди з всього злого!
Не вір брехливим людям, бо сміття
І бруд на тебе викинуть, слабкого...

Перетерпіти! Все перетерпіть:
Насмішки, зверхність, холод і наругу!
У дзеркалі побачить щастя мить,
Подати руку скривдженому другу.

Душа відроджується, бо вона жива
І не потоне у смітті та слині!
І хто б на неї вже не наплював,
Душа полине птахом в небо синє...

Едуард Барков. Вірші: "Поезія була для мене темним гаєм...", Судний день, Я в острові цім люднім, щоб страждати, Перегортає день сторінку, Моя душа полине в небо синє / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання газети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 21. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)