м. Житомир
Чорнобил-Чорнобиль
Жителям м. Чорнобиля і чорнобильської зони і всім тим, хто від цього постраждав, всім хто брав і бере участь у рятувальних роботах, і тим хто наклав своїм життям і здоров'ям у цій страшній і жорстокій траґедії нашого народу і братніх нам білоруського і російського народів - присвячується.
Чорнобил! Чорнобил!..
- Що ти за рослина?
Чом, скажи, твоїм ім'ям
У лиху годину,
Між Прип'ятю і Ужем
Названо місцину?
Чому пращури далекі,
Вісім століть тому,
Тобі дали це наймення
І селищу свому?
Чорнобилем стали звати.
Звідки назва взялась?
Хоч до цього довгі роки
Ти Пружем звалось.
Хто тебе в минулі віки,
Зруйнував і знищив,
І від тебе залишив
Сумне попелище?..
Чорнобил, чорнобил...
Ти схожий, до болю,
На розтріпану й високу
Лісову тополю.
Ти на згарищах ростеш
І на попелищах,
На угноєних тілами
Страшних бойовищах
Ти відроджуєш життя
На мертвому тліні
І ховаєш біль і жах
Під своїм корінням...
Чи ж не звідси твоя назва,
Чорнобилю - місто,
Що траґедія твоя,
Всьому світу звісна?
Розлютилась доля зла
За часів Батия, -
Ти був спалений до тла,
За тобою й Київ.
Литва тебе руйнувала,
Польща катувала,
Час настав, разом з Богданом
Люди твої встали
За велику Правду й Віру
Для своєї країни,
Через сльози й крови ріки
По всій Україні.
Знову тебе зруйновано,
Людей перебито,
Знову тебе чорнобилом,
Чорнобиле, вкрито...
Відродився!.. Встав із попелу,
Та у твоїй хаті
Тепер уже хазяйнують
Цареві солдати...
Нема сили, щоб стерпіти
Ту наглу наругу,
Та й повстали з Плієм
На Петра катюгу.
Два роки трималися,
Волю боронили,
Та тебе, як і Батурин,
Кровію залили,
Ну а потім, з усіх боків,
Тебе запалили
І знов тебе, Чорнобиле,
Чорнобилом вкрито.
Довго, довго ти вставав,
Спинався на ноги
І настирливо шукав,
До правди дороги...
Та не встиг, - бо час настав,
Великого горя,
Час нечуваних знущань
І голодоморів.
Час насилля над людьми,
Безправ'я й терору,
У жорстку і страшну
Більшовицьку пору.
Знову тебе підхопила
Кривавая хвиля,
Опиратися гутабам
Вже не стало сили...
А ще друга світова,
За чотири роки,
Мов соломи у жнива
Набила нівроку,
Твоїх славних земляків,
Сиріт наплодила,
А дружин їх молодих
Вдовами зробила.
Час поглинув і війну,
І Сталіна ката,
І поплічників його
Жорстоких, проклятих,
Що принесли невимовне
Горе в кожну хату.
Та фатальної біди
Не довго чекати
Залишилось Чорнобилю...
Дали людям знати,
Що на Прип'яті потрібно
Місто збудувати,
І ім'ям тієї річки
Те місто назвати.
Скажем прямо - не велике,
Але й не маленьке...
Поряд нього, як не дивно,
Звели потихеньку
Величезну та потужну
Атомну махину,
Мовляв шкоди ніякої,
Тиха, мов дитина,
Хоч клади її у ліжко
На подружнє ложе,
Небезпеки ані крихи,
Борони вас Боже.
"Комсомольською", - будову
ту чомусь назвали,
хоча все те у загалі
в'язні збудували.
До Чорнобиля від неї
Двадцять кілометрів,
Через Янів, Копані
І веселий Лелів...
Дивно! Чом твоє ім'я
Тій станції дали,
А не Прип'яті ім'я,
Що тут збудували?
Чом твій дім і твою долю
З нею пов'язали?
Мабуть, наслідок фатальний
Вже передбачали.
Певно, вже тоді хтось знав,
Що скоється лихо,
Що звалиться знов біда
На обійстя тихі.
Що вижене з рідних гнізд,
По світу погонить
Люд безвинний... Боже ж мій,
Понад три мільйони!
Безжально пошматує,
Поділить на зони,
Північнії Батьківщини,
Області й райони...
Час ішов. І та ЧАЕС
Шпарко працювала,
І енерґію від неї
За кордон збували
Та валютою казну
В Москві набивали,
А вже там її тихенько
Верхи розкрадали,
Із ґенсеками разом,
Що всім керували.
Саму ж станцію у пресі
Тільки вихваляли,
Небезпеку ж за словами
Пустими ховали...
В році вісімдесят шостім,
В двадцятім столітті,
Непроханим гостем
Прийшло лихоліття...
Двадцять шостого у квітні
Страшний вибух стався,
На тій станції - махині
Реактор зірвався,
І життєвий шлях важкий
Знову обірвався...
Твій шлях, гіркий Чорнобилю,
Ще й Полісся всього,
Краю мого преславного
Серцю дорогого.
На це раз на довгі роки
Лихо знову вкрило.
Тебе друже, Чорнобиле,
Та не Чорнобилом,
Що відроджує життя
На мертвому тліні,
Що ховає біль і жах
Під своїм корінням,
А атом, що вирвався
З-під контролю гідів,
Що розкидав і розвіяв
Радіонукліди.
І цезію, і стронцію...
Куди від них дітись?
А вони, відомо всім,
Уранові діти,
Що вбивають все живе,
Майже, три століття!..
Чи здолаєш, Чорнобилю,
Ти це лихоліття,
Що ім'ям твоїм назвали,
В краю славнім, тихім,
Не лише національне,
А й всесвітнє лихо?..
Чи відродишся, чи встанеш
Ти знову на ноги,
Чи знайдеш в віках прийдешніх
Щасливу дорогу?..
Чи ж вернуться твої люди
У свої домівки,
Чи пригорнеш до грудей
Дитячі голівки,
Чи почуєш їхній сміх
На тлі дорогому?..
Чи знайдеш в віках прийдешніх
Щасливу дорогу?..
Борис Кульчицький. Вірш: Чорнобил-Чорнобиль / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 52-54. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)
Немає коментарів:
Дописати коментар