Народилася в с.Харліївка Попільнянського району Житомирської області. В 1978 році закінчила середню школу. Потім Житомирське культурно-освітнє училище і Київський інститут культури ім. О.Корнійчука. Пише вірші з юних років. Захоплюється історією України. Працює бібліотекарем у Житомирській дитячій бібліотеці.
Розлука
Удвох стояли й дивувались,
Що блідий місяць випливає.
Колись під ним вони кохались,
А зараз він їх розлучає.
Чи ж місяць в тому винуватий?
А може зірка та, що впала?
Не знала, що йому сказати,
Чекати ж тоді обіцяла.
Тоді, як все навкруг цвіло,
Клялась, що з армії діждеться.
Щасливим повертавсь в село.
І раптом про все дізнається...
Тепер ці коси, губи й очі
Не буде він уже ласкати
І обіймать цей стан дівочий,
І руки ніжно цілувати.
Не він, не він... На що ж було
Тоді такі листи писати?
У скронях й голові гуло
І груди стало щось стискати.
А місяць виплив, як колись,
Сріблясті промені снує.
А хлопець все стояв й дививсь,
Як хвиля в чорний берег б'є.
Рідне місто моє
На кручах, де Тетерів поміж них грає,
У милому серцю, Поліському краї,
Стоїть собі місто і цвітом буяє;
З далеких доріг мене вірно чекає.
У йменні своїм поєднало, повір,
Найкращі два слова: це Жито і Мир.
Існує воно понад тисячу літ,
Цвіте, молодіє, дивуючи світ.
Бульвари і парки красою вражають,
Чудові фонтани веселками грають,
І серцю так солодко стане, коли
Побачиш у снах золоті куполи.
На кручах, де Тетерів поміж них грає,
У милому серцю, Поліському краї,
Стоїть собі місто і цвітом буяє;
З далеких доріг мене вірно чекає.
Маруся Чурай
(уривок з леґенди)
...Маруся ж вдома в скроні б'є:
– О, мамо, що я наробила?
– Ой, нене, серденько моє,
– Я ж Гриця-любика убила!
- Ох, доню, - мовила стара, -
За що ж тобі такії муки?
Вже б краще вмерла я була.
О, Боже, - і простерла руки.
Благала грішну захистить.
Молила, щоб простив Марусю.
А та шептала: "Нащо жить
Мені тепер? Скажи матусю?
Упала ниць, мов нежива.
Шептала наче божевільна.
Розпачливі страшні слова,
Що ніби вже від чогось вільна...
*
А як забрали до в'язниці,
Тут вже згадала все вона:
Як з Грицем бігли до криниці
І розмовляли допізна.
А ще згадала, як складала
Пісні про славних козаків.
Сама оті пісні співала.
Всіх дивував той ніжний спів.
За тим, згадала про похід,
Як Гриця свого проводжала
І скільки довгих сумних літ
Його з походу вірно ждала.
А як вернувся Гриць з походу,
Повчала його ненька рідна:
- Ой, синку, не дивись на вроду,
Маруся гарна, але бідна.
Ото й багатства, що пісні,
До посагу не прикладеш.
У Гальки, скрині всі тісні,
Не пожалкуєш, як візьмеш.
Тай молоді вже підросло.
Дівчат, поглянь, синок, багато.
Оженишся собі на зло.
Візьмеш одні лиш злидні в хату...
Тетяна Сливко. Вірші: Розлука, Рідне місто моє, Маруся Чурай (уривок з леґенди) / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 75-76. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)
Немає коментарів:
Дописати коментар