пʼятниця, 4 травня 2018 р.

Ніна Талько-Петрук. Вірші: "Молюсь за тебе, Україно...", Коло, О, Дон Жуане!, Засторога відьми, У пошуках вічности, І саркофаґ мов рана, Дороговказ

Ніна ТАЛЬКО-ПЕТРУК 

Народилася в с. Курне Червоноармійського району Житомирської області. Закінчила Дубнівське училище культури. З 1981 року  працює методистом у Новоград-Волинському будинку культури. Бере активну участь у громадсько-політичному житті міста. Друкувалась у журналі "Косень" (вид. "Полісся", 2-3/1999 р.).  Автор збірки "Барви Ордана" (вид. "Лесин край", 2002 р).


* * *
Молюсь за тебе Україно
До тебе, кохана Вкраїно,
Моя безталанная мати,
Струна моя перша озветься.
                   Леся УКРАЇНКА.

Молюсь за тебе, Україно,
За день твій завтрашній молюсь,
Молюсь за щастя свого сина
І серцем зболеним горнусь.

До твого серця, що зціляє,
Що сили і снагу дає.
Вкраїнонько, я добре знаю:
Найбільше щастя,  -  що ти є.

І лицемірити й збрехати
Мені не дасть твоя любов.
Пречиста, найрідніша мати,
У моїх жилах - твоя кров!

В твоїх калинах, в житнім полі,
Душа возноситься, мов храм!
Вкраїнонько, за твою волю
Я без вагань життя віддам.

І свято вірячи у тебе,
Моя Вкраїно золота,
Дивлюсь з надією у небо
І бачу: ти встаєш з хреста!..


Коло

По колу Сонця повертаюсь стомлено...
Безмежности пульсує Океан,
А на Землі, моя душа розтоптана
Встає, повіривши в новий обман.

Ці вічні лови... Ці невтомні стріли!..
Краса приманки - хитрощі Ловця???
...Скажи, забутий божиче Ярило:
- Це коло - Вічности?! А чи - Кінця?..


О, Дон Жуане!

Троянди, свічі, скатерть пурпурова,
І келихи шампанського вина...
Я б слухала довіку твою мову
Й палкі вмовляння: "Випиймо до дна!"

Та не спішу свій келишок підняти, -
Бо те "до дна" морозить мою кров...
О, Дон Жуане! Звідки тобі знати,
Що любощі,  -  далеко не любов!..

Ти - вільний вітер і не хочеш чути
Про вірність, чи глибокі почуття.
... Тож бійсь моїх очей! Бо може бути,
що лишишся у них на все життя!..


Засторога відьми

Які дзеркальні, любий, твої очі:
В них  -  каяття й нестримний шал багать
Та не гнітись. Я добра потороча.
Мене боїться чорний Морок ночі.
Сильніше Відьми  -  хто вміє кохать?!.
Зі мною ти покинув ношу дня,
Впустив в аорти нескінченність літа.
Ти зрозумів: де  -  суть, де  -  маячня.
Навчивсь на рівних розмовлять зі світом!
Тепер іди... Вертайсь в своє життя...
Та пам'ятай, що у купальську ніч
Свою любов спинити я не в силі!  -
В мені прокинеться Інстинкт сторіч!..
Не йди по квітку папороті, милий,
Аби не стать світилом моїх свіч.


У пошуках вічности

В спекотному піску своїх думок
Шукаю прорість вічноти, - чи блуду?
...Протертий до дірок віків місток, -
О, скільки перейшло по ньому люду!..

В фальшивій грі примарних сновидінь
Давно поплутались усі канони...
А на стезі можливих провидінь -
Потворний Див* поставив перепони...
_____________
Див* - божество страху і смерті в язичницьких віруваннях.


І саркофаґ мов рана...

У ґенах - цезій, стронцій, ізотопи...
Тавро Чорнобиля... траґедії печать...
І від радіаційного потопу
Як врятуватись? Де ковчег шукать?

Армаґедону усміх страхітливий
І саркофаґ, мов рана в небесах...
Чадять реакторами очі Дивів
У "Зоні смерті", що вселяє страх.

Покинута земля. Затравлена. Убита.
У колискову Роду - вплівся зойк!..
Схололи печі в прадідівських скитах.
Чи ж дасть нам мудрости хоч цей урок?

Полинна чаша - за байдужість кара:
Ми до Чорнобиля з тих пір ішли,
Як з українців стали враз хахлами...
Чужим московським розумом жили.

...В сльозі ропа... і, добрий Білобог
молитви обнадійливі шепоче.
А людоненависний Чорнобог
Зловтішно над Чорнобилем регоче.


Дороговказ

Чи ж вільні люди, коли дух закутий?
Без духу - плоть байдужа і німа.
Цинічно зловтішаються заблуди,
Пливем  за течією, без керма,
Погасли бакени. Поводирів не чути.
За що ця кара?  За які провини?   
Скільки трагізму в цій фальшиві тиші!..
Підстерігає Правду  -  ґільйотина...
В сльозі розпяття  -  рідне, найсвятіше...
То  чи ж знайти нам шлях до України?
Сидить  і досі в наших генах страх:
Він в нас , ще від татарської навали,
Він вкорінявсь в Гулагах, таборах,
(Кати свою роботу добре знали...)
Він нищить,  нищить  гідність... Отже, -  крах?
І я прошу: не дай, О, Авва Отче!
Мені з Касандриної чаші пить!..
Хай буде обнадійливим пророцтво: 
У скіфській пекторалі вічність спить
І віра: зійде сонце після ночі!
"... Я,  -  Альфа і Омега!  -  все ще... чуть!!!
Цвіте неопалимий кущ калини.
"Ми слава нації. Ми Дух її і суть".
Звідкіль ці голоси? З під Берестечка? Крут?  -
Це наш дороговказ до України.





Ніна Талько-Петрук. Вірші: "Молюсь за тебе, Україно...", Коло, О, Дон Жуане!, Засторога відьми, У пошуках вічности, І саркофаґ мов рана, Дороговказ / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 82-83. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Немає коментарів:

Дописати коментар