Про себе (р.н. 1980): "Народився. Вчився. Пишу. Вперше зачепив плетиво думок, рим та слів у '93 році. Надряпав у зошит. Потому шкрябаю як можу і як хочу. По закінченню школи пішов у мандри... Ішов - ішов і пришвендяв до житомирського державного університету. Тепер не жалкую. Нині намагаюсь вкусити з того чи іншого боку граніт науки ( вже 5 рік), втім, не досить активно, бо я народжений не для наукової роботи, а для мистецтва, я народжений бути кращим".
ПРИСУТНІСТЬ
Щовечора до мене приходить одна й та сама
дівчина
із присмаком присмерку,
я жену її геть у нічне безгоміння,
однак вона
постає з нього знову, неначе б нічого не скоїлось.
Очі її переливами міняються у люмінесценції місяця
цятками радощів,
та обличчя гіпсоване, скуте гіперболою болю,
зорить у безвість...
Так відбувається щовечора...
СХОДИ
Спускався
сходами
тиші
у вірші,
де рими
незримо
зимні...
у помаранчі сонця
долоня ця
стелилась
об перила...
долонею
зима вся
Підіймався
НУЛЬ
Ми - неомитці немарні Гольфстріму
римною,
homo futuris,
без нас українська література б
загнила, загинула, загнулася зовсім,
в нуль...
ПРО БІЛІ БЕМОЛІ
Білих бемолів бриніли пісні...
Бруньками сонця під срібним дощем
стиха сипались ліхтарні вогні,
вмиті краплинами, а не плачем.
Рук твоїх змерзлих трояндовий цвіт
випестив - випустив з полону вуст...
Білі бемолі сховались під спід
вій твоїх віяла й сіяли блюз.
ПРО НЕЇ І ТРОШКИ СУМНО
Пелюстки пальців
плелися у вальси -
їм було боляче розлучатися...
Час тане і тоне
у морі твоїх долонею...
Солоні
сльотаві спалахи сліз
доводять життя теорему: там, де вичерпується твій під'їзд -
знову розпочинається са-мот-ність...
Немає коментарів:
Дописати коментар