Народилася у Житомирі 1980 року. Студентка філологічного факультету Житомирського педуніверситету ім. І.Франка. Друкувалася у журналах "Авжеж", "Філео + Логос", в альманасі Зустріч'99", автор книги прози "Бігти по небу" (1998). Окремі твори перекладені італійською мовою.
ІМІТАТОР
Я йду вулицею і рахую будинки. Мої думки перетворилися у крапку між півкулями мозку. Залишається лише одне - ловити вітер і свистіти їм у вуха інших людей. Я буду вам співати:
- Ту-лу-ла-ту-лу-ла!
Старий жебрак кидає мені гроші і просить піти.
… Рухаюсь далі.
Хлопці миють машини. Підхоплюю легко відро і оприскую красуню по самі колеса. Чоловік у авто радісно киває мені, спілкуючись з кимось мобілкою. Хлопці з цієї хвилини ненавидять мене… Мийники женуться за мною, але я встигаю шмигнути у двері тролейбуса. Рухаюсь далі.
Пасажири чекають кондуктора. В очах радість, адже поки що не чути вимогливого голосу, але ту радість перемагає очікування, і я рятую їх.
- Оплатіть проїзд.
- За хвилину всі старі квитки з моєї кишені розкуплені і дзвінкі копійки виблискують у долоні. В іншому кінцімене зустрічає водій. Я вилітаю на тротуар, але в кулаці вбереглося десять копійок. Струшую бруд. Рухаюсь далі.
Бачу натовп. Люди оглядають блідого чоловіка, який лежить із заплющеними очима. Кидаюся у юрбу:
- Я лікар, розступіться!
Шукаю пульс і уявляю себе у білому халаті. Чоловік п'яно відригає, і я розумію, що рятувати нікого. Подумки скидаю халат і лечу тікати… але допитливі дівочі очі дивляться на мене. Можливо, що цей раз не імітуватиму:
- Красунечко, як вас звуть?
ВЕСНА
- Тобі не здається дивним, що трамваї не ходять по колу?
- Ні. Я це знав. Вони йдуть від краю до краю.
- А що для тебе трамвай?
- Візочок. Віриш мені?
- Авжеж.
Твоя фотокарточка з мінусовою температурою, тому що ти у шубі і шапці-вушанці.
- Тобі не здається дивним, що тролейбус має роги?
- Ні. Я знав це. Через них біжить струм.
- А що для тебе роги?
- Зрада. Віриш мені?
- Авжеж.
У тебе в руках ще лижі синього кольору і сніжинка на щоці, тому що там, де ти стоїш, іде сніг і холодно.
- Тобі не здається дивним, що у велосипеда тільки два колеса?
- Ні. Я це знав. Колись малим розтрощив ногу, засунувши її в одне з них.
- А що для тебе ноги?
- То десять пальців і синій ніготь на четвертому. Віриш мені?
- Авжеж.
Колотун. То тобі холодно. Біля твоїх ніг навалила купу собака. Цікаво, тобі смердить? А я відчуваю запах. Певно, гидка фотка.
- Тобі не здається дивним…
- Здається.
- А що для тебе…
- Для мене.
- Авжеж.
Повирізаю тобі очі. Відтепер ти сліпий і не будеш відчувати те лайно. А тобі затулю носа, бо не хочу бачити твою мінусову температуру. У нас зацвіли перші квіти.
ЗАБЛОКОВАНА РОМАНТИКА
(нічний діалог)
П о е т: Подивись, ні! ти не зрозумієш… Але… Поглянь, як світять ясні зорі.
Я: Дивно. Мені здалося, що сьогодні хмарно. Навіть місяця не видно. Де вони ті зорі?
П о е т: Ні. У тобі вбито романтику, але нічого дивного, ти - дитя свого часу. О, ось їде божественна фея.
Я: Де?
П о е т: Ось. Яка вона чарівна! Неначе летить. Прекрасна квітка саду.
Я: Оце п'яте створіння п'ятнадцяти років? Господи, та вона ще й виблює зараз посеред вулиці. Бр-р!
П о е т: Ти мучиш мене. Невже у тобі й справді зовсім відсутнє почуття лету думок і мрій. Хто заблокував твою фантазію?
Я: Припини. Яка пшеничка! Я хотіла б стати мушкою, аби проскочити в середину і лизнути хоч краплю.
П о е т: От і вся поезія твоєї душі. Навколо тебе буяє природа і дихає весною земля. Дивись, як запашно квітне троянда, вона чекає золоту бджілку…
Я: Ага!.. яка набере меду. Бідолашна навіть не знає, що та пишнота від спалаху реактора.
П о е т: Це гріх! Нічого не маєш прекрасного. Твої думки всохли, як і твої почуття. Невже цей вечір не надихає тебе, якщо не на рими, то хоч на прозу?
Я: Прозаїчних рим не творю і, взагалі, ліпше краще додому, бо хтось ще й по голові дасть цієї тихої, серпанкової ночі.
П о е т: Все! Не маю сил! З мене досить. О музо, дай мужності пережити таке знущання.
Я: Переживеш. Ніхто ще не вмирав від того, до того тобі зарано. Не люби слави, грошей.
П о е т: Лише для душі творю!
Я: Дивись, щоб одна душа і не залишилася з такими успіхами. Їсти хочеш?
П о е т: Небо… зорі… як гарно пахне трава…
Я: На асфальті! Не думаю. То хочеш?
П о е т: …трохи.
Я: Що?
П о е т: Хочу, кажу, трохи.
Я: От і добре. Зайдемо до кав'ярні. Пригощаю. Але за умови.
П о е т: Якої?
Я: До ранку більше ні слова. Знаєш, так хочеться просто закрити очі і … щоб ні слова і тільки марення, і тільки тиша та те, що не лягає римами, дякувати Богові, ніколи.
ЗҐВАЛТОВАНІ СОНЕТИ
Сонет №1
Колись до мене прилітали птахи,
а сьогодні день мух.
Обсіли вікно і гудять
Кожному своє щастя.
Сонет №2
Якщо дивитися крізь нейлонову тка-
нину надвір,
то скельця пташок здаються діа-
мантами.
Сяйво ріже зіниці.
Кожному своє щастя.
Сонет №3
Старі черевики з відбитками чужих пальців -
зручні.
Піт змішується з соком когось іншого.
Приємно чавкне змочена нога.
Кожному своє щастя.
Сонет №4
Півгодини не палити. Паперовий літачок
на голову.
Ножиці блиснуть і ріжуть візерунки.
Літачок наче, але…
Кожному своє щастя.
Сонет №5
Коли свербить у вусі, то можна почухати
і забути.
Свербіло серце. Сірник не ліз.
Хіба це від бруду.
Кожному своє щастя.
Сонет №6
Сум проникає між ноги власними пальцями.
Поруч чутливі чотири стіни.
Кожному своє щастя.
Сонет №7
Маю сірникову коробку, де ховаються мої
мухи,
де блиснуть мої діаманти,
де пахкотять старі черевики і
півгодини хтось не палить.
Там свербить серце і рухаються пальці.
Кожному своє щастя.
6. 06. 2000 року.
Олена Юрчук. Проза: Імітатор, Весна, Заблокована романтика, Зґвалтовані сонети / Зустріч 2000-2001 : [літературно-мистецький альманах Житомирщини] вірші, зорова поезія, оповідання, новели, драматургія, переклади, графіка, екслібриси / Уклад.: Білоус П.В., Левченко О.Г. ; Післям.: Левченко О.Г. - Житомир : [б. в.], 2002. - 60 с. - [Управління у справах сім'ї та молоді Житомирської обласної державної адміністації ; Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS"].
Немає коментарів:
Дописати коментар