Народився 14 січня 1986 р., студент Житомирського державного педаґоґічного університету. Призер ІІІ етапу Міжнародного конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика. Переможець ІІ туру Всеукраїнського конкурсу на кращий літературний твір “Вірю в майбутнє твоє, Україно” (2003 р.). Автор поетичних збірок “Земле древлянська моя...” та “Ми просто друзі”.
Стара шабля
...Скрегіт, тупіт. Брязкіт сталі.
Я в сідлі. В руці – клинок.
А назустріч мчать гусари,
Мнуть копитами пісок.
Літнє сонце ріже очі.
Ззаду – берег піщаний.
На воді – вінки дівочі.
Поруч – жменька козаків.
Де я? Що зі мною сталось?
Марю? Сплю? Дивлюся фільм?
А гусарські коні чвалом
Мчать в атаці лобовій.
Мимоволі на стременах
Піднімаюсь: “Козаки!
За Вкраїну! Не здригнемось!
Вмремо – слава на віки!”
І замаяла корогва,
Коней вдарили.Вперед!
Шаблі з піхов. “Вже недовго.
Жде вас, подруги, бенкет!”
І зійшлись на лаву лава,
І стенулися шаблі.
“Віват круль!”, “Вкраїні слава!”
Січа. Мабуть, це вві сні.
Щось ударило у руку.
Сонце. Вітер. Шабля. Стій!
Я поранений. Наука!
Це не марення, це – бій.
Скреготнула сталь об панцир.
Раз! Розрубую шолом.
Геть заброди! Я повстанець!
Йду крізь воду і вогонь!..
...Раптом все скінчилось. Сяє
буйне сонце угорі.
Хто живий – ті повтікали.
Решта – трупи на траві.
Тихо. Курява помалу
Осідає на лице.
Ліву руку розрубали,
Кров по рукаві тече.
Треба змити. Чорт, пече як!
Я спускаюсь до води.
Ні! Десь бачив вже цей берег
1 знайомі ці горби.
Почекай... Аякже! Звісно!
Як тут не впізнать було!
Я ж родився тут і виріс!
Це ж моє... А де ж село?!
Де хати?.. Широку річку
Обступили ясени.
Заблудився я в століттях,
Переплутав всі часи.
Я в музеї. Шабля висить
Вся іржава на стіні.
Взяв у руку. Подивився.
Розмахнувся... полетів...
Скрегіт, тупіт. Брязкіт сталі.
Я в сідлі. В руці – клинок.
А назустріч мчать гусари,
Б’ють копитами пісок.
***
Коли в осіннє золото убрався ліс
І тихо ронять жолуді дуби,
Я вранці, дивуючись красі беріз,
Іду до вересня у ліс збирать гриби.
Нічний туман у павутині вже завис,
Плюються мокрим листям всі кущі,
Я без чобіт в росу до пояса заліз,
1 ноги в черевиках – мов хлющі.
Листочок приліпивсь до маслюка,
І маслячок на шапці ночувати звик.
Моя ножем озброєна рука
Під корінь без жалю зрізає гриб.
Широкий пень – ґіґанта лісу слід –
Убраний в оксамит старого моху,
Сім’я опеньків вигляда на світ,
Мов з амбразур розваленого дота.
Коли в осіннє золото убрався ліс,
І вже не чути журавлиної журби,
І стогне під ногами жовтий лист,
Ходжу до лісу в гості я –
збирать гриби.
Лелека
Серед лісу високо,
Серед віття далеко
Загніздивсь одинокий
Чорноперий лелека.
Не виклацує дзвінко
Він пісні-серенади,
Онімілий навічно
Від нежданої зради.
Я був білий, веселий,
Жив в селі, на краєчку,
Мав простору оселю
І кохану лелечку.
А по наших законах,
А по звичаях давніх,
Ми назавжди, до скону
Обираємо пару.
Я тоді був наївним,
У любов щиро вірив.
Але раз полетіли
Восени ми у вирій.
Восени полетіли,
Повернулись над весну.
Але іншого крила
Обіймали лелечку.
Синьоокий суперник,
Молодий і вродливий...
Обірвалося серце,
Розлетілися мрії.
Серед лісу високо,
Серед віття далеко
Я тепер одинокий
Темноперий лелека.
Немає коментарів:
Дописати коментар