Тетяна ЩЕРБА
***
Зрубали калину, зрубали,
Дарма, що була молода!
Щоб місця, мовляв, не займала,
Щоб з гірки збігала вода.
Зрубали. А згодом забули,
Як затишно влітку було,
Яких тут пташок тільки чули,
А скільки джмелів тут гуло!
Коли навесні розцвітала –
Ставала розкішна та чемна.
Усі перехожі казали:
«Погляньте! Немов наречена...»
Та хтось, мов жартуючи, кинув:
«Ну що з неї? Тільки що втіха...»
Надвечір зрубали калину,
А там посадили горіха.
...Ось так воно в долі буває:
Хтось заздрісним поглядом кине
І знову сокира злітає,
І знову рубають калину...
***
Зайшов у потяг хлопчик...
Такі у нього очі!
Як зорі на світанні –
Великі і сумні.
Він стомлено шепоче
Колядочки різдвяні
І мріє про гарячу
Вечерю на столі.
Він знає: ці бажанння
Залишаться, як мрія...
Хто знічено, хто з болем
В його поглянув бік.
А він всім на прощання
Бажав добра без міри,
Любові й милосердя
На весь наступний рік...
***
Ці дні засніжені, окрилені, як птахи,
Летять над долею без співу у роки,
І тільки чисте небо з синім дахом
Усміхнено запалює зірки.
І десь на схилі нового століття,
Можливо, як тепер, серед зими,
Воно згадає, що були на світі
Такі звичайні і щасливі ми...
Тетяна Щерба. Вірші / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2004 - #6. - 52 с. - С.51-52.
Немає коментарів:
Дописати коментар