***
Замовлю чашечку кави,
Щоб не було самотньо,
А щоб не було нудотно,
Що треба у тебе замовить?
Замовлю нічного снігу,
Сріблястого, з краплями зір,
А ще, щоб було прикольно,
Замовлю вершечки гір…
І буду радіти тихо,
Бо голосно не вдається…
А ти — замовляй самотність,
Я буду з тобою пити.
***
Молилась. На зливу.
Просила і собі дощу.
Такого, щоб можна змити
Зраду. Твою. Не одну…
***
Та люблю ж я так само, як інші,
Романтично і трохи тужливо.
І кохання у мене простеньке,
Воно пахне для мене сиром…
А у вас?
В мене — кольору редьки,
І на смак воно трохи терпке.
Ні, не так, як “вино Соломона”…
А як сливка зелена гірке.
Ось таке воно в мене, звичайне…
А у вас?
І у вас таке?
І так само носика морщить?
І так само казки вам плете?..
***
Кури мені сигарету,
І трішки небесного лою…
У мене, кажись, параноя.
Але… Я не вмію курити…
Для чого мені сигарети?
Я хочу твого розуміння…
…Купи мені краплю свинцю,
Щоб в серце всадити кулю.
Для чого?
Я ж не стріляю,
Та й зброю тримати не вмію…
Втім… Хай буде… Якось відчую,
Що стало нудотно жити,
Що сонце не світить в очі,
Що світ все стоїть на місці,
Що ти став сухим та байдужим, —
Всаджу тоді в серце кулю…
Кому? Я іще не рішилась…
***
Я покидаю місто.
Плачу? Та де там!
Радію!!!
Просто я ще не знаю
Що таке ностальгія…
***
Я часто заходжу у вічність,
Сиджу там, читаю газети,
Пю каву…
І граю в карти…
А ще — я чекаю на тебе.
А ти не приходиш у вічність,
Ти мовчки їдеш в маршрутці,
Читаєш дурні свої книжки,
У тонкій такій палітурці…
А може, я помилилась?
Не треба на тебе чекати,
Колись,
Як прокинеться небо,
Заквітчане сонними хмарами,
Із запахом ефіопської зливи…
Ти сам станеш правду шукати…
Заглянеш тоді у вічність?
Проза (маленька)
***
Коли падає дощ, небо за ним сумує: був на небі дощ — і немає на небі дощу. Дощ опинився в людському світі. Незграбному… Банальному… Безжалісному… Але людському! І небу його не вистачає!
25.07.06
***
Різнокольорові люди. Всі!!! Чесно! Я не брешу!!! Не вигадую, тобто… Сама ж колись не вірила. Але ти глянь на мою жовту маму і коричневого татка, на Юльку — червону-червону, і на веселкового Петруся… Люди різнокольорові! Я хочу бути кольору ранкового неба, що прокинулось високо в хмарах…
25.07.06
***
В мене гримить за вікном. Це не грім? А що це? А! Зараз скажеш, що це Ангели гніваються на людей і гримлять на них з-за хмар… Не правда!!! То маленький Ангел соває по своїй кімнаті ліжко, бо не може ніяк заснути. О! Поставив біля вікна! Що, вже не гримить? :)
25.07.06
***
Мої іграшкові ведмеді полягли спати. Як? От так! Вкрилися ковдрою затишку, підклали під голову мрії, вмостились прямо на реальності, і хроплять! От такі в мене ведмеді! Піду попрошусь влягтися біля них…
25.07.06
***
В мене погані справи. Лікар сказав, що я нормальна!!! Уявляєте, яке це лихо! Я не хочу бути нормальною, тобто такою, як всі. Я хочу залишатись собою, говорити з червонобокими бедриками і залазити з ногами на хмаринку… А ви так не хочете? Зараз почну плакати… Яке лихо — я нормальна!!! Може, лікар помилився…
9.08.06
***
Всю дорогу за мною бігло маленьке куце цуценятко. Воно зупинялось, коли зупинялась я. Воно перебігало мені дорогу й намагалось зазирнути прямо в очі. Воно крутило хвостиком і просило, аби я пригріла його в своїй житомирській квартирці. Бідне… Воно не знало, що я також, як те цуценя, шукаю прихистку в чиємусь серці. Може, хтось візьме мене до себе? Я ж бо взяла тоді того цуцика в хату…
9.08.06
***
Цікаве мовознавство: червоніти — значить ставати червоною, зеленіти — це значить ставати зеленою, а чого кохати не значить ставати коханою? Це не мовознавство, це життя таке несправедливе…
27.11.06
***
Все, що я люблю, поламане або надщерблене. Люблю іграшкового ведмедика — але в нього відірване вухо… Люблю гіпсового зайця — але в нього немає носа… Я люблю Янгола, що стоїть на моєму компютері — але в нього відбита рука… І у моєї улюбленої вази відщерблений край… Це якась закономірність? А ти? Думаю, в тебе також чогось не вистачає… Може, в тебе хтось вкрав совість?..
27.11.06
Немає коментарів:
Дописати коментар