пʼятниця, 2 серпня 2019 р.

Олена Юрчук. Вірші з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #8 (2007)

Олена Юрчук

***
Я бачив
як жовтими скельцями падало небо
та коли подивився вгору
зрозумів
що стою під деревом
осінь

***
Останнім часом
бачу світ
крізь веселку сліз Бога
дощить

***
Торканням теплих пальців
залишаю слід
у твоєму тілі
ранок

***
Сім днів
і три ночі
в долонях Бога
безсоння

***
Сніг
дитячим сміхом падав
до ніг безжурних
йшов вулицями
ніч

***
Жовтим листям
земля торкається свого тіла
щоб осягнути втрату цноти
зима

***
Прощання вальсує у скронях словами останніми
судини зав`язано в вузол надії згадати
тебе покидаю присутністю тіла без погляду
склероз

***
Дві постаті поруч її тіла
ще крок до відчаю примирення
вона обрала
самотність

***
У маленькому місті жила дівчинка
гралася у ляльки і гойдалася на гойдалці
одного дня випав сніг
старість

***
Я чекаю на погляд
я хапаю повітря ніздрями
я ковтаю спогади пігулками вночі
дозовано
ностальгія

***
Бог створив його з глини
Бог створив її з ребра
втомившись заплющив очі
так з`явилась
я

***
Одноманітністю вражень
на плечі лягала втома
нервовістю пальців
за два подихи від
мене рятувала
вона

***
Кожного дня віддавати себе світу
кожного дня шукати відповідь без запитання
кожного дня
життя

***
Брат нахромив брата на вила і поніс волу
той напився крові і подивився на світ очима
людини

***
Земля тікала від себе кров`ю своїх дітей
земля тікала від себе кістками своїх дітей
у дні Голокосту

***
У цьому світі
мої пальці знають
два пророцтва
Слова і Жіночого тіла

***
Хвилина на двох
перетворена на години тіла і поту
у змаганні духу
коханці

***
Він вийшов у поле і сіяв перлами у душі Спраглих
ті напилися вологи і плюнули в колодязь Обізнаних
свині

***
За мить до майбутнього
переступаєм межу між минулим і сучасним
Новий рік

***
Початок той самий кінець
любов та сама ненависть
порожнеча породжує втому
і так минає життя самотнє
колооббіг

***
Дзвінок розрізав тишу
на два часопростори
до неї і з нею
я балансую над ними

***
Я хочу бути жінкою
я хочу бути жінкою якій він не вірить
я хочу бути жінкою якій він не вірить стоячи по коліна у морі
думала русалка гріючи хвіст на березі

***
Нарешті дозволила собі
крізь сни слова погляди
нарешті дозволила собі
крізь цитати його і не його віршів
нарешті дозволила собі
ЛЮБИТИ
та він промовив
... Тебе забути хочу

***
За самотністю його віршів
не чекала пророцтв
за самотністю своїх думок
не чекала віщого слова
за самотністю...
не чекала...
де ти?

***
чорна гілочка бризнула соком
канали набухли і вистрелили зеленим
рожеве з`явилося несподівано тонко
температура впала
цвіли садки

***
У квартирі температура у мінус
Твоя дружина віталась привітно
Ти поїхав до Києва
У Житомирі буде дощ
Ти зателефонуєш колись увечері
Не скажеш ні слова про кохання
Потім ми залишимо за собою вічність
Повну мого мовчання і твоєї нерішучості
Але я чекаю на тебе

***
Скажи мені все сьогодні
Не чекай весняної повені
Не чекай літньої роси
Не чекай осіннього падолисту
Не чекай зимового снігу
Завтра я відлітаю у вирій

***
Цілую тебе
Рухаюсь каналами твого тіла
Чую твої слова
Відчуваю твоє дихання
Собака лиже мені ноги
Ранок

***
Маленький їжачок
у великому лісі
заплутався у гілках хмизу
лабіринт

***
Необмежений простір мене
накладається на твої ґрати
так назавжди
бо ти не любиш

***
Господь сказав
не буде раю для тих хто не любив
а Я кажу
пізнають рай і вони
якщо любили їх хоч раз

***
Одного ранку я прокинуся у божевільні
Погляну у вікно і посміхнусь
Нарешті я дома

***
Коли я була маленьким хлопчиком,
То відчувала, що світ — єдине ціле,
Але в тринадцять років у мене почалися критичні дні,
І я зрозумів — світ розірвано навпіл, як і моє тіло.
Так говорила Заратустра.

***
Від тієї ночі
Пісок крізь пальці
Перебираю почуття
Відсторонено фіксую самотність
Я тебе втратила

***
Намалюй мені лелеку.
Він полетить до тебе і принесе твою душу.
Я говоритиму з ним.
Знаю, що він мовчатиме,
бо то вигадана історія,
у якій ти живий, тату.
Але намалюй.

***
Я маю ваду — серцеву недостатність,
тому моє тіло не належить нікому і належить всім одночасно.
Я маю ваду — роздвоєння особистості,
тому моя душа належить всім і Богу, але не мені.
Чеснот не маю,
тому ніхто не візьме моє ім`я за прапор і не понесе вулицями міста.
Так говорила Юрчук.







Олена Юрчук. Вірші / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2007 - #8. - 60 с. - С.3-8.

Немає коментарів:

Дописати коментар