***
Білий тролейбус, червоний тролейбус, синя маршрутка.
Йдучи легенько, не треба нічого чути.
Якщо той оркестр тобі заважає,
Присядь і побачиш, як райдуг немає.
У тридцять восьмому асфальтному сліду
Побачиш обличчя юного діда.
Якщо тобі важко, легко, байдуже,
Спробуй ловити кита у калюжі.
Є ще й пеньок — добрий хоробрий пень,
Пошрамований, опльований і вже вмер.
Знаю, ти знаєш, він міг би ще жити,
Якби не це зло — довкола чорніючі джипи.
***
Вечір приходить
і мавпячим ротом
смокче відходи
народні.
Вухо велике,
всесвітнє око.
Руки помити
в потоці.
Землю нудить,
землі ікається.
Червоні будні,
зелена паніка.
***
Слива щаслива,
бо забіліла,
як вже сто років
не вміла.
І хочеться сливі
аж капає слина,
щоб хтось подивився,
яка вона мила.
Прийде нещасливий
із слізьми і слиною,
а слива подумає:
дивно.
***
Молоко з медом.
Тіло голе і босе
Лягає на плесо
Солодко-вологе.
Врятуй моє горло,
Воно палає,
Мовчить гордо.
Тебе це лякає?
Спий все до останку,
Злижи оті губи,
Бо вже на світанку
Меду не буде.
**
Лелека снує, мов сновида,
Зрідка клацає дзьобом,
Як черв, виповзає провина,
Віриш у неї — і тонеш.
Коли потік нестримний
Розвітреного волосся
Лякає лелечі крила,
Мати надію хочеш.
Чого ти снуєш, мов сновида?
Як зветься твоя жура?
Провина твоя журавлина
Схоплена дзьобом була.
***
Свято, яке пропахло алкоголем,
Побої, які не сходять з розуму.
Річка думок нечиста
Підстрибує на вибоїнах.
Поклавши руку на серце,
Скажи, що воно безчуттєве,
Бо як відчує усе це,
Скорботою виповнить вени.
***
Чайне сонце розлилося,
Недоречність в ньому — скрепка.
На столі проміння всмокче
Вже забруднена серветка.
Ти сидиш від мене зліва,
Я боюсь тебе, як Сфінкса,
Вся така невинна діва,
Хоч візьми і долі кинься.
Сонця рукавом не витру —
Хай тече його проміння,
І хай намертво прилипне
До солодкого глумління.
***
Мокра шкарпетка
Висить на спинці.
Дівка хропе,
Бо солодко спиться.
Ніч замовкає,
Губу закусивши.
Смерть косу шукає
Людей покосити.
Ніхто не співає,
Шкарпетка висить,
Час протікає:
Тік, тік, тік…
***
Я шепчу тобі на вухо:
Памятай, що б не було,
Буде сонячно і сухо,
Якщо враз не піде дощ.
Прийду у футболці жовтій
У годин десь девятнадцять
І ногами буду човгать,
Якщо не злечу зненацька.
А якщо мене не буде,
Не стій довго у чеканні,
Знай — десь град нещадно лупить
І щось сталось геніальне.
***
Іду на клич вітру,
Ще мить — і зникну,
Полечу понад світом
Все вище.
Мої крила дедалі
Нагадують Дедалові,
Коли віск розтане,
Мене не стане.
Мене породило сонце,
Жовтороте і босе,
Воно і знищить,
Але вище.
***
Той цілунок — лише пародія
на цнотливі цілунки метеликів.
Хоч втечемо, а будемо, хоч і будем, а згодні,
що ми низько, як вище повелено.
Крильця бються, тріпочуть і прагнуть,
легковірно погрузли у сутичку.
Не втекти, не піти, не пропасти,
обпекти тебе сонцем і дмухати.
***
На потрісканому асфальті
чиєсь посмутніле обличчя
погляд ховає.
Чи ти це?
Ти питаєш, я відповідаю.
Чотири якось виросло дерев.
В траві густій
розгадки я збираю.
Дивне дерево цей клен —
аж надто багато кучерів.
Приходитиму у вересні
на жовто-палкі зустрічі.
Коли б прокинутись раніше,
як бувало,
спила б як не роси,
то свіжості туману.
Небо посмутніло,
швидко сховалось за хмарами.
Якщо понеділок,
бути старості.
Немає коментарів:
Дописати коментар