понеділок, 18 листопада 2019 р.

Людмила Золотюк, Тетяна Сушкевич. Аспірантські теревені про творчість Павла Загребельного. Інтерв'ю з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #13 (2010)

… З’ївши філософське яблуко про творчість, я надумалася інтерв’ювати свою колегу Таню Сушкевич, яка ще трошки – і стане «загребельнознавцем». О такій порі, сутінкової, темної, втомливої березневої ночі, я вже на вигадки була не вдатна, а що на той момент Таня гортала «Диво» Павла Загребельного, а я – роздруковане опитування нетівського сайту «ЛітАкцент» про постать Павла Архиповича Загребельного у творчому житті авторитетів, то й грішкою було би не поцікавитися думкою людини, яка роман «Диво» не те, що читає, а перечитує: тричі-«четвертичі» по 574 сторінок дрібненького шрифту, та ще й сидить з тобою поруч. Отож відбулася десь так розмова:
– Чим для тебе, Таню, Павло Загребельний цікавий як прозаїк?
– Знаєш, Павло Загребельний цікавий для мене своїм умінням писати прозу. Він – майстер слова. Та й тут непрофесійному читачу видко, що у своїх творах цей письменник вправно «споруджував» масштабні та громіздкі словесні конструкції і як їм не дивуватися-чудуватися?!
І ще: Загребельний поєднував непоєднуване. Наприклад, опис собору в «Диві» – це гармонійний «сплав» будівничої термінології та художніх засобів. Зараз-зараз, чекай-чекай, відшукаю сторінку з моїм улюбленим інтер’єром. Ось, читай!
І я читаю:
«У середині за товстезними кам’яними стінами, він зостається вічно рухомим, з тісних придавленостей тектонічні маси випручуються вгору, вище й дужче аж поки злітають у центральному куполі в безвість, неосяжну оком, від центральної нави правобіч і лівобіч відбігають нави бокові, нави гармонійно з’єднуються, сполучаються, непомітно зливаються, переходять одна в одну, їх чергування ритмічне, мов мелодія елегійного вірша, що спирається на постійно триваючу замінність».
То ж хіба його проза – не майстер-клас художнього стилю?
– Які з його романів, на твою думку, мають найбільше шансів залишитися і зберегти свою популярність? Чому?
– Люд, менше сподівайся на оригінальну відповідь, бо ти про неї здогадуєшся(. Мабуть, історичні романи (Таня виокремила для об’єкта свого дослідження саме історичні романи цього автора – прим. Л. З.). Історична романістика Павла Загребельного філософська і глибинна. У будь-якому художньому творі читачі шукають близьке для себе. Не виняток й романи «Диво», «Смерть у Києві», «Первоміст», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан»… У названих і неназваних творах, думаю, ще чимало поколінь читачів знаходитимуть відповіді на питання стосовно історичного минулого, а можливо, й близькість із сучасними подіями для цих поколінь.
– Павло Загребельний – людина: твої спогад, твої враження.
– Особисто з ним знайома не була. Моє знайомство із Павлом Загребельним «позаочі» відбулося у шкільні роки: ми дружно усім класом читали «Диво». Тоді я його не дочитала, а на третьому курсі цей факт мені пригадався. І тепер знайомлюся з Павлом Загребельним вже не через один роман, а й інші твори, інтерв’ю з письменником, його та різних критиків публіцистичними матеріалами, науковими розвідками. І майже щоразу він відкривається для мене як цікава, непересічна постать українського літературного процесу.



Людмила Золотюк, Тятяна Сушкевич. Інтерв'ю / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2010 - #13. - 116 с. - С.77-78.

Немає коментарів:

Дописати коментар