Вампіричне
Замовила б для тебе вбивцю:
Ти, любий, так мене дістав!
Ти — мій безжальний кровопивця,
Поставлений на пєдестал.
Давно знекровлена тобою.
Ти — анонімний вурдалак.
Здалась тобі отак без бою.
То як там кров моя на смак?!
То як там кров,то як там сльози?!
У мене, любий, третя плюс.
Які прогнози? Знов погрози?!
Та я тебе вже не боюсь!
І на прощання без прощення.
Від насолоди я за крок.
Для тебе, любий, у кишені
Лежить осиковий кілок.
Вампіричне 2
Так хотілось ніжності й зефіру.
Але ж ти холодний, наче Кай.
З серця — із жорстокістю вампіра! —
Випиваєш кров. То й випивай!
Малокрівниця. Я — молоко без крові.
Третя група. Донорів катма.
По моїх вітрилах пурпурових
Свіжим снігом вдарила зима.
Знов інєкція — дві ампули прощання
І безсоння з кавових зернят.
Щоб не збожеволіть, пю востаннє
Шість пігулок спокою підряд.
Я таки надміру імпульсивна.
Тон різкий твій струмом в скроні бє.
Знаєш, так надривно-депресивно
Знати, що ти ще у мене є.
Знати, що прикута добровільно
Я до вбивці фібрами душі.
Так самовдоволено-повільно
Убиваєш. Краще б задушив
Зашморгом ненависті чи болю,
Стрічкою сліпих розчарувань,
Мотузком квартирної неволі,
Ланцюжками зради. Без вагань!
Ти — розрекламований наркотик,
Що повільно кров мені псує.
Знаєш, так нестерпно — до нудоти! —
Знати, що ти ще у мене є…
Руда відьма
Рудою відьмою опівночі зявлюсь
У дзеркалі свідомості твоєї.
Зліпив мене, подарував комусь —
Та у мені померла Галатея.
Страшна тобі? Для інших я фетиш.
Я — упириця! Чом ховаєш шию?
Час говорити, але ти мовчиш.
Дротами забуття тебе зашию.
Хай заповзає ніч у мозок твій.
Так боляче і лячно, коли темно.
Даруй, Адаме, я — спокусник-змій,
Пожертвував своїм ребром даремно.
Топтали б Єви мощі вас, святих,
Безреберних, та вам цілують ноги.
Підошв лизання — ось найтяжчий гріх.
Невже смирення — заповіт від Бога?!
Еротичне
А у тебе мигдалеві очі
І метелик на лівім плечі.
Ніжним шепотом вушко лоскочеш,
Далі знову лірично мовчиш.
Я тепер відчуваю, що квітну
Матіолою й літнім дощем.
У кохання тариф безлімітний.
Мов солодкий малиновий джем
Дотик вуст твоїх. Теплий наркотик.
Хвиля пристрасті кольору зір —
Небезпечна на смак і на дотик.
Ти — ласкаво-спокусливий звір.
Прямокутник спітнілого ліжка
Перетнуто тілами навпіл.
Я — приручена дика кішка.
Ти — ласкавий і хижий звір.
Доторк пальців — здригнеться тіло.
Краплі поту мільйонами страз.
Я так палко тебе хотіла…
Он який ти, любовний екстаз!
Весільне
У скрині смутку струхла сукня щастя.
Весільна сукня. Чорна. Як земля.
В колоді карт тепер якої масті
Я наречена? Наречена я?!
Наречена! Приречена! Як хочте.
Приручена?! Заручена?! Чи як?
Без сукні, без обручки і без почту…
Відштовхнута… Відречена… Чия?
Чи я його своїм коханням вбила?
Чи я була холодна, як змія?
Чи в ніжності своїй його втопила?
Чи я?... Чия я? Та вже нічия…
Розхристана. За містом. Без намиста.
Невиспана. Заплакана. Одна.
Не наречена я і не невістка.
Розчавлена і випита до дна.
Невінчана. Розвінчана. Тобою
Обдурена в прокуренім фойє.
З дірявою дешевою фатою
З весільного старого ательє.
В потоках сліз, як у брудній вуалі…
Набридливою мухою дзижчить,
Дратуючи, питання: що ж бо далі?!
А ти — свою задовольняєш хіть……….!
Стривайте! Стоп! Давайте-но завісу!
Кому потрібне це дурне ниття?!
Пішло воно до біса. Я — актриса.
Закохана у себе і в життя.
Отож, я без весілля і застілля.
Оце чаруюче врочиста мить!!!
Твоя любов — як затяжне похмілля.
Від неї нудить й голова болить.
Твоя любов — червива синя слива.
І їсти — зась, і кинути — ніяк.
А я щаслива, хоч надворі й злива.
Окрилена! Націлена! Чи як?
Знеболена. Оголена весною.
Розчервоніла від своїх принад.
Переболіла?! Буде час — загою
Всі вирви ран. Нема шляху назад.
Цілована. Шокована собою.
В нірвані. В океані ніжних слів.
Психолог-час давно усе загоїв.
Мій горе-наречений, чом скипів?!
Привабливозвабливоособлива,
Я скуштувала сонця теплоти.
Щаслива я. Ой! Що це? Знову злива?
Та ні. Невже?! Це, любий, плачеш Ти!
2.45 ночі
З горнятка кави наспіх сповідь ночі
У чашку з чаєм переллю, як мед.
Лукавий Квітень-пустосміх регоче,
Моргаючи до панночок комет.
Тріщать тини небесні: знов світила
На вечорниці збіглись. Ну й дива!
Девятій цифрі ляпаса вліпила
Довгуща стрілка, куца — цифрі два.
Впилась кліщем у телескоп зіниця
Вусатого, мов дідух, звіздаря.
А я читаю вголос — знов не спиться! —
Слова-ліхтарики з нічного букваря.
Чиясь рука недбало вяже банти.
Від їх невинності так тяжко голові.
Звіздар і я — ледь згорблені атланти —
Тримаєм повінь ночі на собі.
Хоку
Ти — аутсайдер
Душа-рапунцель тепер має
Стрижку під каре. Вежа — неприступна
Розсміялась в обличчя
Тебе побило градом мого сміху
Фінал? Справедливий.
Розгледіти твою душу?
Вона — мізерна.
Я не Циклоп. Світ існує і без тебе
Тоненька свічечка збирає
У долоньки жовті слізки.
Я хочу плакати. Запали й мене
Серед комарів теж є пияки
Це ті, любий, що пють твою кров
Прохання від грінпісівця: не псуй фауну.
Коктейль кохання з присмаком крові.
У тебе тепер анемія.
Домішався, бармене?!
÷ Звірі як звірі. Серце — не камінь. Кров на руках. Просто й непросто. Стука у двері вічності страх. Крила як в лебедя. Очі як в ворона. Ні, ти не та. Ходить лісами, стежками, долинами зла самота.
÷ Ворог знов плаче десь. Сльози — це біль. Ти знов оточена муками, злобою. Й так звідусіль. Хочеться вірити — щастя ще буде десь. Може, і так. Знову затемнення сонця і розуму. Може, це знак?..
Немає коментарів:
Дописати коментар