***
Вмиюсь чорнилом луснутої зіниці,
А ти, розтанувши в душі,
залишишся калюжею
Повіками бігатимеш.
Тепер в моєму організмі ще більше залізного купоросу.
І от
Немов черепаха,
Що помирає заради майбутнього,
Я помираю —
Заради минулого.
***
Котячою чутливістю
Схлипує березень.
Анатомію
моїх фалангових куточків
ти вирішив порушити.
Всю заштампував
своїм темпераментом,
щоб мою бліду
пустотілість приховати.
Похвала тобі
за мою багатогранність.
Іноді мрієш прикрасити рельєфами
творіння.
Але ненавистю до ідеального
продовжуєш виводити
нечіткість контурів.
Робота тривала
всю холодність місяців.
Тепер, я
вірністю буду мерзнути в тубусі,
мій інфантильний художник.
***
Луною засудження
Тиша зиркне.
Посмішкою роси
опіки запамятають дотик.
Розмов отруйних
шум
рецептори полоскоче.
Ох, вже ці бабки-повитухи,
може вони зовсім не бабки?
А
он та з насінням
на жабу схожа
в руках з зіницями,
ненароджених діток.
Ось і подруга її, ліпша,
з лави
хамелеоном посміхається.
Вороном,
ящірка в капелюшку
віталася і по-тихому
плітки сплітала в клубок,
щоб не забути чого.
Ось і правителька підповзла,
на своїх трьох,
книжечку за пазухою притягла
доноси на нас
«світському суспільству»
доповідати буде.
А, ми з тобою — головоногі
і ваші забобони
на смак як ноги нам.
***
Плавання в мармеладі
віщувала ця сама,
глуха темна,
яка приходить кожну добу
немов для того
щоб стерегти моральних пройдисвітів.
Твої панди відлетіли
мої бджоли втекли,
а може, вони зїхали?
Ми залишилися до дурості рожевими
в наших вбраннях для спектаклю ночі.
Вхід вільний
за умови,
якщо думки
боягузливими мальками
сховаються за корали мозку.
Нинішню премєру
не покуштуємо
від попередньої ще,
долоні піт видихають.
Ми краще
повіки зображеннями потримаємо,
а тишу
отруємо покусуваннями совісті.
Почувши запах світанку,
підемо йому назустріч,
щоб не заблукав.
Марина Декіна. Вірші
Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2010 - #15. - 156 с. - С.43-44.
Немає коментарів:
Дописати коментар