Зоряна Головецька. Вірші з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #16 (2011)

Зоряна ГОЛОВЕЦЬКА

***
Розставатися я не вмію.
Розставатися я не хочу.
У думках я про тебе мрію
Щогодини, щодня, щоночі.

Ось останні години літа.
Проминає життя шалено.
Починають жовтіти квіти,
І старіють намоклі клени.

І останні слова журливі,
Твій останній на мене погляд.
Поцілунок останній нині
І останній до мене дотик.

Завтра нове життя настане,
А вже треба додому вертатися.
І скажу тобі я востаннє:
«Не навчилася я прощатися!»
31.08.10.

***
Як гарно розлучатись восени,
Кидати все, немов дерева листя.
Втікати у непізнану барвистість
І засинати вже аж до весни…
Як гарно розлучатись восени.

Як добре розлучатись восени,
Коли земля прощається із сонцем,
Жовтіє все навколо за віконцем,
А ти йому кидаєш вслід: «Прости!»
Як добре розлучатись восени.

Як треба розлучатись в листопаді?
Щоб дощ сховав вологу під очима,
Щоб ця розлука хоч чомусь навчила,
Щоби ніколи вже не йти назад,
Так треба розлучитись в листопаді...
19.11.10

Осінь
Останні слова незабутні. Останнє — всесильне!
Усе обривається в памяті, тільки не це!
За жовтим листопадом грудень мандрує красивий,
І ночі розлуки в долонях для мене несе.

Самотніх страждань, спустошених келихів рому.
— Це тільки початок, — курличуть сумні журавлі.
Зажурений вечір розказує казку знайому,
І свічка примружує очі свої на столі…

Що далі, скажи, що там далі чекає на мене?
Злечу до небес? А чи долі впаду із висот?
І поки листопад роздягне оранжеві клени,
В тужливу мелодію я додаю своїх нот…

— Налий мені чаю в горнятко, бабусю осіння!
Бо завтра, говорять, морози і підуть сніги…
А поки видніється сонце, як вогник в жеврінні,
На пальцях рахую свої безневинні гріхи.

А осінь ховає від холоду руки в кишені,
Закутує від хуртовин помарніле лице…
Останні слова незабутні. Вони — незнищенні!
Усе обривається в памяті, тільки не це!
9.10.10

Зоряна Головецька. Вірші /

Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературно-художній журнал. - 2011 - #16. - 160 с. - С.99-100.