Наталя Дзюмак. Вірші: Моє село, Я тебе зустріну, Не барися, "Болить душа? - Не треба, ой, не треба..."

Наталя ДЗЮМАК 

Народилась 25 травня 1953 року. Живе і працює в смт. Баранівка.


Моє село

Іду селом, таким до болю рідним.
Знайомий двір, стежина в споришах,
Ген осокори з шелестом привітним
Мені назустріч дружно так спішать.

Блищить ставочка гладь між очеретів,
Все та ж верба, похила й мовчазна.
Невтомний рейвах жаб'ячих концертів
В сріблястий вечір лине допізна.

Тонуть садки в духмянім шумовинні,
Вслухаючись у пісню солов'я...
Моє село, в цей теплий вечір нині
Тебе, хвилюючись, зустріла знову я.

Ця долі мить - прекрасна і врочиста.
Бентежить душу тихий-тихий щем.
Іду селом, дорогою дитинства,
Де слід проріс зеленим споришем.


Я тебе зустріну...

Обійнявши Случ, притихлий вечір
Ніжно колискову шелестить.
З-за хмаринки на дівочі плечі
Місяць зачудовано зорить.

У вінок з холодного смеркання
Соловейка б пісню заплести...
Я тебе зустріну, мій коханий,
Поцілунком сонця золотим.

Сяють трави в росянім серпанку,
Світ бентежить солов'їний спів.
Задрімавши, молодий світанок
Знов хміліє від солодкий снів.

Розсипало небо зір намисто
В темних плесах сонної ріки.
На долоні маревом вогнистим
Теплий дотик рідної руки.

Принеси мені в своїх долонях
Зоряні замріяні світи.
Із забутих снів в моє безсоння
Ти до мене, милий, прилети...


Не барися

Заснула ніч, а думка
Тривожить, будить серце:
Знов - теплі рідні руки,
І слів віночок в'ється
Із вуст твоїх ласкавих.
І ніжить дотик плечі,
І в чистих росах трави
Й такий чудовий вечір,
І ти, і я, і щастя
Сміється місяць в небі,
А зорям мальви сняться,
Коханий, я ж до тебе
Листочком припадаю,
До вуст твоїх тулюся,
Вмираю, оживаю,
І плачу, і сміюся.
А ти із срібла ночі
Весільний вельон вяжеш.
Чому ж сумують очі -
Не кажеш, ой, не кажеш.
І вже світанок в барви
Вдягає світ холодний,
І мокнуть в росах трави,
Шепоче листя сонно,
І ти мені лиш снишся...
Я знов одна, без тебе,
Мій рідний, не барися,
О, як мені ти треба.


* * *

Присвячено Ю. Р. 

Болить душа? - Не треба, ой, не треба.
Пройдуть роки - пекучий біль розтане.
Для тебе знов розквітне сонцем небо,
В цілющих росах вигояться рани.

На гомінкому людному розпутті
Ти - дикий звір, нескорений і гордий.
Такий самотній у своїй спокуті,
Лиш в серці біль бринить важким акордом.

Підступна Доля крила обрубала -
Та ти здолаєш біль гіркий, я знаю.
І не суди себе. Вини її так мало!
Не треба, друже мій, тужити, я благаю.

Наталя Дзюмак. Вірші: Моє село, Я тебе зустріну, Не барися, "Болить душа? - Не треба, ой, не треба..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 33. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)