Народилася 1983 року в селищі Кам'яний Брід Баранівського району. Навчається на третьому курсі Житомирського педагогічного ліцею. «Люблю живопис, - зізнається дівчина, - захоплююся міфологією та літературою, з якою у майбутньому мрію пов'язати своє життя». Автор збірки віршів «Подарунок Евтерпи».
ПОДАРУНОК ЕВТЕРПИ*
Сидиш і скиглиш над рядком,
Евтерпу звеш із Гелікону,
В Парнас махаєш кулаком -
Вона ж хихоче, Апполону
Розповідаючи про твій сумнівний фах
Й пусте натхнення,
Що мов цвілий, трухнявий дах,
У забуття швиргають ймення твоє,
Піїтське горде «я»
Чекає птаха голубого,
Але буденщини змія
Із задуму сплітає твого пусте бельмекання.
Проте
Не йди, не кидай іскру Божу,
Знайди ж бо руно золоте:
Клади свої думки у ложе
Духмяних, ніжних порівнянь,
Метафор, сонячної рими,
Мандрівником-поетом стань
І ласощами неземними
Евтерпу зваблюй,
Бо від чар
Вона після хмільного злету
Впаде до ніг, мов щедрий дар,
Осиротілому поету.
* Евтерпа - муза поезії, що живе в горах Парнасу і Гелікону.
ТАМ, ДЕ КІНЧАЄТЬСЯ СЕЛО
Там, де кінчається село,
Сосонки місяць колихають,
Смолою-медом напувають -
І він сія, мов тонке скло,
Там, де кінчається село.
Берізок ряд - живі ворота,
Між ними сновигає хтось, -
Чи лань прудка, чи гордий лось,
Чи заблукала там Дрімота,
Де шелестять живі ворота.
Зірки кидає добре небо
Русалкам у нічний танок,
Сплітає з зір тонкий вінок, -
Красуням лиш того і треба,
Щоб зорі сипало їм небо.
В їх душах помирає зло,
І сірий пугач не сміється,
Де стежка серпантином в'ється.
Лиш місяць сяє, наче скло,
Там, де кінчається село.
ПРИРОДА І ТИ
Природа і ти... Більш ніщо. Більш ніхто.
Віддай їй думки, в ній втопися, забудься,
Забудь про сіреньке убоге пальто,
Про те, що від грошей кишені не рвуться.
Багатства не треба, де сонце цвіте
Солодким, легким, найдухмянішим цвітом,
Де крильми журавлик хмаринку пере,
Де фауна й флора кохається з літом.
Забудь геть про все, бо природа і ти
Завмерли у русі, зійшлися, злилися,
Не треба завдання, причини, мети...
Навколішки ставши, природі молися.
ЗАТИШОК
Наче пес, покусав мене вітер,
Із морозом впіймавши в дворі.
У кімнаті вдягла теплий светр,
Розбудила димок в димарі.
І, поставивши крісло до трубки,
Жовту книгу зі столу взяла,
Закусила потріскані губи -
За вікном хуртовина презла.
Кішка Сонька лягла на коліна,
Мружить очі - ховає блакить,
Біла, мов лебедина пір'їна,
Мишоїдка моя тихо спить.
Я, зігріта оранжевим пледом,
Теж у пащу провалююсь сну,
З невідкритим ще твору сюжетом
В синю темряву лину, тону.
Лише вогник у тісненькій грубці
Все вугілля гризе, мов щербет,
Не тріщить, не спішить рятувати
Мене з ніжних сонливих тенет.
СНІГОВИЙ ПОЛІТ
На синю землю задивився сніг
З балконів хмар стоповерхових,
Нагнувшись, втриматись не міг -
Упав із хмар-перин шовкових.
На тій планеті рай, - гадав,
Стежки, блакитні ріки,
Квіток цвітіння й аромат,
Хотів лишитись там навіки.
Але закінчувавсь політ,
Земля все швидше наближалась,
Нудьги на ній виднівся слід -
Лазурна мрія розбивалась.
Упав на темно-сірий фон,
Морозу тихо помолився,
Почувши каркання ворон,
Із болем в небо задивився.
Тетяна Короленко. Вірші: Подарукок Евтерпи, Там, де кінчається село, Природа і ти, Затишок, Сніговий політ / Зустріч '99 : [альманах] вірші, оповідання, новели, малюнки / Уклад.: П.В. Білоус, М.М. Жайворон. - Житомир : видання газети "Житомир", 1999. - 76 с. - С. 30-33.
Немає коментарів:
Дописати коментар