Народилася в Новограді-Волинському 1981року. Студентка філологічного факультету Житомирського педагогічного університету ім.І.Франка. Друкувалася в обласних періодичних виданнях.
* * *
Як я можу зупинити дощ? Підставити долоні і не пустити важким краплинам доторкнутися до землі. Ні, краще наставити парасольку і залишити землю сухою хоч на маленькому клаптику. Але дощ від цього не перестане йти.
Так само й моє кохання до тебе. Я не можу забути тебе на мить. Можу заклопотатись або ж заснути і забути про тебе на день. Та кохання від цього не зникне. Воно не стане від цього менше. Воно залишиться лише таке ж безнадійне, як мрії про те, що колись скінчиться цей дощ.
* * *
Ніколи не порпайтесь у моїх речах. Навіщо вони вам? Для вас це мотлох, який забруднює простір. Мої вірші для вас - незрозуміла макулатура, мої іграшки - спогади в пилюці. О! Загляньте ще під шафу, коли трапиться нагода, там ще більший непотріб: листи, думки…
Не розумієте? То не лізьте!!! Бо все то - Я. То моє маленьке життя у недописках, то моя велика душа. Не брудніть її своїми руками, будьте милостиві.
* * *
Цей світ малий, чи я велика? Я в ньому не вміщаюсь. От сміх: мільйонний простір, а мені мало, бо коли я простягну одну руку і витягну одну ногу, це ще куди не йшло, та коли я тиснусь вся, мене ніби щось тисне і душить. Раніше я в нього влазила, а зараз - ну смішно комусь сказати. А ще часом тіло поміститься, а душа не влазить і все, їй чомусь тісно й годі. Я б випросталась і зайняла трохи неба, та якщо я таке вчиню, то душа опиниться прямісінько на небі, а мене, знаєте, це не дуже влаштовує, я ж бо хочу ще й по землі находитись. Деякі радять: "А ти душу на землю опусти, а тіло доверху, то воно не тільки поміститься, а ще й місце залишиться, добре ж бо як стане". Та мені воно до тями не йде, як то його так перекрутить, щоб душу - та й під ноги. Знаєте, це ще вміти так треба. А я от не навчусь ніяк, хоч ґвалт кричи.
І чого цей світ такий малий?
* * *
Я живу. І хоч би що думали всі, і хоч би що писали мені у діагноз - я живу. І навіть коли мені скажуть: "Прощавай", і викреслять зі списку існуючих - я живу!
Не подобається це тобі?! Ти думав, що покохав мене, убив надію, мрії, почуття. Ти думав, що покохав мене під гнітючою плитою, і я там зітлію з твоїм образом перед очима? Зась! Не під силу це ні тобі, ні іншим. Вжени мені кулю у серце, отруї, можеш навіть когось про це попросити, але якщо так - я житиму. Ти ніколи не викреслиш мене зі свого життя. Минуле не можна замінити, хіба що тільки забути. Я житиму у твоїх снах, спогадах. Ти не позбавишся цього, але мені байдуже, хай там що. Я буду собі. І мені так добре. А від тих куль у серці я лише витриваліша, сміливіша, сильніша… і маю більше шансів на життя.
* * *
Я б хотіла намалювати човен, що стоїть на світанку біля холодного берега. Хвилі гойдають його, а вібрація звуків розноситься на росяні трави, ті, що під вербами. В тому човні немає весел, а навіщо вони цьому, коли посередині здоровецька дірка. От дивина. Збоку - човен як човен, а всередині дірка.
Човни, мабуть, як ті люди. І збоку і спереду не причепишся, а всередині велика дірка.
Я б, може, і намалювала той човен, та як я знайду стільки образів одразу, що влізуть в одну картину. Може, краще хай буде той човен без дірки?
Яка різниця, я все одно не тямлю нічого в малюванні.
Ольга Манько. Проза: "Як я можу зупинити дощ?..", "Ніколи не порпайтесь у моїх речах...", "Цей світ малий, чи я велика?..", "Я живу...", "Я б хотіла намалювати човен..." / Зустріч 2000-2001 : [літературно-мистецький альманах Житомирщини] вірші, зорова поезія, оповідання, новели, драматургія, переклади, графіка, екслібриси / Уклад.: Білоус П.В., Левченко О.Г. ; Післям.: Левченко О.Г. - Житомир : [б. в.], 2002. - 60 с. - [Управління у справах сім'ї та молоді Житомирської обласної державної адміністації ; Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України "Liga ArtiS"].
Немає коментарів:
Дописати коментар