Народилася 2 листопада 1985 року в м.Бердичеві, після закінчення 8 класів вступила до Житомирського обласного педаґоґічного ліцею. Виховувалась у Бердичівському Будинку дитячої творчості ім. О.Разумкова.
Я рахую ліхтарі
Хтось рахує дні, хтось людей, хтось гроші, кохання, зірки, а Вона – ні. Чудесна й дивна така, рахує ліхтарі. Такі веселі забаганки трапляються лише у деяких людей. Вперше Вона відчула тепло дощового осіннього епілогу дня, коли не просто сиділа біля Його колін, ховаючись під жовтими віями-соломинками впродовж років так з 12 чи 14, а думаючи про щось дитяче, але таке тоді доросле з трьома: Підвіконням, Шибками і Рамою; іноді у спір заплутувала Тінь, але тоді вона ще не вважалася романтичною, бо була просто тінню. Той Ліхтар малював кола на заплаканому асфальті і викривав усю красу дощу-снігу, що не падає, а просто пролітає. Дивне було знайомство, а головне – міцне.
Настав час, коли вночі можна не спати, а просто дивитися у тимчасово зайняте вікно не своєї кімнати. Минуло ще два роки, а він її не покинув. Вони випили кави ні з чим, декілька годин повоювали зі Сном і десь, серед нездійсненних ілюзій, прокинулись. Її хвилювало ще два запитання: ще один Він і таке застрягле на щербинці долі Воно. Він її чомусь залишив, а речі свої із серця забрати у поспіху забув, і Вона тепер мала клопіт шукати когось, щоб речі ці неодмінно йому повернути. Але ж, знаєте, кожного дня такій легкій і ніжній нести таку важку валізу?! А те Воно, що зачепилося, уже встигло набриднути, це дитинство соромило її в очах дорослих дітей. Отож, з надією нарешті заклеїти свої тріщини, глянула у вікно – і ось давній друг, якого сьогодні полагодили ремонтники. Він свою маленьку чаклунку, звісно, впізнав, блимаючи кружками, вітру не було... Сонячний зайчик постукав Їй із того краю декартової площини, друг вимкнувся.
Вона тепер найщасливіша. 22 лютого, а Вона вже позбулася цієї причепи і викинула зайві речі, не пам’ятаючи лише куди. Так буває. Тепер одне завдання – felling the gaps1.
Нещодавно Настрій заспокоїв її таким: Ти ж вільна людина, можеш вибирати собі інше майбутнє, або… інше минуле. Минуле мені ще й сьогодні серед болю між ілюзією та дійсністю нагадує позаповненими дірками чи вже прірвами. Та я не хвилююсь, вікно тепер тільки моє, і товариш не витикається аж до дванадцятої.
'Заповнити пропуски
***
Я плід модерних сподівань,
Я донька страченого часу.
Мій світ диктує ряд бажань.
І погляд мій одного класу.
Я маю знать, що десь є зло.
Сприймать, робити непрощенне,
Любить й не знать сама кого:
Любов нова – дійство не денне.
Я маю вірить у прогрес,
Дикунство ловлячи очима,
І вірить в те, що це мій хрест,
Торкаючись низів плечима.
Навіщо рій високих дум,
Коли керує всім бентежне,
Знаходжу в попелі свій сум,
Що модернізм цей неналежний.
Немає коментарів:
Дописати коментар