ГАЙЛЬ, ОРІЯНЦЮ!
Коли волїїш спитати нас: єкого біса всі ми тута робимо - не питай. Все їдно єкусь певну відповідь почуєш навряд. Бо того ми не відаїмо й самі. Так сам по собє і породивсє постфутур. Когось би відразу єкоїсь халєри зачало тєгти на патетичнї промови на кшталт: «Постфутур - се така інтелектуяльна фіґня, що вам і не снилосє...» Натомість лишаїмо поле творчости для марудних критиканїв, жеби не відбирати у них їхнїй їдиний хлїб та їдиний кайф. Най собє збоченяютьсє над словом нашим і єго відголоссєм.
А єкщо серйозно, то певнї риси можна простежити у всїх післємайбутїв. МИ знущаїмосє над усїм - від лайна і до золота. Гниле містє душить людей у своїх лещатах. Настала пора, коли всї цїнностї мають перегортатисє догори дриґом. І се робимо МИ, прижиттєві ґенії. МИ стаємо на барикади новомистецтва. Се вже не буде єкесь іздовбане нанївець шароварство чи щось надто «нацїональне». МИ відмовляємосє від такого «нацїоналїзму» на користь претензьї на місцину в лїтературї світовій. Десь на самісїнькому вершечку... А инакше - ідїть усі до біса!
МИ не продовжувачі мистецтва - МИ його винищувачі. Мистецтво вмерло до футуру. МИ - постфутур. Тому те, що ми коїмо наразі - не є мистецтвом. Се радше велика труна усїм т. зв. клясикам із добрячим надмогильним
каменем. Автори - самі знаїте хто. МИ, самовдоволенї, еґоїстичнї, нахабнї, ґеніяльнї, претензійнї та усе найбруднїше сього світу - післємайбути.
МИ співаїмо романтику гнилї, нам імпонує червиве містє. Зі своєю задухою, зі своїм сморідом. Вам, співцї неіснуючої краси наше післємайбуттївське «фе»! І наше чотириголосе, втім повторене мільйони разів, «СЛАВА!!! СЛАВА!!! СЛАВА!!!» українському постфутуру. В імьє розвою чогось свіжого, наразі неіснуючого. На честь українського НОВОЖИТТЄ, на честь ґеніяльних нас.
Носитиму себе на руцях...
Ромцьо ЗДОРИК
-v (корінь ?)-
/постфутурроман/
василина лине
до києва
ху*во
айова єва
во івлїн
блїн лан
линь лєн чуїш я без тебе вже вмер
вміру
миру мир
мер живий
мережаний
ааааааааа ний
аня й ваня
воня аж смердить
дитє помира під веселими колесами авт
нафта всїму виною
най у вас і в нас ананас
насїнню сїна
сину суниць
ниць
цькуватимуть вату
ту стопьятдесятчотири
стирили
рилу рало
урал орало
реле конденсатори
аутори актори
торами затарились
пари запарили
паралїзовано
ванни нужники
заниканї
канїстри болю
болїди любові
бо віттю бавитисє
тиснутисє до тиси
тирсою обсипатисє
тиші тїшити
шити шати
ати бати ішли солдати
дати вшановувати
ватри палити
лити сльози
зі зичених
завчених вчених
чинах
нахабних єк сонце
енце науковий центр
ентеерова доба
ба єкий зухвалий
лий лїй
лай матюкай
кай де твоя ґерда
ердеу хоче до росїї
сїй не сїй полишитьсє гнїй
гний моє коханнє
а-на
нє навчи його нявкати
кати навчать
чати чатувати
а ти вмієш
єшчо нє вєчєр єшчо нє вєчєр
черговий вій
вий вай
вайомінґ
інґланд
андалузья
луїзьяна
я на ти під
я антипод
подружка
дружка
ужка дружина вужа
вужа річки воду бере чехья
хіхі я
ніх*я
уєва яві
ві а зе чемпйенз
йенз долярз рублз
булз чикаґо
аґов люди
юди ренеґати
гатити греблю
граблї грай бля
ля фа ля тополя
поля
опля
плї
лї бо друже
уже
іже
іж чотириста дванадцєть
цятка
ятка
тека
ека електронний касовий апарат
на горі арарат ріс зелений виноґрад
градом його вибило
бидло
ідол
долу
Далї
дали
дулю
дїло і слово
слава
лїва
лаве
аве марьє
арья із опери
пери мери сери
сири сірикам
рими рамам
мамам мило
мало
алло Алло
лов мі тендер лов мі стронґ
стронґовський привіт
вітаю Таю
ар ю крейзі
зік хайль
кохайль михайль семенко
енко не дратуй мої вічі присутнїстю у журналї
алї баба і сорок пердунїв
Дунєв Зубков та іже з ними
знїми
з нами біг
біг на коротку дистанцью
станцья джанкой
а на кой
а нехай
а нєх*й
хай
хей
хой
ой ви до мене
моне клод
ван дам
дамам
димом
думи мої думи мої
мойва мойшам
шамати шаманам
манав я
нав ю маст слїп
слїпнї липнуть
у липнї
пнї пнутьсє
нитьсє ниткам
камо грядеши
дещиця дощить
щит з ним чи на ньому
немо нїмий
нїмби намібам
бампер у рампу
ампірнїсть пармі
армі оф лаверз
флаверз тріз ґрас
раз два три чотири
тире тирам
рамштайн
айн цвай драй
райн рос
росіянам сі а нам
нема
майн кампф
пееф постфутуризм
туризм ризам
разом розум
зумер муру
мара римам
мамі мімози
озимі люди
дихають хають
ютляндїю
дїю дую даю
дао
ао адмінїстративна одиницє
нїцца ница
піцца паяцам
зайцєм з яйцєми
цими
цьом
оооооом
їм гам
імам
ам за папу за маму
му мимо
мінїстерству оборони рани
ан ту як су міґ іл
іґлз хоутел калїфорнья
нїар
нєа
єа єс
єес
есес
есересер
сер вам сир
сирий рій
рой рекляма оголошеннє й інформацья
мацає мацу
оцю
лицю литьсє
тулитьсє
туса тесу
су луїдори
дїри дурам
райдерам ройтерс
тирсовий
сови совкові
шовкові
кованї киванї
іванам ванни
но тпру
петеу
петефї
тефї
ефїр прямий сиріч етер
чедер
четверґам твердїсть
дасть дуст
духаст
астра пер аспера ад
тра’ не тра’ вже затра’
завтра
автора автора
фтор футур
фатер мутер
терористам терра
ера ра
ро позначає гущину
шину
шану хуану
шо нїх*я
жулянам жувальнї гумки
думку гадаю
даі
дай і дуй звідсїль
сїль селянам
а нам мана
а на а будеш
туди ж
іди ж
ідиш
авдиш
а в душ дишло
ішло ішло
шило жилам
ламам уламки
ломаку миколї
майн кола
майкл
ай кол ю
уколю
і коли
калли
галлам голим
гилим килим
силам сало
соло селям
салєм алейкум
ей кум
ком
камінний господар
гаспидар
підар
даруйте
руту ратєм
тамтами на татамі
татарам
там тарарам
татри титри
ти три я три
не єтри душу
най дише
-пост футуриZм-
роzпанахане місто вивалює тельбухи лїхтарів
де трампи-трамваї тиняють_sє в беzумі часу
шалїють -
ша! лиють
авта світло в калюжища-річища трас
маєш місто в долонї
що – нї?
в кишенї zа пазухою – сонце
синьо sоnnитьсє
кряпцї індустрьяльних бризок...
пост футуриzм...
-шиzоїдальне для лєнчика-
граю романси на трубах фабрик
шарпаю небо
наріzаю шматками вічности
вбиваю смуттє наприк-
лад сїгоднї (ще хист не стих)
новопоеzи поволї цеглюю-будую
дарма що ти не дїткнеш_sє
дарованої тобє рими
будеш дивити_sє радше на ходу юрб
і не zобачиш жури моєї
до бїса! та ну! тону
де волоссє твоє, де вічі
беzупинно чую у спину, нудьгу таму-ю-чи
ромцю знаїш тобі потрібна дївчина
-віцї-
красива дївчина працює барвуменкою
на побігеньках
виконує забаганки людства
а мало би бути навпаки...
-лїрика ромця здїрика-
відпочити від містя
зустрівши тебе у серцї
загубитись повіситись
розбризкатись трамвайними рейцєми
ось ти
бростї
очей твоїх зрощує кожин мій вірш
?любиш – ?не любиш
люблю
?віриш – ?не віриш
-тобє or not тобє-
конвальї спогадїв пахотїють безумством квітки
де повітрє сумує за тобою від нєфіґ робити
десь ти поза сотнєми вервечок асфальту
а я наче «цить» мовчу
?де ти
?єк ти
?wann du
-дуля-
світло хоре
(у) світлофора
дратує вічі червоним
die SONNE
-балаканина-
єґби ти була порєд
доторком очей до твоєї вроди потїшаю себе твоєю квазіприсутнїстю
маїш помешканє у мене в серцї –
та що менї з того
питаїш де я,
коли розмовляїш із кимось иншим
а я іду тинятисє
поглєдом по хмаринах
шукати на них тебе
а тебе там немає
?! дивнє
падаю лїтаком з атрофованими крилами
вибач
я сплутав небо з твоїми очима
а містє вирує,
скаженїє урбанїстичним сморідом
життє триває
без тебе
!шкода*
-пісинька про роздвоїну нїжнїсть-
мрію сонцесерцем про світлї світанки світу
білї баґети болю
душа її квітне зорево
духмянїє полиново
торкнусє – обпечусє пальцєми думок
натомість розриваюсє навпіл і тулюсє в неспокій двох душ не-бай-ду-жих
там і лишаюсє
попри всю свою зморенїсть
сїрістю ґалактики
сирістю клаптиків
снїгом наснаги
смутком сміттє
але бозна-звідки явієтьсє вона
инша
цїкава і молодотїла крапля радости у божевільносвітїй журності
я ховаю її у листє гадок
завішую фїранками поволань
та вона їднак лишаєтьсє недосяжною
єк вранїшня примара
явієтьсє тераз подекуди і губитьсє в безладї перехожих сердець
а я лишаюсє завжди в єднинї
мріючи сонцесерцем про світлї світанки світу
білї баґети болю
Ромцьо Здорик. Останнїй zошит постфутуриzму: поетичний збірник / рецен. Мистецька ґільдія «Nеабищо». - Житомир : бібл. Мист. ґільд. «N», випуск 5, 2003. - 56с. - ISBN 5-7592-0645-Х
Немає коментарів:
Дописати коментар