Тетяна СТРАЖЕВА
ТАНЕЦЬ СМЕРТІ
Ти живеш, мов у сні,
Мов на чорному дні,
Яке вічно горить і палає.
Ти плекаєш свій біль,
Як старий оберіг,
Який силу недійсності має.
Твоя плоть – не твоя ,
Твоя міць – неземна,
Твоє серце не б’ється у грудях.
І зникають тіла,
І зникає земля,
Яка розум тяжкий вже не збудить.
Гасне жалісна ніч,
Гасне полум’я свіч,
Гасне тихе життя на світанні.
Так відходить мов тінь
У несправжній свій дім,
Тиха постать людини у пам’ять.
ШАПІТО
Не йди по канату життя,
Ти губиш в собі рівновагу,
Не зраджуй своє забуття:
Воно не вгамує цю спрагу.
Ця іграшка іншого жде,
Того ,хто робити це вміє,
Того ,хто цей шлях перейде,
Того, хто про все це ще мріє.
Для тебе тут інший запал,
Що інших також лякає,
Бо тут ти ні разу не впав,
Бо тут твоє тіло зникає.
Це добре, що ти ж знайшов
Для себе забаву на рівні,
Бо шлях цей ти ще не пройшов,
Збиваючи попіл руїни.
Тетяна Стражева. Поезія / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2004 - #6. - 52 с. - С.40-41.
Немає коментарів:
Дописати коментар