###
Здається, внизу провалля,
Безодня, яка хоче жерти.
Боюся вголос кричати,
Боюся голосно вмерти.
Мене не лякає темінь,
Мене не лякає тиша.
Я хочу спитати: де ми?
Й почути у відповідь: вище.
Ставлю ще одну крапку –
Виходить зоряне небо.
І тут вже не можна вгадати:
Сьогодні чи завтра впадете.
Беру й підставляю долоню,
В напруженні все чекаю.
Якщо не впадеш сьогодні,
Я тебе й завтра спіймаю.
###
Скільки життів я згубила з тобою?
Скільки себе я тобі віддала?
Ти прийняв моє жало з болем,
І померла навік бджола.
Я згорнула свої малі крильця
І безжальна заснула у квітці.
Мені спокій ще тільки сниться,
Бо я не болю тобі більше.
Підслухана мною розмова —
Це щось перекреслене тінями,
Які гомонять по-німому,
Коли гілля колишеться вітром.
Тепер мені відомо дещо,
Я знаю дещо підслухане.
І, може, колись в час прийдешній,
Як вітер, я те розбурхаю.
Язик прикусила – боляче.
Душе, світись при місяці!
Душе моя, мною ж змовчена,
Тінями перехрестися.
Сонцю
Ти вкусило за ліве плече –
Пече.
Ти любило мене уже,
Коли нічим було все.
І коли зародився світ
На Землі,
Ти постійно дивилось й слід,
Навіть крізь тьму вночі.
Ти любило мене із жалості –
непривабливість.
Я все стерплю, аби бачити
Твою вічність над нами.
Чавкає вовтузіння чиєсь
Хтось іде.
Хто і де?
Просто дощ-мрія.
Мрія-дощ чомусь
Приходить.
Усі шляхи ведуть
Додому.
Крапля об дно
Розбивається –
Побиваюся,
Як в кіно,
Чавкаю голосом
Про мене.
Промине,
Пройде –
Не пройде дощ,
Дощ-мрія,
І не тільки,
Бо ще хтось іде.
Хто і де?
Крапля у Тартар –
Лети.
Я біснувата –
Йдеш ти.
###
Навіщо така тривога
Закралася в моє серце?
Я їду, але не надовго,
І мій босоногий вечір
Втішає останнім блиском
Червоногарячого заходу.
Завтра моє вже близько,
Не маю від нього захисту.
Мій босоногий вечір
Приніс букети черемхові.
Не важко, вже стало легше
Сидіти на цьому березі,
Дивитись на інший берег
Без гніву і пристрасті,
І без тривоги в серці,
Тільки з вечірнім блиском.
###
Якщо не з твоїх рук,
То пити з калюжі,
Або померти спраглою
Твоєї присутності.
У мене дурне серце –
Неосвічене,
Глухе, сліпе –
Забери собі,
Поки віддаю задарма,
Поки щедра, як весна,
Бо, порозумнішавши,
Моє серце забуде про свою спрагу.
###
У передчутті зеленого свята
Люблю малювати
По воді
Великими і малими колами,
Які розходяться
І лопаються,
Зачепившись за гачок
безнадійного рибалки.
###
Люблю місячними ночами,
Особливо посередині літа,
Впиватися губами
В латаття і листя,
Пити жаб’ячі коктейлі
І співати про те, як
Іноді чудово втопитись
У цьому болоті-світі,
Хоч і брудному,
І досить холодному,
І досить ворожому,
Ще й досі чужому мені.
###
Приємно бути пирогом
з вишнями
без кісточок,
щоб тебе могли їсти,
заплющивши очі,
забувши, що таке рот.
А коли ти з кісточками
Треба, щоб бог
Попередив богів,
Щоб боги не зламали зубів об тебе.
###
Чарівне освітлене коло.
Навколо – чужий світ.
Ані кроку, ані руш в сторону –
То все хіть.
Ти – воскова фігура.
Фігура – чужий світ.
Тіло твоє надломлене,
Ти – інвалід.
Губиш останні краплі –
Свої воскові сльози.
Досить, не плач, не варто.
Досить, кажу, досить!
Догора каганець терпіння,
Розпливається коло,
Твоє розімліле тіло
Поспішає втекти на холод.
###
Страх попереджає нещастя,
І це добре, що тобі не чужі фобії.
Коли ми йшли на прощання,
Ти тримав своє серце обіруч,
Бо так боїшся його втратити,
Тим паче, що поруч іду я,
Така ненаситна, така жадібна,
Таке нещастя!
Ворони прилітають завтра,
Тобто на другий день,
І починають каркати
О десятій годині і кілька хвилин.
Зір псують чорні плями,
Змушують нудити світом,
Безупинно каркають
До обіду.
###
Нам не вдасться заснути,
Бо хмари втікають.
Розкриті, оголені
Лежимо
Просто неба.
Ой, як русалки співають!
А ти просиш співати мене.
Співаю
Весаmе mucho,
А ти не в той степ.
Ходімо в ліс,
Де папороть цвіте.
Папороть не цвіте!
І вхопи хмару одну на двох,
Бо в нашім едемі холодно.
Твій батько програв тебе в карти,
І ти ніколи йому не пробачиш.
Я не знаю, чи досить мені азарту,
Щоб роками тебе чекати.
Я можу довго не спати
І їсти дуже не часто.
Я не мама тобі і не тато,
Щоб знайти тебе і карати.
І програна твоя вдача,
І ти ходиш з ярмом на серці,
Не кохаєш мене, бо ледачий.
Це ж так важко, страждати легше.
###
Ця пагубна ніч,
Ці зорі смаглявого личка.
Летять комарі,
Щоб крові твоєї напитись
Ще поки не спиш,
Ще поки ковтаєш пиво
Кругом в темній млі
Блим-блим і якось криво
Зорі – твої очиці –
Регочуться до упаду,
Не боячись помилитись
І назавжди втратити.
###
Шукаючи для себе пояснень,
Чому від мене знову
Відвернувся Бог,
Намагаюся впасти
У мокрий морок,
Де під наглядом темного неба
Злизуватиму язиком власні гріхи
І ковтатиму той бруд так легко,
Немов то і не бруд зовсім,
А найсолодша у світі втіха,
Адже гріх не в тому, що
входить в уста,
А в тому, що з них виходить,
І саме тому не питайте, чому я
так дивно мовчу при розмові.
###
Безсилля не лікується
І не минає з часом.
Я безсила, як устриця,
Щоби врятувати.
Посилаючи бісики своїми очицями,
Роблюся безсиліша
Без тебе жити.
Ти – майже смерть,
Ти майже вмер,
Ти надто багато п’єш,
Ти – вчорашній день.
###
Як не дивно,
Дев’ятнадцять років.
Це вже не дитина,
Але така морока,
Що хочу каштанів.
Звари мені їх на сніданок.
Саме пора осіння,
Ворони кричать бентежно,
І присмак каштанів стиглих
Я згадую обережно,
Такий гіркувато-терпкий.
Лишаюся без сніданку
В кімнаті,
Де хмарне небо,
Де обід перейшов у ранок –
Без каштанів і ще гірш –
без тебе.
###
Залетів вітер в одне вухо,
В інше – вилетів.
Теліпається одна буква,
Одна літера.
Я – літера,
Кажуть, остання.
У погоду безвітряну
Задихаюсь.
Я – слово.
В англійській мові з великої.
Залетів в одне око промінь,
В інше – вилетів.
Я сприймає і забуває,
Теліпається і стоїть рівно,
Часом вагається,
Бо я – людина.
###
У великому казані
закипає кров –
то паруються наші еритроцити,
і якщо запитають, скажи
хай мовчать про любов:
не їм вголос таке говорити.
А у нас під ногами
кублиться дим,
прілий запах старого зілля.
Такі молоді і такі не святі,
такі щирі й такі ненадійні.
Обвінчаємось завтра
у місячну ніч,
щоби бути разом до ранку,
бо потім Лукашик
знов полізе на піч,
і вербою обернеться Мавка.
###
Серед ночі запахло цукерками,
А я не змогла прокинутись,
Я пішла понад селами,
Втішаючись сонною слиною.
А з неба падали пригорщі.
Я їх позбирала в пелену,
Бо не змогла утриматись,
Так пахло мені цукерками.
###
Біла стіна,
Сірий день.
Якби знать
Де.
Рудий шарф
На столі,
Ніби жарт
В сірі дні.
Очі сплять,
Рукавом сховані.
Квіти политі,
Всі задоволені.
###
Двері, скрикнувши, зупинились.
Я бентежно палю твої пальці,
Такі солодкі, але шкідливі,
Гіркі від поту і праці.
Мій голос постійно хрипне,
Захлинаюсь твоїм нікотином.
Очі запали ще глибше.
Я так глибоко ще не ходила.
###
Пірнути в осінь –
холодно, але приємно на дотик.
Вдихнути щастя – наче пірнути в осінь:
холодно, страшно, спробуй!
###
Музика пружинистого ліжка –
Нігтями перебираю.
Тишком-нишком
Долі – Таю.
Пам’ять гордо зневажена –
Повсякчас забуваю
Намацати важелі,
За – Сина – Ю.
Мрію перебирати струни
І твоє волосся,
Сняться готи і гуни
Чорно-босі.
###
Зіниці дихають.
При згоранні сірника
це помітно здалеку.
Підходиш ближче,
протираєш рукавом темінь,
дивишся даремно.
Перестань дихати,
спинися і послухай.
Стільки давності,
Що не влазить у вуха.
Немає коментарів:
Дописати коментар