***
Тепло осіннє вабить щохвилини.
Мені б туди, де листя запашне,
Де кетяги червоної калини,
Де давні сни і щастя неземне.
***
З одного боку сонце ще голубить,
А з іншого вже темінь поглина.
Не вір йому: він згубить, хоча й любить.
Не вір собі: ти й так уже сама.
***
Розкрий обійми і поклич до себе.
Верни мене у ночі навесні,
Де плаче соловей і пахне небо,
Де я лечу в квітучім сні.
***
Листочком буду в осені на платті.
Яскравим буду, навіть запашним.
А потім стану непотрібним шматтям,
Згорю – і помандрую в дим.
***
Прийде, стривожить і покине –
До іншої піде весни.
А в серці й досі пісня лине
І сняться кольорові сни.
***
Ти розцвіла духмяно-білим цвітом
І так завмреш лише на кілька днів.
А потім роздягне тебе весняний вітер.
Він довго мріяв, так цього хотів.
Впаде до ніг земних тремтливо
Твоє цнотливе й зраджене життя.
Вернутися в минуле – неможливо,
Але не буде смути й каяття.
***
Для когось пишуться сонети,
Для когось сонце на морях.
Комусь даруються букети,
Комусь – перлини на разках.
Ранкові роси – для білявих.
Обідній клопіт – для простих.
Вечірній подих – для чорнявих.
Чого чекать їй серед них?
Обман і сльози – то для неї.
Квітучий сум – то їй одній.
І в’яне, сохне орхідея,
Хоч і росте в землі сирій.
Так і надія помирає,
Коли немає почуттів.
А з часом серце замовкає –
І лиш сама байдужість днів.
***
Зимове світло пада з ліхтарів
На білий біль зневаженої долі.
Я знов сама серед самотніх днів,
Знов граю тихі, непомітні ролі.
А поряд сміх краплинами летить,
Вражає молодість своєю простотою.
Моя душа вже непробудно спить:
Чи то стомилася, чи стала вже черствою.
Наповнюю чеканням свої дні,
Рожевим сяйвом вгортую надії,
Де хтось ув очі загляда мої
І здійснює мої таємні мрії.
***
Покірність погляду вражає –
Такого варто помічати.
І вже душа чогось бажає,
Але не може ще сказати.
Покірність погляду бентежить
І вже немає сил мовчати.
Та розум за душею стежить,
Щоб не зуміла покохати.
Покірність погляду вбирає
І забирає в свої сіті.
І сльози щастя проступають,
І тільки ти і я у світі.
***
Ти мене не пускаєш до себе.
Не пускаєш у душу ніяк.
Ніби кажеш: не хочу, не треба
Моє серце кохать абияк.
Ну а я все чекаю і вірю,
Що почую жадане “так”.
Для розваги кохати не вмію
І не хочу кохать абияк.
***
Я збайдужіла, стала геть черствою
До твого прагнення, бажання, відчуття.
Я не горджусь, не хвастаюсь тобою.
Залиш мене. Така вже я.
Ні радості, ні ніжності, ні ласки.
Один лиш крик, і з слів – сміття.
Нема кінця в цієї казки.
Залиш мене. Така вже я.
Я вже не здатна все прощати.
І не настане каяття.
Ти зрозумій – мене вже втратив.
Не повернеш. Така вже я.
***
Ти втратив час...
На роздуми, вагання
Пішли роки й немає вороття.
В житті лиш раз
Бувають сподівання
На вічний рай і неземне життя.
Час втратив нас...
Для чого намагання
Зростити те, що вже перецвіло:
Лікує час
Від зустрічей й прощання,
А ти і я хворіємо давно.
В житті лиш раз
Лікує час
Ти втратив час –
Час втратив нас...
***
Я в тебе закохана, чуєш?
Не можу без тебе, помру.
І хоч ти мене ігноруєш
Сьогодні до тебе прийду.
Я в тебе закохана. Боже,
Чи може прощатись мій гріх?
Чи ти мені допоможеш,
Чи виставиш людям на сміх?
Я в тебе закохана, хвора.
Я прагну свого визнання...
Твій погляд, усмішка, розмова –
Мій біль і розбите життя.
***
На мотив народної…
А я на тебе ще чекаю й досі,
Не зачиняю двері, хоч і ніч.
Все інші ходять, хліба й долі просять,
А я кажу їм: “Не топила піч”.
Чому ж немає, чому не йдеш коханий?
Чи, може, ніч холодна, чи, може, заблукав?
Ти на селі усім дівчатам знаний,
То, може, у якоїсь і зоставсь?
За що караєш мене ти, Боже?
За що стражданням мене куєш?
Вже серце більше кохать не зможе,
Для чого жити мені даєш?
Не зачиняю двері, хоча й ніч,
Та не чекаю вже на тебе зовсім.
Я відчайдушно розпалила піч,
Щоб хліба напекти усім удосталь.
Старість в автобусі
Як немічно спираєтесь на руку,
Що Вам допомагає увійти.
В очах читаю про життєву муку,
Про душу, що готова вже піти.
Везе автобус старість до вокзалу,
Щоб їхати до когось і кудись.
Так хочеться, щоб ще на Вас чекали.
Та Вас, напевно, вже давно зреклись.
Отак і їздите: від себе і в нікуди,
Чекаючи на свій останній шанс.
А поряд все чужі, байдужі люди.
Їм ніколи, їм зовсім не до Вас.
Немає коментарів:
Дописати коментар