Народилася 1984 року в місті Теребовля Тернопільської області.
За освітою — філолог-германіст. Закінчила бакалаврат Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (2006 р.), магістратуру Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (2007 р.), аспірантуру Львівського національного університету імені Івана Франка (2010 р.).
Автор поетичних збірок: «Елегія печалі» (Теребовля, 2002 р.), «Портрети доби Ренесансу» («Джура», Тернопіль, 2006 р.), «Гра в три руки» («Видавництво Сергія Пантюка», Київ, 2009 р.).
Лауреат конкурсу «Поетичні Майстерні» (2003 р.), конкурсу видавництва «Смолоскип» (2005 р., 2008 р, 2009 р.), літературної премії імені Б.-І. Антонича «Привітання життя» (2005 р.), літерфесту «Неосфера» (2007 р.), міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» (2008 р.), конкурсу часопису «Захід-Схід» (2008 р.), конкурсу часопису «Мистецька сторінка» (2008 р.), конкурсу «Молода республіка поетів» (2008 р., 2009 р., 2010 р.), гран-прі фестивалю «Просто так» (2009 р.), конкурсу «Рукомесло» (2009 р.), конкурсу журналу «Дніпро» (2009 р.), Всеукраїнського літературного конкурсу «Витоки» (2009 р.), рейтингу порталу «Буквоїд» за «Найкращу поетичну збірку» (2009 р.), конкурсу «Розкажи дітям казку» (2010 р.) та Всеукраїнського літературного конкурсу оповідань «Прекрасне поруч» (2010 р.), фіналіст поетичного конкурсу ім. Наталії Хаткіної «Cambala» (2010 р.).
Член Національної спілки письменників України з 2009 р.
Відповідальний секретар Богемного вісника «Культреванш».
***
місяць який розбиваєш на тижні і дні
друзки чекань що постійно докупи збираєш
холодом пахнуть готелі зимових окраїн
світиться потяг і креслить шляхи вогняні
лічать слонів і вовтузяться довго без сну
з шибок зітерши фіранкою сніг або іній
ті кому згодом пробачать ритмічне сопіння
ті що ковтають безсоння пігулку сумну
ключ телефон і адреси яких не знайти
навіть на синій табличці із назвами станцій
голос чергової чи провідниці уранці
так і заснемо — я в поїзді в номері — ти
***
повертань і повернень зруйновані вежі
траєкторії втеч у нікуди й ніде
той хто в темряві водить тебе обережно
той до ранку піде той до ранку піде
і дорога що вється від ліжка до крісла
і метелик дощу на тонкому плечі
ще не сказано слів що позбавлені смислу
і у вікнах крихких — по свічі по свічі
ти прокинешся перша розплутати сіті
обірвавши видіння замреш і тоді —
хтось раптово означить розсіяним світлом
голоси у повітрі сліди на воді
***
сни твої безкінечні наче зимове небо
падає долу свічка гасне в пітьмі рука
двері які прочиниш першою — та чи треба?
бо не ввійдеш не вийдеш після чи до дзвінка
ламана поцілунку близькості коло ніби
знала це місце досі але забула сон
можна піти а можна кинути крихти хліба
янголам що звисають з ринв або підвіконь
трісне вікна тареля і не проллється синім
і не окреслиш межі дотиків і речей
в цьому вузькому ліжку спи поряд нього сни ним
доки це світло з неба доки цей сніг з очей
КОЛИСКОВА
немає сьогодні справи ціннішої аніж наша
тож мовчки ковтай снодійне занурюйся в каламуть
хай духам твого безсоння на хвилечку стане страшно
хай снам випадають зуби а потім нові ростуть
тримайся за це видіння розплутуй його поволі
долаючи страх дитячий відшукуй у ньому знак
ти маєш найбільшу владу — таки розімкнути коло
допоки я сплю допоки крізь сон промовляю: «так»
нам буде з тобою добре — хоч мерзне вода у склянці
і зірки їжак колючий блукає поміж гардин
закинемо в небо сіті густі мов туман а вранці
можливо у них знайдемо сухі кістяки рибин
***
якщо не спиш тоді принаймні слухай
крізь мушлю у якій пісок осів
як водорості хижі від посухи
обплутують худі тіла човнів
як подорожні кидають монети
у потойбіччя мертвої води
де на притихле запізніле: де ти?
у відповідь лунає лиш: іди
та в ніч коли цілком зміліє море
і ти побачиш в чорній товщі дна —
на кораблях що потонули поряд
залишилися наші імена
***
докурено останню люльку миру
і осінь прокладає потай тінь
в автобус де примари пасажирів
блукають поміж втомлених сидінь
пірнуть у глибину шапок і шибок
худенькі стебла змерзлих димарів
гойднеться місяць і від того ніби
поменшає на чверть або на пів
і той хто зір пастух кому ти винен
з нічного неба кілька їх стрясе
нанизані на дві їжачі спини
вони помчать південними шосе
Наталя Пасічник. Вірші
Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературно-художній журнал. - 2011 - #16. - 160 с. - С.6-8.
Немає коментарів:
Дописати коментар