Тетяна Пишнюк. Вірші: "Заголубила ніч. Світанок...", "Не знала солодких сліз...", "Здригається ніч за півкроку до смерті...", "Не оминути колючок...", "Лиш ві сні ми безстрашно літаєм...", "Я вже не та, саме життя не те!..", Дві зорі

Тетяна ПИШНЮК

Працювала у обласному управлінні преси та інформації. Член Національної Спілки письменників України.


* * *

Заголубила ніч. Світанок.
Вмиваються росою вікна.
Промовив палко наостанок:
 - З тобою бути разом вік нам.

І вік пройшов. Весь у мороці:
Колеги, дім, рідня, робота.
Вже палахкочуть знов майорці,
Скриплять від старости ворота.

Ношу в собі ту обіцянку
Пригадую прикривши очі.
Щоночі я чекаю ранку,
Щодня чекаю знову ночі.

Із моїх років по росинці
Скрапають дні. Життя прожито.
Осінь в калиновій косинці
Прийшла вже замінити літо.


* * *

Не знала солодких сліз -
Усі сльози були солоні.
Назбирала думок віз...
Помістила в одній долоні.

Потім втисла їх у вірша,
Заховала в однім рядочку.
Раптом викаже гола душа,
Коли вітер тріпне сорочкою.


* * *

Здригається ніч за півкроку до смерті,
А дощ перетворюється на крижинки.
Слова оживають закреслені й стерті
І випурхнуть хочуть з моєї сторінки.

Словам вже замало сидіти у зшитку,
Складатись у рими, мовчати, боліти.
Вони уже хочуть розплутати сітку
Маленьких клітинок... Летіти, летіти.

Нове захотілося людям сказати.
А ви запитали  -  їм правда потрібна?
Візьмуть і посадять, як птахів за грати,
Або щось придумають цьому подібне.

Чи раз вас палили вогні інквізицій,
Чи раз вас душили мотузки репресій,
Кому ви потрібні у нашій провінції?
Ще вплутаєтесь у чиїсь інтереси.

То краще лягайте у затишний сховок.
Я вас напишу і сама прочитаю.
Лишивсь на папері один заголовок...
Уже розлетілись... Уже не піймаю.


* * *

Не оминути колючок,
що життя сипонуло під ноги.
Не сховать сивини,
що так зрадницьки сяє у косах.
Розчахнулось життя,
як на перехресті дороги.
І уже не знайти
чистоти в скаламучених росах.
Як тріпочуть слова,
мов метелики в теплих долонях.
Світку мій!  -  я уже
із надривом кричу.
Забери отой досвід,
що так чисто лягає на скроні.
Я ще хочу знайти
сто веселок посеред дощу.


* * *

Лиш ві сні ми безстрашно літаєм,
А насправді йдемо болотами.
І засмоктує трясовина
Нас і грішних і зовсім безвинних.
Хтось несе свою Музу, як дар,
А для когось і совість тягар.
Хтось лякається власної тіні,
Хтось світанки стрічає на сіні.
Світ зализує рану відкриту  -
Вже нову розіграли Кориду.
А життя по кровині скрапає...
Бог стомився прощать.
Він карає.


* * *

Я вже не та, саме життя не те!
А пам'ять так затискує, до болю!..
Той диво-сад, що більше не цвіте,
Той диво-цвіт, обірваний тобою...

Я не пробачу. Не простиш і ти.
Зроблю я вигляд, що тебе не бачу...
І ти не бачиш... Як же важко йти!
Зійшла роса... Не плачу я, не плачу!..


Дві зорі

На околиці спогаду
Зупинився твій сміх,
Переглянувся з поглядом
І в минуле побіг.

На долоні лишилися
Тільки білі сліди.
Дві зорі зупинилися
І упали туди...

За химерними мріями
Йде реальність німа,
А під довгими віями
Вже й сльозини нема.

Відридалось, відплакалось
І відхлипалось в сні -
Як небажана паморозь
Ці ридання німі.

Запекли мені боляче
Дві зорі у руці.
Білу книгу прочитано -
Чорна крапка в кінці.

Тетяна Пишнюк. Вірші: "Заголубила ніч. Світанок...", "Не знала солодких сліз...", "Здригається ніч за півкроку до смерті...", "Не оминути колючок...", "Лиш ві сні ми безстрашно літаєм...", "Я вже не та, саме життя не те!..", Дві зорі / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 67-68. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)