неділю, 30 вересня 2018 р.

Олег Левченко. Вірші: "Пишу без крапок та ком...", "Ми ще не забули мораль...", "М а к у л а т у р а...", Парфуми, "н а с о к р и л ю є х и б а...", "стриб стриб стриптиз...", "в и...", "ніби всі..."

Олег ЛЕВЧЕНКО

* * *
Пишу без крапок та ком
і ніби з'являються нові розділові знаки
в прочитанні.
Намагаюсь визначитись,
але нічого не виходить.
Губиться підтекст,
як без тексту.

* * *
Ми ще не забули мораль,
хоча деформуємось іззовні.
Усі хотіли б чинити щось більше,
ніж доводиться робити зараз.
Ми як каліки,
і до нас ставляться зі співчуттям...
Нам соромно за нас і гидко за...
Хоч каліки, але не менш повноцінні.
Ми збираємо копійки
і прориваємо квиточки...

* * *
м а к у л а т у р а
    а к у л                     п е р а
        к у р а т о р
               р е
                   а к
                       т о р а
                   а к
                       т о р а
                       т о
                             р е
                                 а
                        д о р а   п е р а
                    з  д у р у

Парфуми

від дівки тхне
від дівчини віє

* * *
  н а с   о к р и л ю є   х и б а
                                         х і б а
н а с   в и к р и л ю є   х і б а
                                        х и б а
                                     з л и в а
                                        л а в а
                                     з л а
                                     с л а в а

* * *
стриб стриб стриптиз
рип рип репрезентує
глип глип глибочінь
по по чуття

* * *
в и
в и г і д н и й
       г і д н и й
       г і д

* * *
ніби всі

а так подивишся однакові
тільки дехто

шаблон
один статус людини
крім

змушують себе змушувати і мусять
муляють
думки про статус
статут

тут був
красиве о-був'я
тільки на жаль як і слова зношується



Олег Левченко. Вірші: "Пишу без крапок та ком...", "Ми ще не забули мораль...", "М а к у л а т у р а...", Парфуми, "н а с   о к р и л ю є   х и б а...", "стриб стриб стриптиз...", "в и...", "ніби всі..." / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 12-13.

суботу, 29 вересня 2018 р.

Ірена Криворучек. Вірші: Есхатологічне і одвічне, Я, здається, кохаю..., Вогонь, Пошук, "Сіра земля, посічена холодом...", "Второваність...", "Всотувати..."

Ірена КРИВОРУЧЕК

Есхатологічне і одвічне

Коли на деревах замість листя - круки
І небо вкривається сотнями крил,
Душа піднімає знесилені руки,
Що вітер наповнює Силою Сил.
Земля й небеса ніби змішує сутінь
У келиху вічнім реальності й снів,
І серце із тебе втекти прагне - круком
У вічний й миттєвий — останній політ.
Між світом холодним та Лети потоком
Летиш нереально ти — безліч облич
Єднаєш світи даленіючим кроком,
А крила вкриває твій плащ -
То є
Ніч.

Я, здається, кохаю...

І, здається, — тебе.
П'ю цеп келих до краю
І на ніжність чекаю,
Мов на манну з небес (?)
Хто нарешті вгадає
Таємницю цих слів?
Хто казав: «Я кохаю»,
Той тікав навіть з Раю,
Бо кохати умів.
Крізь століття і простір,
Крізь страждання і біль,
Ми шукаємо острів,
Де все складно і просто...
Тільки б стало нам сил!

Вогонь

Коло. Вогненне коло
Посеред замерзлого світу
Лицемірного, мов Люцифер.
Палає незгасно навколо нас,
Мов руки воїнів — не розімкнеш.
І кожен спалах - невпинний Час,
Що знищує льодові стіни меж.
У темній залі, де Вічність — мить,
Палає те Коло для нас обох.
Зігріє, врятує і захистить
Те, що колись вигадав Бог.
Танець химер і крики,
Тіні згаслих світів,
Очі за Колом - дикі
Та мерехтіння факелів-днів...
Танок одвічний Темних...
Шабаш — то дикий світ,
Жахи невпинно даремні.
Все це змішалося в келиху літ...
Коло. Вогненне Коло
Посеред замерзлого світу,
Лицемірного, мов Люцифер.
Все зникло, минулося, ніби сон, Розвіялись жахи у попіл, у пил.
І душі, як завше (тепер в унісон), Оточують сотні подібних кіл.

Пошук

Ти дивишся на світ
Мінливий та прекрасний
Гортаєш сторінки
Наступних поколінь
Шукаєш сотні літ
Листи під грифом «щастя»
Замріяно ідеш
У присмерку видінь...

* * *
Сіра земля, посічена холодом.
Сніг, а над ним — туман.
Хтось на вікні тролейбуса повагом
Пише життя роман.

Пише про те, що скоро вже сесія;
Швидко минає рік;
Про екологію, про перенесення
Папи візиту, про яблучний сік...

Пише про сни житомирських лицарів,
Про дефіцит тепла,
Про тарганів, про реклами, про спікерів,
Зрештою — про «Бі—план»...

Я не свята; це зовсім не Біблія:
Просто - реальний світ.
Сповідь собі. Літопис новітньою
Мовою наших літ.

* * *
Второваність
Шляху
Лякає
Присмерком
Всотую
Сутінки
Реальності (крапка).
Година минула
Як десять хвилин.
Чому десять?
Бо то є символ
Досконалості
Аля арабів.

* * *
Всотувати
Земля
Втомилась
Вологу
Не—зими.
А я крокую Містом
З тобою в серці.





Ірена Криворучек. Вірші: Есхатологічне і одвічне, Я, здається, кохаю..., Вогонь, Пошук, "Сіра земля, посічена холодом...", "Второваність...", "Всотувати..." / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 9-11.

пʼятницю, 28 вересня 2018 р.

Вероніка Кавун. Вірші: "... А завтра буде все, як завжди...", "... От-от народишся. Розіб'єш лати бруньки...", "Сузір'я кленів. Шурхіт зоряного листя...", Сіті мого sity, Божевілля, Акорд, Все

Вероніка КАВУН

* * *
... А завтра буде все, як завжди
Забутий біль чужих образ...
Безкрів'я сліз. Безправ'я зради.
І щира безпардонність фраз.
Це лиш сьогодні я, мов шлях,
До крові збитий каблуками...
Бездарний плач. Бездонний страх.
І біль — безглуздий до нестями.

* * *
... От-от народишся. Розіб'єш лати бруньки,
її невидиму фарфорову облогу...
От-от здіймешся невагомим поцілунком,
летким метеликом на мій одквітлип стогін...
От-от ти музикою виллєшся у спалах
і розіб'єшся на прозор грона нот...
Так в мутній гладі, що розбризкана в дзеркалах,
цвіте незаймано останній твій акорд.

* * *
Сузір'я кленів. Шурхіт зоряного листя,
І стежку долі дощ заквітчує слізьми.
Строф павутиння... Ми умиті розлилися,
От—от здіймемось — і у вирій, до зими.
Асфальт, мов сніг, тьмяніє відблиском осіннім,
Так пружно тихо, мовби вимерли слова...
Каштан розбризкує ридання клавесинні.
Дзвенить кульбаба.
Спить заплакана трава.


Сіті мого sity

механічна упевненість в рухах.
Крок... ще крок... алгоритми прості. Омела — зграя вицвілих круків. Каблуками прострелений сніг... Вузлуватими пальцями міста
Ти затиснеш мене в кулак
І під янголів оплески й свисти Обірветься останній такт...
Тільки вибухне все це потім —
Через вічність... а, може, й дзі...
І розкраю не я, а потяг
На малесенькі дольки світ.
Ну а поки... ще стогнуть дороги,
Наче шрами прокльонів прісних.
Це на тебе чигає за рогом
Мозолиста долоня міста.


Божевілля
Цикл 
(Fata Morgana)

1
Я, п'яна нашою розлукою,
Пливу за течією натовпу
Між ліхтарями срібнорукими
І сяйва місячного гратами...
Я п'яна непорозуміннями,
Гіркими хвилями відчуження...
На зламах вигнутої лінії
Дві долі тісно переплутані.
Ще мить — і вузлики розірвані,
Летим у вічність паралелями...
... Вже не сп'янію божевіллями
Поміж безмежності пустельної.

(Silence)
2
На серце давить твоє мовчання...
Скажи ж хоч слово! Сполохай тишу!
Це божевілля — вже не кохання,
Якась примара — й нічого більше.
Якийсь букет непочутих вражень...
Зів'ялі спогади пахнуть снігом...
В долонях — тисячі відображень.
На плесі пам'яті — сива крига.
Розсип цю тишу голками світла!
Ми ж - лиш пісок під ногами Смутку...
Між нами стільки життя розлито,
Що марно серце шматує стукіт.

(Lonely) 
3
Самотність... Вона — наркотик,
В'їдається підсвідомість.
Прозорі нечутні кроки
Відлунюють у Бездонність.
Це йде моє божевілля
По часу пожовклім листі...
Зірки розлились під вії,
Розбризкуючи зіниці.
Не сльози... Не сльози...
Віриш? Це краплі тугого скла...
Це... Самотності чорні діри
І болю пекуче сонце.


Акорд

Маленька свічка мого кохання -
Пекучий віск.
А той одвічний знак запитання -
А иш вітру свист.
І... Quo vadis? Широкі брами -
Вузькі стежки.
У безпорадність
Поміж руками
Течуть зірки.


Все

Це все, що залишилося від тебе,
Загублений у просторі диваче...
Лиш ліхтарі на скам'янілих стеблах.
Шматки розполовиненого плачу...
Це все, що залишилося від тебе.
Розкошлані і знавіснілі тіні
Твоє ім'я все пишуть без потреби
На розпачу бетонних сірих стінах...
Лиш спогадів тяжкі гранітні грона...
І навіть сльози тихо зачаїлись...
Лурних закономірностей закони —
Це все, що від життя мені лишилось.




Вероніка Кавун. Вірші: "... А завтра буде все, як завжди...", "... От-от народишся. Розіб'єш лати бруньки...", "Сузір'я кленів. Шурхіт зоряного листя...", Сіті мого sity, Божевілля, Акорд, Все / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 6-8.

четвер, 27 вересня 2018 р.

Ромцьо Здорик. Вірші: "моя голова повна дурниць...", "діти вмирають радісно...", "хтось любить любити...", "сором'язливе сонце...", "я сам я сум...", "сумуєш у місті...", "! у світі є люди...", "в той день коли ти...", "і ти як всі..."

Роман ЗДОРИК

* * *
моя голова повна дурниць
бунтівна аморальна нескорена
всі регочуть
їм смішно
мені спиться
сниться море

* * *
діти вмирають радісно
дійсно
подекуди навіть цікаво
каву пити і мовчки собі дивитись
як помирають діти
у когось хочуть змокнути очі жаль діточок
знаєте
а мені б
на трамвай квиточок

* * *
хтось любить любити
цілунки
побачення
тощо
і я люблю
коли мене люблять

* * *
сором'язливе сонце
взяло п зашарілося
хто не любить тепло
коли на шару

* * *
я сам я сум
в собі несу
рощу росу
крешу красу
плекаю крапель
білий біль
іржа жура
вціляє цвіль
дми дим
затопим позатим
торкань картон
хітон хотінь
мотив утоми
сни весни
і днів безодня
диме дми

* * *
сумуєш у місті
химер імлистих
де небо на тебе
надміру тисне
де речі до речі
занадто сірі
влаштовують шабаш
в твоїй квартирі
а десь поза містом
на великій відстані
волаю навмисне
маріє явись мені

* * *
! у світі є люди
причавлені богом
скалічені болем
уражені криком
засуджені світом
відплакані жовтнем
поховані осудом
в землю байдужжя
? у світі є люди

* * *
в той день коли ти
мене кинула
прийшла самота
тимчасова проте
доволі нудна
як світ
вона хотіла здолати мене
понівечити пам'ять про тебе
та я не дам
ліпше шукатиму іншу
щоб любити кохати
щоб своїм молодечим тілом
мандрувати по її незвіданих
 місцях

я хочу відкрити америку

* * *
і ти як всі
з пороху з пилу
незрозуміла
мене
геніального поета
усіх часів




Ромцьо Здорик. Вірші: "моя голова повна дурниць...", "діти вмирають радісно...", "хтось любить любити...", "сором'язливе сонце...", "я сам я сум...", "сумуєш у місті...", "! у світі є люди...", "в той день коли ти...", "і ти як всі..." / Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 3-5.

середу, 26 вересня 2018 р.

Палітурка + анотація до поетичної збірки "Першість" (2001)

Житомирська обласна організація 
Спілки творчої молоді України
"Liga ArtiS"

ПЕРШІСТЬ


Роман ЗДОРИК
Вероніка КАВУН
Ірена КРИВОРУЧЕК
Олег ЛЕВЧЕНКО
Олена ЛУДЧЕНКО
Людмила САЙКО

Видавництво
ЖИТОМИР
2001

84(4Укр-4Ж)6
У2
П27

Ми —кращі, бо ми не одноманітні. Ми є нова національна прогресивна думка, що не бажає бути протестом, не мріє стати на олімп першості, не вірить в остаточність творчості, а просто намагається бути весь час новою! Бути окремими самодостатніми часточками однієї творчої лабораторії, де дія є будь-який експеримент. Експеримент над словом... Експеримент над мисленням... Експеримент над формою... Експеримент над вирішенням... Експеримент над змістом... Експеримент заради експерименту.
Ми самодостатні бути весь час новими - самозмі-нюватись, де крапкою нашого існування є одноманітність творчості.

© Житомирський обласний комітет молодіжних організацій
© Видавництво «Житомир»




ISBN 5-7592-0524-2

Першість : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2001. - 20 с. - С. 1-2.

вівторок, 25 вересня 2018 р.

Зміст поетичної збірки "Неабищо" (2002)

Вероніка Кавун. Вірші: "Якщо завтра ніколи не прийде...", "Я забула твоє обличчя...", "У моєї самотності...", "Моє ім'я...", "Тримай стрілки годинника...", Американа, "У своїй нікому непотрібності...", Хокку, Геометрія, 11 вересня, Зламаний янгол, Навіщо, "Я любила збирати квіти...", "Коли хочеться писати..." / Неабищо : поетичний збірник / С. 3-5.

Ілля Стронґовський. Вірші: "Сірі очі міста...", "Ти багато говориш...", "На мене в лісі...", "Листя в падінні...", "Весна...", "Вуличний шум...", "Перевтома...", "Світ несправедливий...", "Дивні люди...", "Чиїсь пальці...", "Фіалки на підвіконні...", "Дивлюсь на листя...", "Ша!", "Відірваний лист...", "Коливаються гілки клену...", "У кожного є третє око...", "Полетіли комети...", "Трава зелена...", "Тільки в чотирьох стінах...", "Сидячи поміж світлом і тінню...", "Ми сидимо...", "Ти схожа на когось...", "Я бачу..." / Неабищо : поетичний збірник / С. 6-7.

Ірена Криворучек. Вірші: Балада про бруківку, Epizodyka, "... і знову я пишу тобі присвяти..." / Неабищо : поетичний збірник / С. 8-9.

Олег Левченко. Вірші: "якесь дивне відчуття відсутності...", "Йдучи проз Михайлівську церкву...", "місто Жито гуртожиток...", "Ми загубились...", Бабине літо, "насолоди тіло води...", "а як яр би...", "впали в поле...", "замрИ вогОнь мовчАнь жадАних...", "шугніла стужка під орбети...", "Ти колись подивився у калюжу...", "У людини...", "Б Р Е Т...", "Че Де Ве ЛееМеН...", "Натру час...", "свет да понум бив ті...", "ти взяла у свої руки мою долоню...", NATO, СЕВ, ООН, ЄС...", "Мою поетичну хемію...", "Бруньками! Бруньками! Бруньками!..", "За тобою земля..." / Неабищо : поетичний збірник / С. 10-11.

Валентина Налапко. Вірш: "Виливаюсь у простір...". Проза: Вітер, Волошка, Лабіринт / Неабищо : поетичний збірник / С. 12.

Олена Лудченко. Вірші: "Заметіль. У душах стигне...", Спалах гніву, Абетковий гімн. Проза: Шамани / Неабищо : поетичний збірник / С. 13.

Людмила Сайко. Вірші: "Плутались...", "Підошвою човна...", "У глибинній тиші...", "У бузинового цвіту...", "Вичавиш звуки...", "У долонях твоїх загубилося літо...", "Ручка одягла ковпачок...", "Паростки фальшивих...", "Розбіглись гіркі паралелі...", "Змочиш у тиші ноги босі...", "Сновигають сни бруківкою мокрою...", "Іскри іржавого сміху..." / Неабищо : поетичний збірник / С. 14-15.

Ромцьо Здорик. Вірші: Поезомобіль, "назбираю дозів...", Маячне, Рухопорухи, Блюдолюди, Марення трамвайними рейками, ! убити сонце / Неабищо : поетичний збірник / С. 16-17.

Надія Сліпак. Вірші: "Візьми мене в свої обійми...", "До тебе тягнуться мої...", "Торкнувшись руками...", "Який це пружний стовбур!.." / Неабищо : поетичний збірник / С. 17.

Марія Козлова. Вірші: "Пальців прозора тендітність...", "Місто. Цегляний пейзаж..." / Неабищо : поетичний збірник / С. 18.

Сергій Мельничук. Вірш: Вирій. Проза: Доля / Неабищо : поетичний збірник / С. 18.

Оксана Дубина. Вірші: "Астероїди смутку чекають...", "Ох, маково ж саркоми зрад цвітуть...", "Калина пахне памороззю втрат...", "З-під пальців злітають...", "Від долі не втекти. Не зрадить талану...", "Шукає крок твої сліди..." / Неабищо : поетичний збірник / С. 19.

Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - 20 с.




Видання здійснене за підтримки Житомирського обласного комітету молодіжних організацій (голова -
МІНЯЙЛО Микола Павлович)

Мистецька гільдія «Неабищо»
Житомирської обласної організації
Спілки творчої молоді України
"Liga ArtiS"
запрошує на зустріч
кожного першого понеділка місяця 
о 16.00 в актову залу Житомирської обласної універсальної наукової бібліотеки.

Поетичний збірник
НЕАБИЩО

Редактор - Михайло ЖАЙВОРОН
Малюнок иа обкладинці - 
Наталі ЛЕВЧЕНКО

Видавництво "Житомир"

10014, м.Житомир, майдан Рад 3/14, к.12. Тираж - 250 прим.


понеділок, 24 вересня 2018 р.

Оксана Дубина. Вірші: "Астероїди смутку чекають...", "Ох, маково ж саркоми зрад цвітуть...", "Калина пахне памороззю втрат...", "З-під пальців злітають...", "Від долі не втекти. Не зрадить талану...", "Шукає крок твої сліди..."

Оксана ДУБИНА

Із циклу "Ілюзії Прозору"

Астероїди смутку чекають
Великого Вибуху Серця.
І кометі Галлея й найтяжчих думок - не здогнать.
Єретицтво чуттів...
Божий п'ясток не відсахнеться -чорнокрилі ченці перед остовом тіла
стоять?
Крові й хліба їм треба...
А за що урватись, навіщо -
не питають когорти злиденного
війська утопій.
... За Південним Хрестом!..
А навпроти - Великі... Кліщі...
Ще жагою життя метеорно дощиш
на прицвілі гербатні стопи ...

* * *
Ох, маково ж саркоми зрад цвітуть
сумлінням атрофованим (відмерлим).
Здіймаєм з океану в плині перли,
а мушлі - Ноя у намулі ждуть... Смарагдовим своїм життєсмертям
вклоняємось між течій, встоколослі.
З-під хвилі хвиль -
стерть пра-пра-пра ще... босу шукаєм.
Та суворий Океан.

* * *
Калина пахне памороззю втрат,
Ось-ось дихне дичавий мед сум'яття... Скидає зрілість доконечна плахту,
і Ерос - рад...

* * *
З-під пальців злітають
карбовані птахи акордів,
Закохано - струнам,
о аве, надіє, о, аве!
Вуста - іронічні,
вечірньої ревної слави,
Октави і альти із мітом цілунків
крізь гордість...
Не крайте, бажання -
лелітки весняного сонця,
Гуртуються птахи
палких золочених утіх,
щоб виткати в серці
мережки нетлінні доріг
і... виказать згубам
незайманих любощів брості...


Із циклу "Дилема"

Від долі не втекти. Не зрадить талану.
Не вигорнути жару згуб-руками... Допалюю мости. Дотлумлюю весну.
Є я і ти, і подив поміж нами.
Сльозинка на губах - іронія надій.
Вітрильники - слова, дев'ятий вал безсоння...
Не треба журавлів! Над містом - буревій,
Чужих уламки слів на нашім підвіконні.
Повітряний ерзац? Розмито суть речей.
Не встигнути душі услід крихкій ідеї...
Надтрісла вісь і лиш близьке твоє плече
В цю мить від всіх марнот реальна панацея.

* * *
Шукає крок твої сліди,
Охрою осені припалі.
Постій. Зажди мене. Не йди.
Нам треба - вдвох. Все вище й далі...
Чаїне пір'я на воді -
Не вберегтись... Ще ж так зарання...
Шукає біль твоїх слідів,
Питає тіні - сподівання.


Оксана Дубина. Вірші: "Астероїди смутку чекають...", "Ох, маково ж саркоми зрад цвітуть...", "Калина пахне памороззю втрат...", "З-під пальців злітають...", "Від долі не втекти. Не зрадить талану...", "Шукає крок твої сліди..." / Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - 20 с. - С. 19.

неділю, 23 вересня 2018 р.

Сергій Мельничук. Вірш: Вирій. Проза: Доля

Сергій МЕЛЬНИЧУК

Вирій

Усім загиблим

та постраждалим від аварії на ЧАЕС присвячується


Ти - той, кого не поховали,
Мій незбагненний вічний щем.
Де тиша обрій підіймає,
Скидай свій одяг під дощем.

В ночі лиш дотик і бажання.
Та спокій болю долілиць.
Твоє загублене страждання
Одне на всіх глухе «колись»...

Твої дерева - руки смерті.
Твій вітер - чорний фараон.
Зірки - як очі непродерті,
Сестер мовчазних легіон.

У пошуках волі - надія,
Твоя і моя нескінченість
Едем, перетворений в вирій.


Доля

Вздовж вулиці йшла дівчинка з цеглиною. А так все було добре -неділя, банний день і таке інше. Вулицею йшли люди в черговому порядку, у яких все було гаразд. І йшов, падав сніг на жовті черевички. Серед пляшок та павуків спав сторож з пиріжком у руці. Якби він не спав - то їв би. А якби не вмер, то спав би серед пляшок і павуків з пиріжком у руці далі. А все - дівчинка з цеглиною...


Сергій Мельничук. Вірш: Вирій. Проза: Доля / Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - 20 с. - С. 18.

суботу, 22 вересня 2018 р.

Марія Козлова. Вірші: "Пальців прозора тендітність...", "Місто. Цегляний пейзаж..."

Марія КОЗЛОВА

* * *
Пальців прозора тендітність
Рук оксамит. Теплота
В думці - свята твоя грішність.
Зграя турбот відліта.
Ніжність диктує закони,
Де владарює любов.
Тут не потрібні ікони -
Кожен своє знайшов.
Разом підкоримо хвилі,
Зло заженемо в кут.
Стане пряме похилим
І протилежним - маршрут.
Гіпотез нема ані в кого,
Пояснень марно шукать.
Звикнути лиш до нового
І вік стежками блукать.
Руки назустріч простерши,
Прагну в полон - все одно!
Ти і я - ми не перші
П'ємо кохання вино.

* * *
Місто. Цегляний пейзаж.
Чорно-біле дійство.
Сіро-димчастий міраж
І вогнів намисто.
День - коли зірок нема
І вітри з дощами.
Ніч нас тепло обійма
Хмарами-плащами
Ніч і місто. Казка - дим.
Вічна таємниця.
Місяць. Місто - поряд з ним.
(«Забажай - здійсниться!»).
Сонний подих. Вітер. Ніч.
Неба оксамиття.
Сад зірок. Озвись, поклич:
Насолода - миттю.
Гра у схованки з вогнем.
Зміна - мить потому.
(Не порівнюй ночі з днем.
Насолоду - з втомою...)


Марія Козлова. Вірші: "Пальців прозора тендітність...", "Місто. Цегляний пейзаж..." / Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - 20 с. - С. 18.

пʼятницю, 21 вересня 2018 р.

Надія Сліпак. Вірші: "Візьми мене в свої обійми...", "До тебе тягнуться мої...", "Торкнувшись руками...", "Який це пружний стовбур!.."

Надія СЛІПАК

* * *
Візьми мене в свої обійми,
До тіла дужче пригорни -
Я птаха, пташечка для тебе,
Теплом своїм мене ліпи.

Химери ти будуй для мене
В твоїх руках я всенька-бог!
Ти не сховав, що мав для мене?
Ти мій у ліжку, себто - бог.

* * *
До тебе тягнуться мої
Чутливі груди.
Кохаєш доторком руки,
Береш вустами.
Бери, кохай теплом своїм,
Горни до тіла:
Я вся безтямна у тобі
Безтямний милий.

До тебе тягнуться мої
Класичні груди...

Ти любиш класику?

* * *
Торкнувшись руками,
Розсунь мої ноги,
Відчуй їх упругість,
Їх тіло жіноче.
Твого язичка
Я візьму поцілунки:
Від п'ят до колінок,
З колінок ще вище...
Ось так, там де...
О Боже!..
Яка ж ця дорога приємна!

* * *
Який це пружний стовбур!
Я так люблю природу!..
Я так люблю торкатися!..
Я знаю... Приємно чимось володіти!


Надія Сліпак. Вірші: "Візьми мене в свої обійми...", "До тебе тягнуться мої...", "Торкнувшись руками...", "Який це пружний стовбур!.." / Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - 20 с. - С. 17.

четвер, 20 вересня 2018 р.

Ромцьо Здорик. Вірші: Поезомобіль, "назбираю дозів...", Маячне, Рухопорухи, Блюдолюди, Марення трамвайними рейками, ! убити сонце

Ромцьо ЗДОРИК

повниться серце 
чеканням твоєї з'яви
? is this love
здається

Поезомобіль

автомобілі
од втоми білі
повнять собою поезобіль
що пахне цвіллю
спалах тебе
допомагає збагнути
смуток
та бе-
злад автобуса лине в нікуди
а я разом із ним
дим 
у душі
запах згорілого горя
очі дощать
за сірим до щему дощем
погляд
твій
що тане у прірві пітьми
миттю принадних надій

* * *
ты достойна кисти фламандці 
я не достоин мазни маляра
крематорий "аутсайдер"

назбираю дощів
пригорщі
подарую тобі світ уви-
тий квітами: ромашками трошки
й волошками


Маячне

ця маячня блідого снігу
у металевім місті болю
душа ламає кригу крику
вона воліє буть з тобою
але на тлі сліпого ока
будинка змерзлого самотнього
немає барви твоїх кроків
лише буденності безодня
безодня слів безодня серця
прірва іржавої жури
у металевім місті смерті
шукаю сонця кольори


Рухопорухи

коли авто тебе везе
за обрій мрій -
поглянь: у склі й в душі моїй
спливає все:
дівки думки
коти менти
старий з очима самоти
асфальт і шпальт
газет букет
бомжі каліки та поети
довкола рух рух без кінця
усе в цім світі тече все міниться


Блудолюди

знервоване серце міста -
усюди
ні втекти ні сховатись ні де-
матеріалізуватись - вештаються блудолюди
людоблуди
вони волають
вдають що вони найвища у світі каста
та коять злочини коли вливаються в натовп
а поодинці потому приходять додому
жадають в ліжка упасти бачити зорі і
спати


Марення трамвайними рейками

посеред тюрми
у хламиді, скроєній з ночі
стоятиму один
чекаючи на трамвай що іде в нікуди -
сховатися хочу
мені остогидли люди
я хочу побути сам
позбутися ґрат до смерті обридлого
світу
моралі законів традицій усіх
позбутися
я хочу дістатись туди
де нема смітників століття
немає порпання в них
а є лиш трамвай що іде в нікуди
іржавляться рейок шпалево розкинуті
руки
небо громами кашляє від застуди
котиться в безвість
колесами металевими грюка
трамвай, у якому я - одвічний
пасажир
трамвай що іде в нікуди


! убити сонце

здіймаю руку не для гонитви
за метафізикою повітря
надміру нахабний
надміру зухвалотендітний
прагну сонце убити
доволі світла
ненавиджу мить
коли ранок злочинно зриває
ночі квітку
а потім клітку
світу настіж відкриває
і з неї
у простір плигають нудотні гидкі обриди
руденькі дебільчики мавпочки людей
! щоб їх не бачити - ладен сонце убити



Ромцьо Здорик. Вірші: Поезомобіль, "назбираю дозів...", Маячне, Рухопорухи, Блюдолюди, Марення трамвайними рейками, ! убити сонце / Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - 20 с. - С. 16-17.

середу, 19 вересня 2018 р.

Людмила Сайко. Вірші: "Плутались...", "Підошвою човна...", "У глибинній тиші...", "У бузинового цвіту...", "Вичавиш звуки...", "У долонях твоїх загубилося літо...", "Ручка одягла ковпачок...", "Паростки фальшивих...", "Розбіглись гіркі паралелі...", "Змочиш у тиші ноги босі...", "Сновигають сни бруківкою мокрою...", "Іскри іржавого сміху..."

Людмила САЙКО

* * *
Плутались
пальці
у танці
повільному
плутались
кроки
у криках
порожнечі
плутались
тіні
у тенетах
розпачу
плутались
мрії
у марності
марень
плутався
грім
у ґратах
неба

* *
Б.К.М.
Підошвою човна
стираєш воду річки,
очима знов блукаєш
в старих німих
дзеркалах
і порухом сердечним
здіймаєшся трагічно.

... А я
лиш відмахнулась:
це все вже відзвучало.

* * *
У глибинній тиші
розіллється мрія
як німе волання
мертвої нудьги,
засміється болем
яблуко осіннє,
як уста червиві
сонце обпече...

* * *
У бузинового цвіту
гіркуватий присмак...
Крізь калюжу невмиту
просвічують риси
роздертого на клапті неба...

* * *
Вичавиш звуки
із пісні.
Розчавиш каміння
на ґрати.
Всміхнешся -
на усмішки прісні.
В багнюці -
а треба стояти.
Роздратоване сонце
блисне.
Змією пролізе
повз тебе,
стіни і світ
ненависні.
Дитина ридає.
Не треба!

* * *
К.С.
У долонях твоїх загубилося літо, розчинилось росою, лягло на чоло.
Соковите натхнення очима зігріте точить рядків виноградне вино.

* * *
Ручка одягла ковпачок.
Заховала дурні думки.

* * *
Паростки фальшивих
фраз
вкорінюються
у повітря,
роздирають
легкі,
бульбашкові погляди,
щиро приправлені
краденою усмішкою...

* * *
Р.З.
Розбіглись гіркі паралелі,
вже роздмухує вітер пташок,
і у спину ще дихають двері.
Ми пішли, ти пішла, він пішов...

І трамваї об сіру бруківку
розкресають суцільне колись, доживають короткого віку
всі слова, що від сліз розпливлись...

* * *
Змочиш у тиші ноги босі,
розкрутиш волосся краплини,
зажмурені болем уста
і досі крізь крапки небокраю линуть
до чола...

А десь у зими (чи, може, то літо)
розтоптані ноги болять і болять,
крізь тонке вікно душа буде щеміти,
і на світанку давно вже не сплять. Стомились...

Крізь струни стрімкі дерев
темношкірих
роз'ятрені мороком очі дрімають,
не можу зібрати марення сірі
у кошик...
А місяць кохає
відьом.

Десь верболози, покручені смутком,
розбризкують світла хоч краплі,
я закохалась, місяць був свідком,
із цілунків вдягла коралі...

* * *
Сновигають сни бруківкою мокрою,
розмотує вічність втрачений вітер,
петлі видовбує смуток із тіні
«По чім у вас сльози?»..

З того боку Дніпра сірочезного
вкрадливо вії розприскує дощ,
стомився вже красти надії жебрачі «Подайте слова!»

За садом, де мокрий будинок нудьгує,
у грішній печі випікають верлібри -
гіркі і сумні, і кислі, мов оцет,
розлітаються швидко на крихкі слова
(для інших)...

* * *
Іскри іржавого сміху
ховаєш у глиб просторову,
в потилицю дмухають очі,
іскряться, роз'їдають думки, 
і в своїм надбанні безтілеснім
шукаєш непомітну шпарину,
щоб сховатись і крапкою впасти
на тяжкий обважнілий рядок.



Людмила Сайко. Вірші: "Плутались...", "Підошвою човна...", "У глибинній тиші...", "У бузинового цвіту...", "Вичавиш звуки...", "У долонях твоїх загубилося літо...", "Ручка одягла ковпачок...", "Паростки фальшивих...", "Розбіглись гіркі паралелі...", "Змочиш у тиші ноги босі...", "Сновигають сни бруківкою мокрою...", "Іскри іржавого сміху..." / Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - 20 с. - С. 14-15.

вівторок, 18 вересня 2018 р.

Олена Лудченко. Вірші: "Заметіль. У душах стигне...", Спалах гніву, Абетковий гімн. Проза: Шамани

Олена ЛУДЧЕНКО

* * *
Заметіль. У душах стигне
Переляк. Передзвін
Розворушує повітря.
Ніби птах. Ніби він
Не опустився на землю,
Як усе. Коляда
У драконячому оці,
Як пілот, посіда.
Зачаровано гортає
Бортовий записник
І вертається на землю,
Де кутя і часник.


Спалах гніву

Кривда ріже тіло навпіл.
Серце клаптями відходить
І на споді застрягає
Між легенями і шлунком
Млосні пазурі отрути
Продірявлюють горлянку
І висмикують назовні
Струн, нервових плутанину.
Паленіють щоки густо,
Від зубів злітає іскра -
Десь у небі, певно, знову
Зомліває Ангел мій.


Шамани

О, яка глибока ця яма, як далеко небо!
Я гину... О-о-о! Я гину! Гострий спис проколов бік, із рани тече кров!
«Скоро прийдуть вони», - співає Шаман.
«Скоро прийдуть вони», - підхоплює народ.
О-о-о, як я хочу жити! Не приходьте! Маленькі, відразливі, бридкі боги, не приходьте!
Шаман знову співає, хор підтягує: тобі надано велику честь, тебе обрано. Я не знаю, чому - Шаман знає. Я покірно прийшов до ями, стрибнув у її темну вогкість, розтинаючи тіло об гострі списи. О, молися голосніше, шамане, я хочу чути твій голос!
Тиша. І первісний жах. Різко зсудомило пошкоджену ліву ногу. Я піднімаю хобіт, перевалююсь на три інші. Весь завмираю, так дослухаюсь. Якомога більше витягаю голову і нюхаю повітря. Напливає страшний незнайомий запах. Міцно заплющую очі: не можна дивитись на богів...

Первісні мисливці добігли до Пастки, зазирнули всередину і впали на коліна. Мамонт. Бог звірів. Бог у пастці!
Вісник смерті... Люди з жахом відступили подалі. Богу доведеться померти тут, його не можна вживати в їжу.
Один за одним вони зникали в лісі. Якісь нещастя чатують не плем'я. Можливо, війна. Або все разом. Треба йти до шамана. Він читає долю по кістках та воді, чує голоси та бачить духів. Він мусить знати.


Абетковий гімн

О те ю ве де ем ка де!
Ша ка ер - ер я зе...
І у ге ха бе ґа ша єн,
Йот ха бе - ка че те.
Ха о те - ка ю ве єн те,
Ка і я а я ша.
Ел ха фе це ге те у пе,
Че бе ес ю де ща!


Олена Лудченко. Вірші: "Заметіль. У душах стигне...", Спалах гніву, Абетковий гімн. Проза: Шамани / Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - 20 с. - С. 13.

понеділок, 17 вересня 2018 р.

Валентина Налапко. Вірш: "Виливаюсь у простір...". Проза: Вітер, Волошка, Лабіринт

Валентина НАЛАПКО

* * *
Виливаюсь у простір
Ось я
Щось самотньо
Вільно й порожньо
вдосталь
Просить двоногий світ
тисне
Вийти з притаманної
Сірості .
РИТМУ
ФАТУМІВ
І ПОСЛІДОВНОСТІ
ВИПАДКІВ
Я завагітніла
виродком
зізнання


Вітер

Чом вітер не дарує крила, а лише напуває свободою, миттєвість - і ти вже на землі. І мусиш ходити по ній, здирати ноги на камені і мріяти, мріяти про небесну легкість. Кожен рік відбирає здатність летіти - польоту крізь небуття, буденність, догматичність, навіть думкою. Кожен порух тіла, погляд очей має свою назву - страх перед незрозумілістю. Я йду до тебе по найтоншій нитці обережності, необережно хиткими кроками, крізь апробації і осуд. Скажи мені: чом життя не дарує вічність, а лише напуває жадобою до себе?


Волошка

Дивно, я ніколи не бачила волошки. Можливо, й бачила колись, але ніхто не сказав, що це саме ця квітка. А ще найдивніше те, що я завше ототожнювала себе з нею, мені дуже подобалася її назва, не бачивши, я уявляла її пелюстки, стебельце, які гармонійно поєднувалися. Хоча чула, що волошка - це невеличка блакитна квіточка, що дуже поширена в нашій місцевості. Хтось навіть намагався намалювати її мені, щоб вже остаточно здогадалася яка вона. Але ні, я зовсім не могла впізнати тебе в тих кострубатих малюночках: ти зовсім інша.
В мистецтві іноді кажуть, що не є головним змалювати точну копію якогось предмета, а відобразити те, яким чином він на тебе впливає.
Так само і я, моя волошко, малюю тебе без чітких контурів: так цікавіше, бо зможеш вилитись у все, що захочеш.
Волошка-воля-небо-вітер-во-лошка-неохоплена моя квітка.
А, можливо, волошка - це я, яка вродилась десь на полі, і малюють мене в кострубатих лініях невмілі руки, але ж насправді я зовсім інша.


Лабіринт

Не хочу виходити з лабіринту кімнати: в ній так затишно і спокійно. Притаманна прямокутність стель, вікон, стін поглинає тіло. З закритими очима знайду будь-яку шпарку. Навіть небо у вікні моє, лози винограду, хмари, жовтаве сонце - все, ніби намальоване на склі. Надворі вже не торкнешся, не знайдеш неба, що говорить зі мною. Розчиняться в безмежності простору мої хмари, врешті і я - серед тисяч лабіринтів вулиць, поглядів, е не варто закривати очі: спіткнешся серед бездуму речей, а хтось скаже: «Загадай бажання - скотилась ще одна зірка».


Валентина Налапко. Вірш: "Виливаюсь у простір...". Проза: Вітер, Волошка, Лабіринт / Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - 20 с. - С. 12.

неділю, 16 вересня 2018 р.

Олег Левченко. Вірші: "якесь дивне відчуття відсутності...", "Йдучи проз Михайлівську церкву...", "місто Жито гуртожиток...", "Ми загубились...", Бабине літо, "насолоди тіло води...", "а як яр би...", "впали в поле...", "замрИ вогОнь мовчАнь жадАних...", "шугніла стужка під орбети...", "Ти колись подивився у калюжу...", "У людини...", "Б Р Е Т...", "Че Де Ве ЛееМеН...", "Натру час...", "свет да понум бив ті...", "ти взяла у свої руки мою долоню...", NATO, СЕВ, ООН, ЄС...", "Мою поетичну хемію...", "Бруньками! Бруньками! Бруньками!..", "За тобою земля..."

Олег ЛЕВЧЕНКО

* * *
якесь дивне відчуття відсутності
грошей
забракло для розуму
розуму
забракло для грошей
грошей

* * *
Йдучи проз Михайлівську церкву -
запах кадила:
народження та смерті,
вічного!

* * *
місто Жито гуртожиток тож торжествуй місто мости твої перетинають ріки руки залізниці валізи мають тримати запізно віза на біс а ви вже на прибутті тож перебудьте пробу бутності візьміть віз мить й везіть куди світ за очі везе

* * *
Ми загубились
у коліщатках нашого суспільства.
Наші думки вирізають нас
за межі витинанки.
Ми та луска,
що залишає по собі витинанка.
Думка забігає в закапелки людства
дворняжкою,
а близька мені людина сказала,
що українська мова для мене - ідол.

* * *
Бабине літо
На носі павутинка
на павутинці павучок.
Цікаво бути кимось спійманим!

* * *
насолоди тіло води
чай жінка тебе напуваючи
розігріє своєю ніжністю
ти питимеш маленькими ковточками
ту скромність насолодження

* * *
а як яр би
як у році
вся та ж юрба
в чужій руці
людське де ша
і що дало
таке душі
яскраве діло

* * *
впали в поле
часу числа,
стала стеля -
стануть стіни...
стіни-стони -
стони-струни,
ніби в небо,
ніби нам би
зняти з ноти
сполох спалах...
бачить бучно
літо люто
пишні пашні
й пустку-пастку -
отвір-витвір...
зерня-зорі
й сонце - в серце!

* * *
висить запоною вицвіле літо
на візерунчастій запоні малюнок літа
літо на запоні
запитай у літа
відлетіло у фарбах спекою літ
вицвіле літо на запоні
відкинеш запону - осінь

* * *
замрИ вогОнь мовчАнь жадАних слів безмЕжних світлом дИвним крИком стЕжки врАз принИшклим Як зміЮка лАдна вжАлить пАм'ять гнІву в гОнах гЕнах гІне гАймін зАйвих фрАз читАє кОжний тільки длЯ безУмця свОго Я

* * *
шугніла стужка під орбети
регіче жавта хота-усінь
розлюлись чури золотуї
живо малянки сурця меви

* * *
Ти колись подивився у калюжу
і пішов геть.
А для неї, ти так і залишився
стояти просто неба.

* * *
У людини
інша риса характеру,
як у сала -
шкварка.

* * *
Б Р Е Т
Д Г Не Р А Т
Л М НТ
Хе Мі К Т

* * *
Че Де Ве ЛееМеН
БеХаТе еСеНЦе
Ха ДееЛ ВееСКа
Ге ПеВе Че ДеЖе
Це ЖеТе БеЗеЩа
ТеПееР ЗееЛеС
Ща ДеХа Пе еРЦе
Де ГееН ЗеЦеКа

* * *
Натру час
             часником.
Зіжмакана в руці фата
                                   фатальності
роздратує соло
                    соловейка.
Раз + два = три
                     тривоги
вистрілить у колос
                          колосальності.

* * *
свет да понум бив ті
сват до пуним бів те
свот ду пинім бев та
свут ди пінем бав то
свит ді пенам бов ту
світ де паном був ти

* * *
Ти взяла у свої руки мою долоню,
усвідомивши щось,
згорнула її, наче квітку.
У твоїй містерії
мої пальці
відчули пелюстковість білого латаття.

* * *
NАТО СЕВ ООН ЄС
БАМ ГК ЧП SS
КРУ ВР П СБУ
СНУМ ЖОКМО НСПУ
ЦУМ ТБ СРСР
США і ФБР
PAL SECAM БЖ ЧАЕС
ПРО ЦК КПРС

* * *
Мою поетичну хемію
не кожен сосуд сприйме.
Мою схиблену скибку
жуватиму я сам.
Шипітимуть не змії-хемікати,
хекатимуть афоризмами
кімікадзе думок
і робитимуть собі карі-ківі.

* * *
Бруньками! Бруньками! Бруньками! Весна вибрунює, брунькоче!
Весна бруніє, брунькотить!

* * *
За тобою земля.
Не залишай сліди на бетоні.
Знімай чоботи
на босу траву...



Олег Левченко. Вірші: "якесь дивне відчуття відсутності...", "Йдучи проз Михайлівську церкву...", "місто Жито гуртожиток...", "Ми загубились...", Бабине літо, "насолоди тіло води...", "а як яр би...", "впали в поле...", "замрИ вогОнь мовчАнь жадАних...", "шугніла стужка під орбети...", "Ти колись подивився у калюжу...", "У людини...", "Б Р Е Т...", "Че Де Ве ЛееМеН...", "Натру час...", "свет да понум бив ті...", "ти взяла у свої руки мою долоню...", NATO, СЕВ, ООН, ЄС...", "Мою поетичну хемію...", "Бруньками! Бруньками! Бруньками!..", "За тобою земля..." / Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - С. 10-11.

суботу, 15 вересня 2018 р.

Ірена Криворучек. Вірші: Балада про бруківку, Epizodyka, "... і знову я пишу тобі присвяти..."

Ірена КРИВОРУЧЕК

Балада про бруківку

1
Тиша прокралася
кішкою чорною
в теплу оселю ночі.
Всі ліхтарі
Сплять упокоєні
Скорені сном охочим.
2
падає промінь - мідно
б'ється о ґрати клопотів.
Крізь переходи літні
Він переводить відьом
По стежці тіней.
з
тук-тук-тук...
розлітається по каменю
до болю знайомий звук
бернардинів...
4
слизький
від сліз
асфальтовий покрив серпня.
Поздовжній зріз -
Крізь стіни вилазить терня.
5
зітхає старезне Місто,
даруючи кожному - щось.
Студентам - вакації,
Дітям - намиста,
Поетам, художникам - Музи
І дощ;
І чухає часом шкіру,
Драконову луску
Об колеса тре
Веде до дверей квартири
Й об ноги вдаряє
Мов море старе.
6
або Епілог
А часом хтось
Тоненьким пензлем часу
Розмалювати спробу
видавить із себе
І та бруківка стане їй за мапу
Або на грифі переконливим баре.


Epizodyka

1) ...Епоха рок-концертів
з поспіхом добігає кінця,
полишаючи порожні зіниці,
достиглі суниці,
холодні помешкання
та її -
ту,
що й досі вірить в казки
сучасної демнології,
ту,
що бере початок
в полум'яному серці
середньовічних лицарів
та Його химер,
замкнених з ним
в одній кімнаті,
де є лише вікно
і Його погляд
крізь розпач шибки.
а тіні з її легенд
мовчазно вартують її,
доки дитинно
спочиває на Його плечі
її ніжність
та не-логічна відвертість рухів.
час пролетить по колу,
доки вона виводитиме
для Нього
новий Всесвіт,
з одної крапки на папері снігу,
щоб у тому світлі оселитися
і залишити свої серця
на сховок,
на знак
взаєму.
2) вона змінила яскраву
Осінь на чорні гуаші
та контури за пензлі постали
їй чиїсь мри, згорнені на манер
модернового стилю.
треба бути серйозною...
треба бути логічною...
треба бодай бути.
а йому все стає однаковим
без неї
і ходить десь диким звіром
із вовчими очима
той, хто для неї став - Життям,
та сказавши їй «ні»
ступив за край
межі,
свореної ним самим
для інших.
не впізнав її,
а міг же бути
просто й відверто щасливим.
ось така
трагічна романтика
Р.S.: ми завше боїмося
справджувати власні мрії
3) ...дівчинка сидить на підвіконні,
звісивши ноги у простір повітря,
свідомо, бо звикла
до всякої всячини
на кшталт власної приреченості
і відсутності страху.
телевізор кидає із себе попсові
(чи радше попсовані) голоси,
хочеться плакати.
сентиментальність? Хто зна.
точне в ту мить лише те
знайомо соло-не відчуття
що скиглить між серцем
і долонями вітру
б'ючись маленьким бонгом об спогади, знесилене прагнення
затримати сон.
хочеться кричати.
чи бодай просто підійти
і поставити Його
post factum
а далі - ? (знак питання)
і новітній за часом
злам у серці
поряд з подряпиною.
хочеться втекти від себе
(одвічне людьське) від незміру вітру,
що запанував у самітній долині снів -
таку нині назву має душа.
хотілося вмерти.
хоч знано - не допоможе.
і навіть холод honoru polskiego
тут безсило марний.
все невчасне, коли твоє серце
належить уже не тобі.

* * *
... і знову я пишу тобі присвяти
на склі своїх вагань
і ста передчуттів
це Місто - Камелот напіврозп'ятий
мої думки ховає в храм
і не дає згоріти серед снів.
...Не знаю, чим скінчить тепер ця Втеча
це коло повертань
в новітній млі
але не ризикнути саме в цей час
не вперше, та востаннє -
не мій стиль.
Ти просто - будь,
Ти просто поряд дихай.
Ти просто так - літай.



Ірена Криворучек. Вірші: Балада про бруківку, Epizodyka, "... і знову я пишу тобі присвяти..." / Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - 20 с. - С. 8-9.

пʼятницю, 14 вересня 2018 р.

Ілля Стронґовський. Вірші: "Сірі очі міста...", "Ти багато говориш...", "На мене в лісі...", "Листя в падінні...", "Весна...", "Вуличний шум...", "Перевтома...", "Світ несправедливий...", "Дивні люди...", "Чиїсь пальці...", "Фіалки на підвіконні...", "Дивлюсь на листя...", "Ша!", "Відірваний лист...", "Коливаються гілки клену...", "У кожного є третє око...", "Полетіли комети...", "Трава зелена...", "Тільки в чотирьох стінах...", "Сидячи поміж світлом і тінню...", "Ми сидимо...", "Ти схожа на когось...", "Я бачу..."

Ілля СТРОНҐОВСЬКИЙ

* * *
Сірі очі міста
поглинуть тебе без залишку
поглинуть разом із затишком
домашнім і трохи імлистим.
Сірі очі міста
дивитимуться крізь тебе
дивитимуться з неба,
звикай, це буде корисно.
Сірі очі міста
зачарують тебе так само
зачарують, як чарували
раніше. Hasta la vista.

* * *
Ти багато говориш.
Ти знаєш слова.
Знаєш, від них
Вже болить голова.
Ти багато працюєш.
Ти працюєш занадто.
Хоч за це тобі платять
Майже двократно.
Я міг би багато
Так говорити.
Але досить городи
Тут городити.
Вибач.
Ти просто мені набридла.

* * *
На мене в лісі
Напала гола дівка.
На мене в лісі
Напала й роздягла.
У тому ж лісі
Мене і зґвалтувала.
Такі от справи
Такие вот дела.

Я не скажу,
Що це було погано.
Я не скажу,
Що це було корисно.
А якщо скажуть
«Фу, какая гадость»,
Не вірте їм
Просто це блюзнірство.

І вже опісля того,
Коли я йшов додому
І впорядковував усі свої думки,
Я так собі подумав,
Що того лісу коло
Я буду оминати навкруги.

* * *
Листя в падінні
Слухає казку
Людської осені.

* * *
Весна.
Літо.
І восени нема грошей.

* * *
Вуличний шум
Зник.
Армагедон прийшов.

Перевтома.
Стрес.
Нелогічним є диво.

* * *
Світ несправедливий.
Придумаю собі
Інший.

* * *
Дивні люди
Завжди мають
Дивні імена.

* * *
Чиїсь пальці
Тримають мою душу.
Я знаю чиї.

* * *
Фіалки на підвіконні
Бачать мою
Спокуту.

* * *
Дивлюсь на листя.
Бачу все
Дерево.

* * *
Ша!
Сказав президент Кенеді.
І замовк.

* * *
Відірваний лист.
Видраний шмат туману.
Загублений я...

* * *
Коливаються гілки клену.
Дівчина
Перебирає струни гітари.

* * *
У кожного є третє око.
Для декого це
Анус.

* * *
Полетіли комети.
Янголи
Грають в сніжки.

* * *
Трава зелена.
Небо зелене.
Я дальтонік.

* * *
Тільки в чотирьох стінах
Розумієш,
Наскільки прямокутне життя.

* * *
Сидячи поміж світлом і тінню
Дочекаєшся ночі,
Зникне різниця.

* * *
Ми сидимо
В багні Добра і Зла
І зламані незримо
І Хаосом багна
Із тьмяними очима
І волею життя.
Користуватись ними,
Хоч і невміло,
Можна.
Хоча це не тотожність
Справжня.
Кожну
Можливість використовуй.
Хто зна,
Може ти
У пітьмі
Розберешся
Де є межа
Між Добром
І Злом
А не одним
Багном.

* * *
Ти схожа на когось.
Кого?
Яка різниця
Світлиця
В твоїх очах.
Ти схожа
Красива
Щаслива
Можливо
Ти сонце,
Що дивиться у віконце.
Можливо.
Хоча це не важливо.
Ти схожа
На саму себе.

* * *
Я бачу
Твоє обличчя
Кохане.
Вбивче.
Оману
Я бачу.



Ілля Стронґовський. Вірші: "Сірі очі міста...", "Ти багато говориш...", "На мене в лісі...", "Листя в падінні...", "Весна...", "Вуличний шум...", "Перевтома...", "Світ несправедливий...", "Дивні люди...", "Чиїсь пальці...", "Фіалки на підвіконні...", "Дивлюсь на листя...", "Ша!", "Відірваний лист...", "Коливаються гілки клену...", "У кожного є третє око...", "Полетіли комети...", "Трава зелена...", "Тільки в чотирьох стінах...", "Сидячи поміж світлом і тінню...", "Ми сидимо...", "Ти схожа на когось...", "Я бачу..." / Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - 20 с. - С. 6-7.

четвер, 13 вересня 2018 р.

Вероніка Кавун. Вірші: "Якщо завтра ніколи не прийде...", "Я забула твоє обличчя...", "У моєї самотності...", "Моє ім'я...", "Тримай стрілки годинника...", Американа, "У своїй нікому непотрібності...", Хокку, Геометрія, 11 вересня, Зламаний янгол, Навіщо, "Я любила збирати квіти...", "Коли хочеться писати..."

Вероніка КАВУН

* * *
Якщо завтра ніколи не прийде,
Годинник проспить
а розбухле сонце застрягне
у гірській ущелині
загорнись у старий плащ спогадів
і вкотре спробуй
померти від передозування часу
може пощастить?...

* * *
Я забула твоє обличчя
Я впустила із рук твій голос
Твої поцілунки
зів'яли
облетіли блакитним осіннім листям
І тепер я стою,
самотній сухий клен
відчайдушно чіпляюсь
почорнілим гіллям за вітер,
Ховаю у кроні падаючі зірки -
Чужі бажання
Вплітаю у коріння
Континенти, моря, океани...

* * *
У моєї самотності -
присмак дзеркально холодний.
У твоєї - гарячий зліпок
терпкого світла.
Я залишу на небі відбиток своєї долоні,
Щоб тобі нагадати про себе
уламком літа.
На асфальтовій хмарі
тобі намалюю сонце,
Відколю хоч би милю від холоду
того «далеко»...
Пошукай-но у пам'яті -
як у старому році -
Що намарилось двом
під склепінням липневої спеки.
Обтруси з нього пил,
запакуй у конверт з адресою,
Наштрикни го на вітер -
і можеш спати спокійно...
Гіркувата від болю ніч розсипає
вересень...
Я складаю сузір'я у літери твого імені...

* * *
Моє ім'я -
лиш сукупність літер
кричать щось про долю,
фатум,
світ
Моє ім'я
хтось нашкріб на склі
і краплі дощу
спотикаються, падають
клянуть долю
фатум,
світ
помирають
Моє ім'я
проростає травою у дзеркалі
Придивись
побачиш свої очі
зів'ялі кульбаби
його імені що не має
нічого спільного із твоїм
тільки долю
фатум
світ...

* * *
Тримай стрілки годинника
за руки
міцно
щоб не намотували час у тугий клубок нервів
Почепи на небо
місяць свій, власний
більше ні для кого
а потім навчися дертися
по шпалерах горизонту
чи писати книжки
із від'ємними номерами сторінок
на мові Хінді
бо хто знає
який по рахунку кінець світу
прийде завтра
ми так до них звикли
що динозаври навчились
вмирати за одну ніч
(цивілізація!)
Придивися уважно
може знайдеш на підлозі
шматок лави -
то рештки вулкану
що вибухнув учора
опівночі
під твоїм ліжком
Тримай стрілки годинника
міцно за руки
і щоранку торкайся ногами
землі
завтра
її може не бути


Американа

Ми в натовпі
і кожен з нас є натовп,
Ми - легіони змучених думок.
Ми боїмося вчасно промовчати
І просто заповільнювати крок.
Ми в натовпі - і кожен з нас окремо,
запаяний у особисте я.
Нам важко відшукати спільні теми,
зустрівшись на хвилину - чи життя.
Чиєсь ім'я пригадуємо всує,
Та вже не пам'ятаємо, чиє...
Наївні віримо, що ми іще існуємо,
Але не перевірили, чи Є.

* * *
У своїй нікому непотрібності,
У самій собі невідповідності
Від материків свого відчуження
Колеш острови самозасудження
Рвеш на мапи власної істерики
цю убік відкинуту Америку.
Скиглиш про життя комусь у темряві
Фразами банальними, затертими
Вправи: вгору-вниз по сходах спогадів,
кроси монотонності дорогами...
І СD озлоблення ранкового дістаєш вкотре випадково ти.
Чи комп'ютер мозку був зависнув знов?
Щось не так?
Подумай,
Озирнися-но...


Хокку

Потроху рудіють
кучеряві голови хмар
осінь - перукар зі стажем


Геометрія

1.
Квадратні люди
У круглому світі
Ховають свої трикутні серця
Від прямолінійних почуттів.
2.
Площина передбачення
стиснеться у крапку безумовності
у центрі кола
закономірностей.


11 вересня

...Літаки ожили, збожеволіли,
напились пересоленого неба -
людської крові -
скосили крильми
сіру траву хмарочосів,
розпанахали світ
на дві півкулі:
До і Після.
До:
Зберіть-но у жмуток
усі непочуті молитви
і зметіть пил
із власної свідомості.
Після:
крізь уламки скла, заліза, бетону
й життів
проростає дикий бур'ян болю.


Зламаний янгол

Зламаний янгол,
Розтрощений німб,
Полатані крила.
Він - як потріскана вицвіла фреска
На іконостасі гріхів,
де кожен має своє обличчя
на будь-яку оказію.
Поламаний янгол
його вдягають
на зневірену душу,
як замучений міллю светр,
а потім знову кидають у шафу -
на чорний день
тільки всі вони чомусь
вицвілі і сірі.
А ночами
Поламаний янгол
стукає у брами чужих снів,
та сторожі його не пускають,
мовляв, не заважай!
І він засинає
під іржавими залізними ґратами
щоразу забуваючи помолитись
та йому прощається
бо він -
зламаний янгол
Поламаний янгол...


Навіщо

П'ю осінь - гарячий жасминовий чай
Із цукром першого снігу на дні
Фольгове листя мене сховає
У холодний скрегіт сталевих днів.
І мій телефон замовкає навмисне
Твій голос ковтає нервова тиша...
Навіщо цей спокій на мене тисне?
Навіщо мене ти одну залишив?
І свічка ліпить із воску вічність
Будинок п'є пігулку безсоння...
А той, хто придумав слово «Навіщо»
Нарешті відчує, що я - самотня.

* * *
І.С
Я любила збирати квіти.
Я свій світ віднайти хотіла.
Знаєш... Я теж любила жити
Тільки, певно, не дуже вміла,
Я жила... Як уламок слів...
Я жила... Як давно було це...
На одній і тій самій землі.
Під одним і тим самим сонцем.
Я тепер - почорніла пам'ять -
Повз проходять безликі люди.
Із грудей проростає камінь.
Небом став затверділий ґрунт.
Я б хотіла тобою стати.
Хоч я зовсім тебе не знаю.
Як захочеться помовчати,
Пригадай, що мене немає.
Та, можливо, за сотню років
Я себе у тобі пізнаю.
Як захочеш помріяти трохи -
Пригадай, що мене немає.

 * * *
Коли хочеться писати
слова оживають
у мені мурашником
вони метушаться
стягають докупи
звуки світло відображення
соломини секунд
і гілляччя думок
складають все гамузом
в оболонку абсурду
часом забуваючи
що наші смаки
не завжди збігаються.
Я не пишу вірші -
це вони мене пишуть...




Вероніка Кавун. Вірші: "Якщо завтра ніколи не прийде...", "Я забула твоє обличчя...", "У моєї самотності...", "Моє ім'я...", "Тримай стрілки годинника...", Американа, "У своїй нікому непотрібності...", Хокку, Геометрія, 11 вересня, Зламаний янгол, Навіщо, "Я любила збирати квіти...", "Коли хочеться писати..." / Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - 20 с. - С. 3-5.

середу, 12 вересня 2018 р.

Поетичний збірник "Неабищо" (2002)

Житомирська обласна організація Спілки творчої молоді України
"Liga ArtiS"

Вероніка КАВУН
Ілля СТРОНҐОВСЬКИЙ
Ірена КРИВОРУЧЕК
Олег ЛЕВЧЕНКО
Валентина НАЛАПКО
Олена ЛУДЧЕНКО
Людмила САЙКО
Ромцьо ЗДОРИК
Надія СЛІПАК
Марія КОЗЛОВА
Сергій МЕЛЬНИЧУК
Оксана ДУБИНА

Видавництво
"ЖИТОМИР"
2002

84(4Укр.)6
У2
Н38

* * *
Я не пишу вірші -
Це вони мене пишуть...
Вероніка КАВУН

* * *
Хто сказав: «Я кохаю». Той тікав навіть з раю, Бо кохати умів.
Ірена КРИВОРУЧЕК

* * *
Як іноді збирають гарні квіти Приречені...
Валентина НАЛАПКО

У багнюці купається
Кілька брудних зеленуватих жабок,
Схожих на людей...
Людмила САЙКО

* * *
Пішов ти Ерос в еволюцію!
Надія СЛІПАК

* * *
Завжди будь хамелеоном!
Це природно - бути іншим.
Сергій МЕЛЬНИЧУК

* * *
Легко знайти сенс у маразмі,
Спробуйте знайти маразм у сенсі.
Ілля СТРОНҐОВСЬКИЙ

* * *
Може бути просто приємно і не мати від того щастя.
Олег ЛЕВЧЕНКО

* * *
Казки обтічної форми
За нами волочиться корінь,
Як за Олє Лукоє - сни.
Олена ЛУДЧЕНКО

* * *
Довкола рух, рух без кінця - усе в цім світі тече все міниться.
Ромцьо ЗДОРИК

* * *
Я живу у передостанній час.
Марія КОЗЛОВА

* * *
Думки - як листи розклеєні
без адресних даних -
до запитання! До запитання
в паперовий ірій летять щоденно...
Оксана ДУБИНА

ISВN 5-7592-0543-9

© Житомирський обласний комітет молодіжних організацій. 
© Видавництво «Житомир», 2002.




Неабищо : поетичний збірник / Ред.: Михайло Жайворон. - Житомир : Житомир [видавництво], 2002. - 20 с. - С. 1-2.

вівторок, 11 вересня 2018 р.

Зміст літературно-мистецького альманаху Житомирщини «Зустріч 2002 - 2003»

ЗМІСТ

Оксана БАБИЧ ...3
Лід
Летять роки
Случ

Микола БОБРОВНИЦЬКИЙ ...3
«Кохання і вино...»
«Мамо, Ваші роки пролітають!..»
«Може, сніг упаде завтра зрання...»

Юлія БОРЕЦЬКА ...4
Україно, ти для мене диво!..

Юлія БОРИСОВА ...5
Я рахую ліхтарі
«Я плід модерних сподівань...»

Ольга БОРТНІКОВА ...7
Трьома рядками
Ода яблуневому цвіту
Земле моя
Сила любові (новела)

Леся БУР’ЯН ...9
Ш.М.В. «Воно дихало і бачило...»
Б.Л.В. «Ти знову несеш її сюди...»
М.О. «Її посмішка...»
Б.Т.В. «Зараз воно хворіє...»
Г.Т.В. «Дві сонячні краплинки впали тобі на руку...»
Б.Л.В. «Вона сиділа, притулившись лобом до прозорого льоду...»
«Я рвучко підняла руку...»
Ш.А. « - Коли перестанеш малювати квадратні кола...»
«Вони лежали спокійно, поки не випав сніг...»

Анюта ВАСИЛЮК ...12
«Дивлюсь я в неба голубінь...»

Олена ГИРОЛЬ ...13
«Я чую шелест трав...»
«Чому не хочеш ти мені сказати...»

Яна ГІЧИНОВСЬКА ...13
Диявольський будинок

Наталія ГЛАДКОВА ...16
Чорнобиль

Богдан ГОРОБЧУК ...17
Сутра про Існування нас
Сутра про прагнення
Сутра про беzґлуzдість світу

Віолета ДМИТРІЄВА ...20
«Не намагайтесь, люди...»

Ольга ЖИВЧЕНКО  ...20
Мрія

Тетяна ІВАЩЕНКО ...21
Три дні
«Коли мама з батьком і лікарем...»
«Вночі була гроза...»
«У зручному таксі вона почувала себе безпечно...»
«Дівчина сиділа зі своїм квитком...»
«Збіг, як день, тиждень...»
«Вранці зайшли в кімнату Лариси...»
«Минув рік...»

Вероніка КАВУН ...24
«.........слова [гнили] під стільцями...»
Wait on  [мікропоема]
«Я сліпий...»
«Байдуже стогнуть у спину...»
[ -?!?- ] /цикл/
«Попереписуй усі свої слабкості...»
«Двома пальцями...»
Nео
Тигри

Віталій КЛИМЧУК ...30
Дежавю довжиною в життя
Вікторія і дракон
Я хочу писати страшно
У темряві...
Сумні істоти
Поранення світла
Містечкова феєрія
Зізнання?
Дощ

Тетяна КОБЕРНЮК ...35
«Не дай мені, доле...»
«На Івана Купала...»
«Я летіла до тебе лелекою...»

Ольга КОВАЛИК  ...36
Ода поезії

Алла КОНОПЧУК  ...36
Вірю в майбутнє твоє, Україно!

Тетяна КОРОЛЕНКО  ...38
До самісінької лампочки
Не ідентичні

Інна КОСТРИЦЯ  ...43
Перший погляд
Рідна земля

Тетяна КОСЯК  ...44
Леся і ми

Ольга КОТ ...44
Книга
Вчителька

Богдан КОХАНЕВИЧ  ...45
Стара шабля
«Коли в осіннє золото убрався ліс...»
Лелека

Оксана КРАВЧУК  ...46
«Прийде той день...»
«Бувають миті, коли не знаєш...»

Ірина КРУЧИК  ...47
Милі очі

Людмила КОВАЛЬЧУК  ...47
Прощання з літом


Олег ЛЕВЧЕНКО ...47
«Квіточить свіжий мед...»
«Спокійний погляд мій...»
«Тобі я майбутнє й минуле не зичу...»
«Непорочні зачаття в співпраці із Богом...»
«Мене розривають слова...»

Юрій МАЛИХІН ...49
Коротка зустріч
Вимирає село
Кольори зникають
Скіф

Михайло МАНЬКО ...50
Зимовий ранок
«Я зараз не в змозі нічого сказати...»

Надія МУЗИКА ...50
Осінь
«Бродить осінь у лісі синьому...»

Антоніна НАГОРНА ...51
«Березень струмочками витікає за вікном...»
«Навшпиньки крадеться вечір...»
« - Навіщо людині сонце?...»
«Несла я слово, мов розкриту рану...»
Дивоквітка радості

Мирослава НЕЧИПОРЕНКО ...53
Монолоґ закоханої або ще один переспів світової класики

Ярослава ОМЕЛЬЧУК ...55
Зима 2004
Майбутня осінь мого краю
Зв’язок через віки

Тетяна ПАВЛІНЧУК ...55
Сліди на льоду
Голос із куліс
«То тільки альбіносам - носити альби...»
«Ще тебе відголубить остання з твоїх переваг...»
«Чутливість завмерла ховається в щирість долонь...»
«Відокремленість власну обережно згортаєш у саван...»
«Відпускання вітрів - як зникання розмитих фарб...»
Змій
«Зичить минуще забути, заснути, не знати...»

Каріна ПЕТРУК ...60
Рідна земля

Наталя ПИВОВАР ...60
«Ліс пташиним співом...»

Ганна ПІДЛУЖНА ...61
Чи знаєш ти?

Ольга РЕКЕТЕНЕЦЬ ...61
Втрачена реальність

Вікторія РУДИК ...69
Отча моя сторона
Осіннє листя
Осінь

Юлія Сазонова ...69
Тато ідуть
Мій вічно молодий дідусь

Ольга СЛОБОДЯНЮК ...71
Нора (оповідання)

Світлана СТЕЦЮК ...73
Бовсуни
О Богородице Свята!

СТРОНҐОВСЬКИЙ ...74
Прозопісня №103
Київське
Дім який збудував я
Прозопісня № 108
Мавпи й париж
Сліпо-р-очність
Струм
крабГаям
Вірш без назви №11
Вірш без назви №16
Вірш без назви №39
Шизарабіка
«...рвуться ґудzики нетерпіння...»
?де
блазень
Ми$тецтво (погляд)
Ґенієтворення (посібник)

Мар’яна СУЧОК ...82
Кришталевий дзвіночок
Крила весни
Сон

Ігор Тодоренко ...84
Характерник

Павло УСПЕНСЬКИЙ ...91
Осінні роздуми
Осінь

Аліна ФІКАНЮК ...93
Перші квіти
Світ казок
Колискова

Наталя ХОМЕНКО ...93
Дитинство в Україні

Олена ШКВАРУН ...94
«Вийду у поле...»
Українська пісня

Людмила ЮСЬКОВА ...94
«Навіщо?!.»
«Вдихну...»
«Іди...»
«Хочеш...»
«Чому так хочеться ридати...»

Олена ЮРЧУК ...96
Пастелі

Нана ЯКИМЧУК ...101
О земле!
Весняна краса

Марія ЯРОШ ...101
«Заблукала в лісі...»



Автори висловлюють щиру подяку
за підтримку та сприяння цієму виданню:

Управлінню у справах сім’ї та молоді
обласної державної адміністрації
голова — Раїса Миколаївна ГУЛА;

Житомирському обласному відділенню
Національної Спілки письменників України
голова — Олексій Євменович ОПАНАСЮК;

Житомирській обласній орґанізації
Спілки творчої молоді України
“Ліґа АРТІС”
голова — Олексій Юрійович КОВТУШЕНКО;

Житомирській обласній
молодіжній творчої орґанізації
«Nеабищо»
голова — Олег Ґеорґійович ЛЕВЧЕНКО

ЗУСТРІЧ 2002-2003
літературно-мистецький
альманах Житомирщини
поезії, оповідання, роздуми, ґрафіка

Упорядники Петро БІЛОУС, Олег ЛЕВЧЕНКО

Малюнок на обкладинці
Катерини УСКОВОЇ

www.ravlyk.iatp.org.ua
“Жвавий равлик”
[сайт Мистецької ґільдії “Nеабищо”]
e-пошт – ravlyk@bigmir.net
www.goodz.iatp.org.ua
[сайт Юрка Ґудзя]

Набір, верстка, технічна редакція – Олега Левченка
Дизайн обкладинки та коректура – Іллі Стронґовського

Друк ризоґрафічний
Червень – жовтень 2003 року
Наклад 500 прим.

З-95 Зустріч 2002 - 2003: літературно-мистецький альманах
Житомирщини: вірші, оповідання, малюнки. / Упоряд. : Білоус П.В.,
Левченко О.Ґ. – Житомир: бібліотека ЖОО СТМУ “Ліґа АРТІС”,
вип.10, 2003. - 106 с.


© Альманах «Зустріч 2002-2003»,  2003 р., бібліотека ЖОО СТМУ «Liga ArtiS»




Зміст / Зустріч 2002 - 2003: літературно-мистецький альманах Житомирщини: вірші, оповідання, малюнки. / Упоряд. : Білоус П.В., Левченко О.Г. – Житомир: бібліотека ЖОО СТМУ “Ліґа АРТІС”, вип.10, 2003. - 106 с. - С.102-104.

Людмила Золотюк, Галина Левченко. Коли «Бридкий» не бридкий (відгук на виставу). Стаття з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #16 (2011)

Коли «Бридкий» не бридкий Коли: 29 грудня 2010 року, о 18:00. Хто вчинив:  Молодіжний театр «1-а студія» . Ролі виконували: Світлана Полі...