Чекання
У своєму гніздечку лелеки
Ще невміло стають на крило
І бентежиться щемом далеким
В їх серцях Материнське тепло.
Щоб поривами чорного вітру
Вам не збочилась летова мить,
Лелечата! Ріднесенькі діти
Долетіть! долетіть! долетіть!
Ви вітрила блакитного моря,
Лелечата мої чарівні,
Кружеляйте! Лелійте простори,
Вам співатиме Ненька пісні.
Нехай міряють мамині очі
Зрілим хлібом прозору блакить,
Щоб у снах ви літали щоночі
І летіли, щоб знов прилетіть.
Кличе вас височінь наче море,
Кружелить непізнана краса.
Вам туди, там де сонце і зорі,
Де вербиченьки довга коса,
Де тополя вичісує коси,
Де берізка висушує сльози,
Під вікно, де червона калина,
Де чекає на вас Україна.
Мова
Відбілю я тебе, відмалюю,
Відколишу в калиновім сні,
Відкохаю тебе, відцілую,
Заплету в твої коси пісні.
Кришталем із дитячої втіхи
Діамантом - сльозинками вій,
Пересиплю тебе щирим сміхом,
Зачарую дарунками мрій.
Щебетушко ласкава й вродлива,
Журавлиний омріяний лет,
Будь весела, струнка і зваблива,
Хай зіп'є твою чашу поет.
Розливайся довкіл самоцвітом,
Шелести на коханих устах.
Материнська моя, така рідна,
Моя Мова, мій злетовий птах!
Україно
Щебетушко моя, чарівничко,
Вишиванки мережива світ.
Чого в тебе засмучене личко?
Чом змарніло ідеш до воріт?
Може ти з козаком не мирилась
І він десь забарився, не йде?
А тобі яничари наснились.
Що плюндрують життя молоде?
Де блукаєш рідненький козаче?
Залишаєш на кого одну?
Подивись, як змарніла та плаче!
Звесели її душу сумну.
Заплети нерозчесані коси!
Відцілуй! відкохай! відігрій!
Нехай вроду не зраджують сльози,
Козаченьку, ріднесенький мій!
Знов стежина наснилася юности
Знов стежина наснилася юности
Та хатина, і верби, і став.
Знов до мене ти ніжно горнулася,
Вальс гармошки і теплі уста.
Щемом зваби із теплого літечка
Стан дівочий та шелест верби,
Не зови, не гукай мене, дівчино,
Пожалій, не цілуй, не губи!
Вже літа журавлями над вербами
Зрахували десятки ключів.
А серденько щемить, б'ється лебедем,
Бо забути тебе не зумів.
Ой Марічко, розрадо, русалочко,
Над водою вербичка журби.
Обминай мої сни, полісяночко,
Пожалій, не зови, не губи.
Вальс гармошки далеко над річкою,
Зачаровують ніч солов'ї.
В травах роси, стежиночка стрічкою,
Неціловані губи твої.
Ясен місяць вмивається росами,
Я бреду по стежині журби,
Не духм'янь мене в юність покосами,
Пожалій, не зови, не губи.
Бабусі
Понесу кобзарем поміж люди
Мої думи і мрії мої,
Квіт полів, чебреців, м'яти-рути
Перевеслом на руки твої.
Засіваю єднання та радість,
Зраду, розбрат - зношу в бур'яни.
Щоб згорала до тла чорна заздрість!
Щоб нестало ні сліз, ні війни.
Ріжу тельба в запроданській шкурі,
Яничар полосну до сідла,
Бо незраджу козацькій натурі,
Бо козачка бабуся була!
Олександр Дубовий. Вірші: Чекання, Мова, Україно, Знов стежина наснилася юности / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 35-36. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)
Немає коментарів:
Дописати коментар