Наталя Васьковська. Вірші: Білі конвалії, "Намалюю тебе, намалюю...", "Наворожу собі на зорях зустріч...", "Падають зорі в мої долоні...", Пори року, "У тихому-тихому лісі...", "Крику душі ніхто не почує...", "Забудь, забудь, забудь!.."

Наталія ВАСЬКОВСЬКА 

Закінчила Житомирську середню школу #23 у 1987 році. Працювала в управлінні освіти. Випускниця агротехнічного коледжу. Нині працює в Житомирському обласному еколого-натуралістичному центрі учнівської молоді.


БІЛІ КОНВАЛІЇ
Ніжні конвалії білі
Пахнуть, як спогад минулий.
Вони повернути не в силі
День, про який не забула.

Я залишила надії
Жадібним ночам весняним.
Ніжні конвалії білі,
Не вводьте мене в оману!

Шепіт опалого листя
І запах терпкий осінній.
Щастя було так близько...
- Де ви, конвалії білі?! -

Ніжні конвалії білі
Пахнуть, як спогад минулий.
Вони повернути не в силі
День, про який не забула.


* * *

Намалюю тебе, намалюю
Незбагненними фарбами дивними.
Цим малюнком тебе причарую,
Будем разом з тобою,
Єдиний мій!

Ти не зможеш піти до іншої,
Бо ти іншої в світі не знатимеш.
Намалюю вуста твої вишнями -
Лиш одну мене цілуватимеш.

Наматюю обличчя осяяне,
Щоб завжди посміхався зоряно.
Пригорнуся до тебе, коханий мій,
Ти зігрій мене, любий, долонями.

Намапюю тебе, намалюю.
Твої руки, як сонце, гарячі.
Причарую тебе, причарую.
Я давно так чекала на щастя!


* * *

Наворожу собі на зорях зустріч,
Смарагд очей побачу уві сні,
Торкнуся вуст, згадаю тихий усміх -
Й вогонь кохання спалахне в мені.

Віддам тобі тепло душі своєї,
Загорну тебе в ніжність і весну.
Полинем разом ми до тих феєрій,
Де ти кохатимеш мене одну.


* * *

Падають зорі в мої долоні,
Тріпоче бажання пташкою в скронях.
Стуливши вії, серце відкрию,
Вуста шепочуть таємні мрії.

До зір високих руки здіймаю,
Душа злітає, ніби до раю.
Волосся тріпоче на вітрі тихо,
Щастя крилом затуляє від лиха.


ПОРИ РОКУ

Весна зеленокоса, весела та грайлива,
Із яблуневим цвітом на білому чолі,
На ластівчиних крилах до мене прилетіла,
І пригорнулось Сонце до Матінки-землі.

Ось розпашіле літо, усміхнене привітно,
Ворожить на ромашці про долю молоду.
Ось соняшник і мальви, й метелики тендітні...
Я ніби по веселці через життя іду.

Золотокоса осене, ти щедро і дбайливо
Нам принесла дарунки у кошику своїм.
Дівчата щоб рум'яні були, немов калина,
Та, як дуби кремезні, щоб парубки були.

Для білочки - горішки, синичкам - горобину
Хазяйновита осінь на зиму припасла.
Прощаючись із літом, ллє дощик без упину
Й летять пташки у вирій, шукаючи тепла.

Зимовий сон. У лісі тихенько сніг кружляє.
Неначе діаманти виблискують вгорі.
Дерева в білім хутрі, тут все відпочиває,
Лише не знають спокою червоні снігурі.

Та ось зима легенько розкрила білі шати.
І що ж ми бачим: диво-підсніжники малі!
Смарагдові, тоненькі листочки пробивались,
Голівоньки біленькі вклонялися землі.

О матінко-природо, ти рідна наша нене,
Душа твоя вразлива і ніжна, як весна.
Світ у твоїх долонях, в очах - бездонне небо.
Ми збережем красу твою, бо ти ж у нас одна.

 
* * *

У тихому-тихому лісі,
в зеленому лісі
співають веселі, щасливі
пташки, і дерева, і квіти.
Там лагідно вітер колише,
колише теплом безтурботні
ромашок тонкі пелюстки.
І млосно там так від ромашок,
від білих тендітних ромашок
на ніжній від сонця і цвіту,
від легкого подиху вітру
алявині в тихому лісі,
зеленому тихому лісі.
Туди моє серденько лине,
частіше все серденько лине
у той безтурботний, квітучий,
в той ліс, де ми разом ходили
і щастя своє розгубили.


* * *

Крику душі ніхто не почує.
Сльози на серці ніхто не побачить.
Загублену долю ніхто не врятує.
Тихо, без сліз кохання плаче.

Зранену душу сховаю од вітру.
Стомлене серце молитва зігріє.
Може, до мене повернеться віра,
Лише кохання у тузі німіє.

Спокою просить душа стражденна,
Тільки в молитві знаходить спасіння.
Щасливе кохання? Що ви, блаженні?!
О, Боже правий, пошли терпіння!


* * *

Забудь, забудь, забудь!
Як же дивно звучать ці слова.
Забудь, забудь, забудь!
Цим словам я не Вірю й сама.
Забудь, не згадуй, забудь!
Кращі ліки - то час, то час.
Забудь, не згадуй, забудь!
Що було - то було не для нас.
Згадай, згадай, згадай!
Тихо, тихо так падав сніг.
Згадай, згадай, згадай!
Говорив ти - не чула я слів.
Згадай! Пам'ятаєш? Згадай!
Ніби вчора удвох були.
Згадай! Пам'ятаєш? Згадай!
Як ми впевнено поруч ішли...
Люблю, люблю, люблю!
Вже не зможу сказати тобі.
Люблю тебе, чуєш, люблю!
Як казав ти колись мені.
Забудь, що казав, забудь!
В мене вкрала тебе зима.
Забудь, що казав, забудь!
Я холодною стала сама.
Забудь, все тепер забудь!
Що було - не вернеш назад.
Забудь, все тепер забудь!
Білим став наш зелений сад.

Наталя Васьковська. Вірші: Білі конвалії, "Намалюю тебе, намалюю...", "Наворожу собі на зорях зустріч...", "Падають зорі в мої долоні...", Пори року, "У тихому-тихому лісі...", "Крику душі ніхто не почує...", "Забудь, забудь, забудь!.." / Зустріч '99 : [альманах] вірші, оповідання, новели, малюнки / Уклад.: П.В. Білоус, М.М. Жайворон. - Житомир : видання газети "Житомир", 1999. - 76 с. - С. 18-22.