четвер, 27 червня 2019 р.

Юлія Стахівська. Поезія з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #6 (2004)

Юлія СТАХІВСЬКА

***
Я - відлуння
Спіральних життів
Як запис морських хвиль
На аудіоплівці.
А світло таке м'яке,
Що навіть можна занурити пальці...
Де ті чаші, куди сонце струшуватиме
Пилок своїх крил?

Я - слух. Вухо.

***
зелені зорі
як очі велетенських риб
мутно дивились на нас

і вуса густих туманів
сомами сунули хмарами сопіли

гей ви на дні степу широкого 
ковилою виткані 
волошками вкривані 
маками ціловані

пощо вам небо великоковткове
пощо вам простір брилою чорнозему
пощо вам кургани п'ястуками

коли зносить поглядами 
бурхливими як річища

ковилою вкривані 
волошками виткані 
маками ціловані


***
Дзвенить як муха 
Серпень під лапою рудої осені. 
Дощі сюрчать непрошені, 
Веселими покосами 
Лоскочуть стигле сонце.

СТАРІСТЬ
Вилинялі руки старих
Як рушники
З вишивкою артерій.
Пальці - вузликами на згадку.
Волосся - перекотиполе,
Вітрами скошене.
Обличчя - пустелями зморшок,
А очі – криниці 
З відрами далекими 
Як зіниці.

***
Я п’ю сік
із жовтої чашки
і око апельсинове у ній
І я бачу себе на дні на білому дні
і думаю хто це

я йду вулицею 
небо велетенська калюжа 
птахи як насіння в ній 
світ гойдається колами

а в мене мокрі ноги
і безліч світів під ними
і безліч людей несуть
їх відбитки на своїх підошвах

я і пес
обоє щось шукаємо
він кістку а я

місяця копійка 
завалялась в гаманці ночі 
мені як знахідка

та я тільки ходжу берегом 
стіксовим берегом 
і завтра знову буду пити сік 
помаранчевий сік

***
Де зрання осінь, 
Стрибаючи листом босим, 
Загнала скалку кленову в ногу – 
Калюжа червона.

Мале дівча ловить вітер гнучкий як в'юн вислизає крізь сльози 
П'яних дерев і легка суконька тріпотить вуаллю нареченої

І витікають журавлі 
Із судин хмар, 
Розсічених 
Мечем проміння.

Мале дівча і знак запитання як п'явка у її мозку 
Колись воно знатиме відповідь

В долонях неба - зерня,
Гірчичне зерня
Й дівча на помості...

Мале дівча ловить вітер гнучкий як в'юн вислизає крізь сльози 
П'яних дерев і легка суконька затріпотить вуаллю нареченої...

***
судомами нервовими 
слова горло тиснуть 
ти сну пектораль 
загорни у скроней кургани 
знаю сонце піни 
занадто мало 
щоб змити побої 
від раю

***
на герць із совістю 
і кожна куля сповиток 
новонароджених думок




Юлія Стахівська. Поезія / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2004 - #6. - 52 с. - С.25-28.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Людмила Золотюк, Галина Левченко. Коли «Бридкий» не бридкий (відгук на виставу). Стаття з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #16 (2011)

Коли «Бридкий» не бридкий Коли: 29 грудня 2010 року, о 18:00. Хто вчинив:  Молодіжний театр «1-а студія» . Ролі виконували: Світлана Полі...