***
Чую шепіт, бачу зорі,
Тебе відчуваю поряд.
Тендітно, майже без краю
До нестями тебе кохаю.
Тихо-тихо шепчуть зорі,
І холодні твої долоні
Майже дивно, трохи ніяково
Забирають тепло від моїх долонь.
По-грайливому, якось лукаво
Махає вітер безладно руками.
Я розчулилась, як ніколи.
Прощавай, бо я уже вдома.
***
Унеможливлений голос чужої прикрої думки
Крізь зачинені штори влазить в немічну сумку.
Скрізь висить павутиння, хочу рвати наосліп
Все, що память лишила, все, про що кричить голос.
Тіньово і злочинно прокрадається сяйво.
Добре, що в павутинні хоч воно не застрягне.
Десь на іншому боці в дуже стомлену трубку
Я почую твій голос, не скажу ані звуку.
Довкола багато зайвини, нам потрібного мало.
Павутиння не рватиму — не я будувала.
Візьму немічну сумку, відійду, розмахнуся.
В темноті тихо стукне, я піду, розвернуся.
Думаю, що в кишені все, що треба носитиму.
Ти візьми трубку ще раз — я тепер говоритиму.
***
Тремтячими руками беру вчора,
Кидаю об камінь потворний.
Чи краще воно — сьогодення ?
Його поки мало, лиш жменя.
Якщо я і справді людина,
Подібна до Божого Сина,
Навіщо всю справжність ховаю,
Як владу благеньку, та маю ?
Дарована щедро батьками
Завжди щось шукаю руками.
А може не їх то заслуга :
Є Бог і природа-подруга.
Аж соромно часом буває,
Коли до тла гріх почуваю.
Гріх, наче камінь потворний,
Душить всю святість і гордість.
Я висновків ще не робила —
Сама породила і вбила.
Не треба ганьбити вчора,
Сьогодні бо ще невідоме.
***
Не журюся ні про що,
Що було пройшло,
А що буде перебуду,
Розібю, мов скло.
Залежалий ранок,
Той же все світанок,
А я не журюся,
Гірш, як ніч настане.
Вірую частково,
І живу частково.
А я не журюся,
Не журюсь ніколи.
Без мети, з метою
Піду за тобою.
...Йдемо ми часткові,
Бо нема любові.
***
Сльози не долітають до землі
У своїй первісній формі.
У захололій душі
Побивається град об поле.
Майже мимовільно ніжно
Здригається лякливий колос.
Така складність така очевидна:
Необізнана молодість.
Більше не варто скиглити
Посеред стиглого поля,
І хай перестануть блискавки
Лякати людей довкола.
Втуплена й обезсилена,
Виплакана і майже щаслива.
Досить кумедний випадок —
Я —злива.
***
Невидимі грати
Ніяк не розбити.
Я хочу тримати
Твоїх рук відбитки.
Душа віддається,
Пролазить крізь щілі,
І серце так бється
В закоханім тілі.
Ти наче тут поряд,
Лиш декілька кроків,
І хвилі, і море
Між нами навіки.
Я чую твій подих,
Торкаюсь вустами.
Хіба перепони
Можливі між нами ?
Якби я навчилась
Робитись прозора,
То вмить опинилась
Далеко за морем.
Я б стала повітрям,
Яким би ти дихав,
І сонцем, і вітром —
Усім би на світі.
Я б стала такою,
Якою хотів ти,
І навіть водою,
Якщо хочеш пити.
Але я не можу,
І ти не навчився
Розбить огорожу,
Мене до дна пити.
Я спрагла тобою,
В тобі є потреба.
Ти поряд зі мною,
Але ти далеко.
Так мало тебе.
Лиш теплі відбитки.
І ніч сльози пє,
Солоні і гіркі.
Рятуй мене ніжно,
Бо час наш іде.
Рятуй, ще не пізно.
...Так мало тебе...
***
Піщаний годинник ти ніс у руках,
Щоб дати мені нове бачення,
А я нерозумна гадала дістать
І нести твій час до призначення.
Сліпну, втрачаю реальності.
Крізь щілини вийти нестримно
Я хочу, не бути зайвою,
Я хочу нести твій годинник.
Ізвідси туди пісок сиплеться.
Жагуче болить мені спина :
Привязана тугими нитками
Я сонце несу за плечима.
І так, я ні в чому не каюся,
Реальність замінюють сни.
Живу, вірую, сподіваюся
І часу не прагну знайти.
Піщаний годинник ти ніс у руках
І дав мені нове бачення.
Я з легкістю сонце своє понесла —
Ти виконав своє призначення.
***
Я хотіла зайти в світлий день без дощу,
Та знов сльози на моїм обличчі.
Я шукала любов золоту-золоту,
Та із нею, як з днем, все не вийшло.
Не буває життя без утрат і розлук.
Плачу, щоб швидше виплакати хмари.
Хай чека золота, я ще неї знайду,
Як знайшла мене осінь з дощами.
Зайвий раз повторю, що все буде гаразд,
Що спіраль переверне все знову.
Непомітно колись всохне дощ на очах,
І засяє в них погляд любові.
***
На сьогодні вільна.
Разом на край світу, ви не проти?
Майже готові крила,
Майже готові ноги.
З собою візьмемо сонце,
Вітру візьмемо трохи.
Сонце нехай нас водить,
Воно ніколи не проти.
Сонце нам стане в пригоді,
Як нашій планеті-мачинці.
В душі у мене неспокій,
Як тихо в її серединці.
Маленькі чудні зернятка
Будемо кидатись словами.
То мрії, а то вже згадки.
І сонце, і вітер з нами.
А ще по-дитячому хочеться,
Щоб наша химерна маківка
Знову згадала молодість
І запалала лагідно.
То ви, як бачу, не проти.
Але де ж той край світу?
Куди поведе нас сонце,
Там ми розцвітемо, як квіти.
***
Поважна, мов пава,
Сувора, мов грім.
Такою я стала,
Та справа не в тім.
Бо міниться з часом
і тіло, й душа,
а мрію прекрасну я ще не знайшла.
Ловлю сонця промінь
І запах пянкий черемшини,
І світ без утоми
Хапаю очима.
Може десь поряд,
Може вдалині
Чека мене доля
Блискуча, мов грім.
Надія тріпоче
В руках перемін,
Вмирати не хоче,
Та справа не в тім.
Сонце яскраве
По небу пливе,
Лише зрідка хмари
Бентежать мене.
Із неба, мов поклик,
Захід червоний розлився.
Не чую я втоми,
А світ вже втомився.
Поважна, мов пава,
З поглядом в нікуди
Я в неба питала,
Питала, що буде.
***
Не називай мене так —
Незаслужено.
І забудь моє імя,
Відкинь його.
І забудь все на світі,
Що мене стосується.
Не смій вхопити —
Я розчаруюся.
Йди наосліп,
Шукай свого,
А з мене досить,
Мене не було.
Не називай мене так —
Незаслужено.
І забудь моє імя —
Не вбивай його.
Хай лиш сива тінь
Знов згадає щось,
А в твоєму житті мене не було.
Ні, мовчи, не кажи,
Не картай мою,
А з твоєї душі
Я піду безіменною.
…Пригорнула мене тишина,
Сива тінь побрела.
Я була чи не була?
Де запишеться моє імя?
***
Сміх і втома,
Береги і дно.
Я неначе вдома
Бачу вічний сон.
Де лише надія
Споглядає час,
В те, що бачу вірю,
Думаю про нас.
Днями і ночами
Дотик, потім звук.
Вічними ділами
Власних грішних рук.
Лясне по обличчю
І кудись втече,
Бо тобі те звичне,
Що мені пече.
Грішно і безкарно
Твій знайомий сміх
Вічними снігами,
Холодом обпік.
Нерви й ейфорія,
Безлічі питань,
Кліпаючи вії,
А очі без дна.
Я не маю часу,
Я не маю слів,
Я удома наче
На оцій Землі.
Знову сміх, зітхання,
Береги і дно.
Не мої чекання,
Сам сюди прийшов.
Розсіяна память,
Синхронність подій,
Бо я тільки наче
Вдома на Землі.
Не дивися гірко,
Смійся, як сміявсь,
Бо тобі те дивне,
Бо твій дім Земля.
Хочу попрощатись.
Йди і відпусти.
Страждати, сміятись —
Вічні мої сни.
Немає коментарів:
Дописати коментар