четвер, 3 жовтня 2019 р.

Яніна Сафан. Проза з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #12 (2009)

Яніна САФАН

Перемога
Чорним вороном бродив відчай, шукаючи рештки помираючої сили волі. І ось, врешті, запах крові змусив його зупинитися… Серед болота лежала, ледь жива і тихо стогнала… Ворон підійшов ближче і…клюнув у самісіньку рану, гримаса болю перекосила лице, зрадливо потекла сльоза і запеклася на щоці. Ворон відійшов і сів неподалік. Він знав, лише трохи терпіння і ця безглузда боротьба за життя закінчиться і він смачно поласує свіжою падаллю.
Коли розплющив очі, поруч нікого не було, сердито вилаявшись, полетів. Вона лежала під листям і посміхалась, навіть якщо не виживе, то тіло принаймні не буде нагло розтерзане, а це теж перемога.

Нове життя
Самотня калюжка готувалася до сну. Вже який день поспіль сонце не могло її висушити. Та тепер вона відчувала, що завтра точно — її останній день. Довго не могла заснути, хотілося востаннє насолодитися тишею та сяйвом неба, бо «завтра» вже могло не настати.
Прокинулась від галасу, навколо весело розлітались маленькі бульбашки і голосно сміялись. «Та це ж дощ!..», — калюжка не могла повірити своєму щастю, а через мить, в честь свого нового народження вже танцювала разом з дощем веселковий танець.

Неждана
Потяг довго не рушав, осінь дратівливо палила, їй не можна спізнитися, хоча вона знала приказку «люди никогда не опаздывают туда, где их не ждут». Та вона особливо не переймалася тим, що не приносила особливої радості, знала — є такі, кому потрібна, і до них, власне, поспішала. Залишалась остання цигарка…розкішна, в золотому вбранні, немов королева, самотньо сиділа в купе і набирала sms: «зустрічайте, завтра приїду», в цю мить потяг рушив.

Переполох
В лісі стояв галас, зранку із сонної берези, голосно крикнувши, з гілки додолу гепнув пожовклий листок. Стрепенулось птаство, виправдовувався вітер… тисячі питань шуміли довкола. «Та вночі ж осінь прийшла», — роздратована своїм спізненням, сердито крякнула сорока. Примовкли птахи, а через годину валізи у вирій були спаковані. Відпустка закінчилась.

На сайті — життя
Динаміка сучасності чим далі пришвидшує свої темпи, точніше, цифрова сучасність: «Котра година, ідентифікаційний код, скільки днів до зарплати, віршовий розмір строфи» і т. і.
Загалом, можна з впевненістю констатувати трансформацію світу на сайт, у якому при народженні Ви маєте насамперед «Зареєструватися»,  потім, протягом життя, головне не забути свій «login і пароль», ну, і насамкінець, маєте «видалити свій профіль» із сайту, по завершенню, хоча, якщо забудете, за Вас це зробить адміністратор — той, про існування якого всі знають, але його ніхто не бачив. Він, власне, і керує сайтом життя.
Часто-густо знаходяться користувачі, які роблять все, щоб зламати пароль і вдертися на вашу особисту сторінку, щоб видалити особисті дані, скомпрометувати появу Ваших фото на інших, асоціальних сайтах. Єдиний, поки що дієвий вихід — це надійний пароль, благо він на сайті має велику силу, і може справді надійно захистити.
Ще одним, надзвичайно класним нововведенням сайту, на відміну від життя є особисте фото, яке можна змінювати безліч разів, і тут (заздри нам, Фаусте!) мить спиняється стільки разів, скільки нам того хочеться. Лише тут, одним клацанням мишки, можна «видалити з друзів» і ця особа більше не зможе відвідувати Вашу сторінку. Тільки тут Ви можете познайомитися будь з ким, єдине, що варто вміти — писати грамотно, все інше (банальна відсутність слів, тремтіння рук, почервоніння, хвилювання) просто автоматично анулюються, адже Вас презентує Ваше фото…ну і за бажанням, статус. І лише тут — часу не існує  — «on line» можна бути лише за власним бажанням, а не за вимогою.
 Отож машина трансформації запущена, і поки що сайт якісно виграє позиції у реального життя, адже не потрібно витрачати час і сили на банальні прогулянки, поїздки, а тим більше листи і телеграми (ще є люди, які знають що це), а варто просто запамятати свій «login і пароль».



Яніна Сафан. Проза / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2009 - #12. - 92 с. - С.9-10.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Людмила Золотюк, Галина Левченко. Коли «Бридкий» не бридкий (відгук на виставу). Стаття з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #16 (2011)

Коли «Бридкий» не бридкий Коли: 29 грудня 2010 року, о 18:00. Хто вчинив:  Молодіжний театр «1-а студія» . Ролі виконували: Світлана Полі...