За літом приходить ...
Картавить холодна повінь,
У шибку бє павуками.
За літом приходить осінь
І дим розтає над полями.
Гніздиться на лавці совість,
А листя опало в небо.
За літом приходить осінь
І вітром дороги стелить.
Розсипались зорі цвітом,
Бринять у півтонах мрії.
За літом ще прийде літо:
Кохання теплом зігріє.
Дорогами осені
Зітхають стомлені осінню
дерева у темряві ночі
охочі
зривають з них листя
й намиста
вішають над призьбами.
Лащиться до воріт
Бурянами поросле подвіря
не вірить
криниця у осінь
і просить
схилити хоч сонце над нею.
Плітками хизуються на даху
голубки пернаті,
а в хаті
запахли жоржини
щоднини
все линуть дорогами осені журавлі.
Довершені музи
Ділити юність на пізню і ранню
Померти, не живши, від смаку кохання
і ти не остання, а перша.
Довершені музи, невтішно
сидять під столом, за роялем.
Заграли про втіху і зникли
за викликом нових талантів.
Бо ти не остання,
а перша,
хоч доля завбачливо бреше,
готуючи місце для страти
твого чергового таланту.
ВПВ
Криками холоду в спину
більше не буду єдина
Хвиля із сліз і турботи
хочу простити, щоб потім
спішно тікати від світу
до берегів твого літа.
Знаю,
життя нас усіх заганяло:
правду невдало шукали
і загубили у колі
вічного краху і болю
Криками холоду в спину
більше не буду єдина.
Двоє
все перекреслять весною.
Друзі
Крихти печалі і відчаю
в небо водою від нас
Світло затьмарене іскрами
час постає без прикрас.
Плідна робота над силами,
День однозначно пройшов
Завтра усі стануть сильними.
Віра єднає й любов.
Осінь забється знеможено,
Літо співатиме в лузі,
Зло на землі переможено
Всі вороги знову друзі.
***
Афоризми і сталі вислови.
Народились і стали вищими
над усім, що нас оточує,
ми не можем робити, що хочемо.
Уночі
не кричи мені про свою любов
афоризмами.
Неподобством
все здається зразкове, як дослід:
Люди часто, йдучи у рай,
Залишають гроші на чай.
Коханки до ранку
Панічно
над ніччю
прибічники глянцю встають.
У барвах
по парі
зневага і гордість єдині.
Вульгарно і неординарно
формати виходять за межі
дозволених цілей.
Нагрілись під місячним світлом «русалки»
і палко в коханні по хвилі
на волю тікають.
А далі по кругу
напруга
наруга.
Просіяні через сито білі атоми долі
фривольні та істеричні коханки.
Присядь біля мене на лавці
до ранку
побачиш як бавляться серед трав
пусті і отруйні флюїди.
Глянець — про блискучий зовнішній вигляд і манери людини;
Вульгарно — відрізнятися від інших грубістю, непристойністю;
Неординарно — відрізнятися своїми якостями;
Флюїди — за містичними уявленнями спіритів — «психічний струм», що його висилає людина.
Нелегали
У ночі — шанс один
не варто гратись,
бо боляче від того нам обом
Наскільки вистачить тебе,
щоби літати
і повернутись на аеродром?
Пригадую, мені колись
казали,
що то кохання крила надає...
Фантасти, ілюзорні нелегали
без документів
і без права на своє.
Єдина
Ластівками в синє небо
зринають холодні хвилі.
Єдина лишилась надія моя
і вірність моя безкрила.
У вихорі тануть сумні пісні,
наповнені казками.
Єдина лишилась розлука моя
і радість моя остання.
Вітрами полинули за ліси
лелеки з чужого краю
Єдина лишилась дорога моя
і іншої не шукаю.
Мовчання ягняти
На аркуші білому у кутку
пишу про падіння титана.
Не варті слова, коли поряд ти
й думки від екзотики пяні.
Душа на лопатках, підніжка на сцені
У ролі принцеси вчорашня богема.
Від часу тікають примхливі поети
На лоні природи ні жити, ні вмерти.
У ночі є ранок, у світла — півнеба,
Закінчу молитись і в ліжко до тебе.
За горло тримають у білих халатах,
Неспокій у тілі, а тіло із хати.
Дрижать жовті стіни у попелі диму
Я стала війною, коли ти загинув.
На аркуші білому у кутку
пишу про падіння титана,
Не варті слова, коли поряд смерть
лікує знекровлені рани.
***
Єдиний крок і світ перевернеться
Нагріються без струму бігуді
Все буде добре і старе вернеться,
А друзів пізнаватимуть в біді.
Єдине слово і нема чого ховати,
Бо люди вже говорять як було.
Якщо по правді, то мені начхати
Чи є у цього потяга крило?
Єдиний натяк і уже копають яму,
Елітний представляють самокат,
З біг-бордів запевняють «Досі з вами»,
А вам уже потрібен адвокат.
Єдина мрія і у бухті кораблі.
За обрієм минулись девяності
І наступаючи щоднини на граблі
Прямуємо на страту, як на прощу.
***
Така небездоганна гілка за вікном
У шибку бється і тамує крики,
Щоб ненароком не злякати тих позаду
Чиїми грудями я дихаю сьогодні.
Як імплантат, ще бється своє серце,
Бо кров з очей висмоктують набридлі мухи.
А сонце світить і йому давно вже звичні
Такі, як я, без права на зупинку.
Схилилась. Соромно? — ті троє піднімуть,
А потім поведуть на страту честі.
Так хороше і ніжно за вікном,
А в цій кімнаті я у Бога прошу смерті.
Така небездоганна гілка за вікном,
Але ж на волі і живе як хоче.
Пускає паростки зелені до небес,
А я ховаю від людей пустинні очі.
Після
Кину камінь зустрічному в ноги,
Кинусь в річку, не знаючи броду.
Хрест трухлявий впаде на руки —
Донесу до залізної брами —
Кину...
Хай піднімуть й поставлять у головах грішних,
Бо посіяли поле розради під мостом,
де пропала вода.
Не покину, що кинула в землю!
Проросте!..
Через рік після першого снігу.
Для кого?
«Блискіток» на одязі вже менше,
Знебарвлюєш фарбоване волосся,
На нігті нанесеш прозорий лак, -
Змінити стиль для тебе надто просто?!
Тоді: візьми в шухляді теплий шарф
І одягни своє пальто зелене,
Піди на вулицю, щоб там серед людей
Знайти ще щось нове й для мене.
... втрачене ...
Не передбачила ... бачила...
Згадую: (правда,
на холоді
мерзну)
Дві постаті поспіхом
збирають мене у дорогу...
...Двічі вже в річці купалася
Каяття. До берега...
Крилами...
Дика...
А очі щоночі
плачуть від розпачу...
Тричі покличу
вона не прийде...
Стомлена
совість
принишкла в кутку,
вкрита кульбабою і плащем...
Не передбачила... втрачене,
Що повернуся
в зруйнований
дім
пробачена....
+):(:):(:):(+
Краплі вогню тануть у склянці соку
За столиком тільки тиша —
Замовила кілька порцій
цікавих людей і вийшла.
+):(:):(:):(+
Зигзагом через стежку до воріт
Біжить босоніж вдача у неволю
Назустріч чорний-чорний кіт
І холод з магазину «Coca-Cola».
+):(:):(:):(+
В сторону. В холоді безладом
свічкою світлою на живо.
Потім все: прощена поспіхом.
Солодко сказано, просто так.
Сонна
Із глини виліплені квіти
вітер не розвіє на стіні
тіні відбивають непомітно
місто переповнене у сні
із паперу вирізані півні
пів на восьму, а ще не кричать
крилами торкають білі стіни
скільки не розказано на жаль
склеєні красиві кольорові
кораблі моїх пісень живі
жваво заохочують розмову
тиша, ніч, і море на стіні.
На самоті Не ті
В дверях записка
в кімНаті чисто
я знов однА
вмикаю Світло
холодний вітер
дме із вікнА
дві долі знають
чого чекають
але не Ми
сьогОдні любиш
а Там забудеш
І ждеш зими
шепочеш Ніжно
пробач так вийшло
ми вжЕ не ті
не має місця
лишаєш місТо
на самотІ.
Останнє ні-коли
Не залишай без нагляду свою душу, бо вона боїться сторонніх поглядів. Тобі цього не зрозуміти, а я вже не зможу всього пояснити.
Просто не залишай і все.
Не бийся об стіну перепон, відкрий двері. Знаю, це дуже легко, але тобі ще потрібні сили.
Щоб жити.
Не ламай руки перехожим, вони ні в чому не винні. Ти сам не зумів втриматися на ідеально рівній поверхні.
Пробач.
Винна я, бо штовхнула тебе. Ні не винна. Сила моїх почуттів завжди ігнорувала твою суперечливу теорію про рівність.
Я не була вірною лише перед Богом, хоча не варто... Але все ж визнай, що з нас двох сильнішою виявилася звичка прощати. Ти ж не чуєш, як кличуть на допомогу останні вогники в моїх стомлених очах.
Прикро
Хочу здаватися слабшою, а через хвилину знову починаю тебе вчити. Чи вивчати? Досліджую твій примітивний мозок, не здатний мислити тверезо і самостійно, примушую без причини страждати, і вбиваю дозою гріха — себе.
На двох чашка холодної кави без молока і останній поцілунок вітру. Так простіше не визнавати самотності обом, або лише мені так здавалося.
Вчора.
Ти приховуєш від мене свою невпевненість, так ніби сьогодні ти прокинувся на іншій планеті, де час від часу тобі навязують свої думки. Не треба слів.
Дякую, що тепер ти взяв туди й мене і я дізналась про таємницю твого пригнічення.
Засинаю.
Мені не вистачатиме твоїх страхів і...теплих рук.
На небі.
Не залишай без нагляду свою душу.
Ні-коли.........
Мій Ніхто.
До мене в гості приходить Ніхто.
Зазвичай приносить цікаві новини з невідомих цивілізацій, а інколи подарунки з подвійним значенням.
Вчора відчиняю двері, а на порозі Ніхто з двома блакитними трояндами у прозорій обгортці, простягає квіти і каже: «Сподіваюсь, блакитні тобі теж сподобаються, бо я обожнюю їх. Ось, — показує на більшу, — це твоя, без колючок, а це — моя.»
Я взагалі квітів терпіти не можу, але, вдаючи, що сюрприз мені сподобався, беру і ставлю у вазу без води, щоб швидше завянули. Ніхто завбачливо попереджає, що не любить, коли його обдурюють.
Уже через кілька днів я зрозуміла, ким був той Ніхто насправді, зрозуміла й те, що все в моєму житті придумане, а він — ні. Він справжній, він ось поряд, як завжди їсть шоколадне морозиво, малює птахів на склі і запускає свої чудернацькі літачки мені в обличчя. Він — мій друг, Мій Ніхто.
Минув майже рік як Ніхто поселився в моєму домі, на підвіконні. Звідти йому добре видно зорі, про які він знає так багато і які рахує щоночі, бо вони сняться йому, а мені сниться він.
Часто Ніхто користується моїм телефоном, дзвонить у інші виміри, але заспокоює, що послуга безкоштовна.
Сьогодні зранку Ніхто покликав мене на кухню, пообіцяв познайомити з своїми друзями, та перед тим попросив причепуритися. Десь через годину в святковій сукні я зайшла в кімнату, де сидів Ніхто в оточенні моїх дитячих іграшок і тримав в руках чорно-біле фото із зображенням сонця.
Почав розповідати, що недаремно живе саме в моїй квартирі, адже знає мене з дитинства та й народився серед моїх історій про незвичайне, дорослішав разом зі мною, а потім... Потім я забула про нього, мабуть тоді, коли перестала вірити в дива, але зараз він повернувся, щоб змусити мене знову жити казкою.
На столі лежало три червоні троянди, Ніхто перехопив мій погляд і, ймовірно, зрозумів, що мене цікавить, кому ще одна квітка. Миттєво прошепотів: «Це для тебе, для мене, і твого маленького щастя — нового життя в тобі».
Немає коментарів:
Дописати коментар