***
В якому гаремі ховається мій Ахіллес?
Шукаю в наземних — знаходжу пихатих Нарцисів.
У відчаю хвилю звертаюсь до вічних небес —
Чекаю на знак з-за високих свічок кипарисів.
Пекучий неспокій вчепився до серця, мов кліщ,
Скінчилися кадри повільної плівки чекання.
Тривожно впускаю в оселю зажурену ніч
І нитками сну вишиваю яскраве кохання
***
Так п'яно мліли вишні
під сонцем розпашілим,
здіймались груди пишні
під дотиком умілим.
Грайливо-ніжний промінь
пірнув у ніжну крону —
і враз травнева повінь
ввірвалася до лона.
Так п'яно мліли вишні...
в обідньому екстазі,
творили цвітом білим
мереживо фантазій.
Під літнім цвітопадом,
у час пянкої згуби
гуляли двоє садом
і медом пахли губи.
Так пяно мліли вишні...
А руки втіх шукали.
В дзвінкій обідній тиші
зявились інтервали.
У розпалі цілунку,
солодкого, як вишня,
вона його спинила:
«Пробач, та я заміжня».
Вам що?
Ви, що віллу розкішу
придбали за зібгані мрії простих диваків,
затуліть мені очі!
Ви, що мерсом трьохсотим
розїздили долю обсмалених сонцем простих диваків,
затуліть мені очі!
Ви, що хрустом банкнотним
купили моделей — довірливих дочок простих диваків,
затуліть мені очі!
Кінець скоро ночі,
хай славиться день!
Зустріч
Ти знову тут, як рік тому і два,
я знову чую голос твій і сміх.
Іще не зводять з розуму слова,
та воля уже падає до ніг.
Ще не зявився навіть силует,
а двері вже відчинені навстіж.
Малює сива память твій портрет
і серце калатає все хутчіш.
Я знову тут, хоча спливли роки,
поріс мохами спогадів поріг,
та білий мармур ніжної руки
у серці з тихим трепетом беріг.
В клубок змотав роки і довгий шлях,
лишилося ступить останній крок.
Та знов скував свідомість клятий страх,
і знову у руках тремтить квиток.
Немає коментарів:
Дописати коментар