понеділок, 16 грудня 2019 р.

Наталя Косинська. Волохатий сновида. Проза з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #14 (2010)

Наталя КОСИНСЬКА

Волохатий сновида
Десь опівночі старий пришелепкуватий годинник, наче невдаха хірург, пронизливим вереском, немов гострим скальпелем, розітнув брудне черево знемагаючої тиші. Скрипнув паркет. Щось полупотіло коридором. Маленьке. Паскудне. Волохато-розпатлане.
Тоненька, наче золота нитка, свічечка у волохатому рученяті випльовувала тьмяне полумя, вимальовуючи на облущеній стіні химерний силует. Мале і волохате прошмигнуло на кухню. Воно нишпорило, заглядало в усі закутки, щось шукало на плиті.
Важкі, товсті каструлі кректали, невдоволено ляпали кришками — сердились. Волохате залазило до їхнього черева і кривими пальцями перебирало нутрощі, а коли намацувало щось масивне, запихало його до рота і противно чавкало.
Кухонний годинник шепотів «тік-так». У розмірений шепіт механізму втискувалось голосне чавкання розпатланого сновиди. Годинникові стрілки тулились до цифр, мацали їх одну за одною, плазуючи по циферблату.
За вікном завивав вітер. Намагався силоміць вдертись до кімнати. Вищав, пищав, грюкав у вікна. Крізь усі шпаринки в кімнату просочувалась ніч. Тоненька свічечка закривавлювала її своїм полумям.
Від шуму прокинулась у спальні жінка. З переляку вона вмить схопилась з ліжка. Серце жіночки шалено забилось, гепаючись об стінки грудної клітки.
Сердитий вітер вищав, бахкав у вікно. Жінка напружено прислухалась. З кухні долинали дивні звуки. Щось чавкало, плямкало, шамкало, кректало і скреготало зубами. Жінка здригнулась. Пітьма схопила її сонне тіло і понесла бозна-куди. Здавалось, ніч впивалась в її товсті литки, чіплялась за поділ її білої, наче мертвече обличчя, нічної сорочки. Було темно, як у труні. На кухні щось рипіло, гупало, гарчало. Крізь шпаринку в дверях тонкою цівкою лилось криваве світло. Здавалось, воно обіймало жінку за шию, дедалі дужче затягуючись у тугий золочений вузол.
Спохватившись, жінка грубо шарпнула кухонні двері і клацнула вимикач. Блиснуло світло. Біля відчинених дверцят холодильника закляк товстий чоловічок. З величезним черевцем. У сімейних трусах. І хатніх стоптаних тапках, наспіх взутих на волохаті ноги. З масним верчем домашньої ковбаси в одній руці і солоним огірком в іншій волохатий чоловічок перелякано витріщився на свою дружину.
— Семене! Кабан ти жирний! — скрикнула жінка. — Просила ж тебе, не їж після дванадцятої — ожирієш!


Наталя Косинська. Волохатий сновида. Проза / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2010 - #14. - 140 с. - С.66.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Людмила Золотюк, Галина Левченко. Коли «Бридкий» не бридкий (відгук на виставу). Стаття з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #16 (2011)

Коли «Бридкий» не бридкий Коли: 29 грудня 2010 року, о 18:00. Хто вчинив:  Молодіжний театр «1-а студія» . Ролі виконували: Світлана Полі...