Обертання
підгнилий у процесі падіння дощ
ялина з’їдає від мене шмат неба й будівлі
але видно вікно навпроти
у вікні кабінет світиться
ніби й не ранній вже ранок – а світло запалили
стелажі з книжками
великий захаращений стіл
спокійна жінка іще остаточно не прокинулась
(сонливо рухається доросла риба всередині неї)
усе жовте, дрібне,
колюче як пил під контактними лінзами
і навіщо я прокинувся для такого пронизливого світу…
це відчуття осені розбудило мене…
не будильник
не збій у наших м’яких обіймах
це відчуття осені, що увімкнулося зранку саме собою:
підгнилий у процесі падіння дощ
небо найсірішого відтінку сірого
ялина — ніби ведмідь після сплячки – з’їдає шматок овиду
а якщо трохи повернути голову – з’їдає задумливу жінку
у вікні навпроти
3. 9. 10
снігові й крові
мій член — як губка:
забирає у мене кров
я — як губка
падаю і збираю на себе сніг
чортове колесо за вікном перекочується шестернею
накручує зоосад ніби годинника
зоосад накручує сусідні будинки, будівельні крани, паркові зони
вони дзеленчать песячим гавкотом і важкими воронячими схлипами
я бачу: хтось уночі йшов по снігу і виливав кров із себе
тепер його член залишиться ненаповненим
тепер його кров — сама як губка — збирає сніг
і накручує довкола себе
скрики заскочених зненацька перехожих
скрипи брейгелівських дерев
мою випадкову увагу
11. 10
***
я нагадую тобі онкохворого хлопчика
авжеж – гладко виголений, схудлий, в окулярах
[жалюгідний]
кажеш –
мене варто любити хоча би за цей вигляд:
жартівливо не хотіти цілувати мене на ескалаторі
сміятися коли сам цілую з нижчої сходинки (знявши окуляри)
роблячи звірино незграбні рухи:
[кріт у вузькій темній норі
стриножене лоша]
я уявляю, як онкохворий хлопчик в мені
в цей час тебе опромінює, засліплює
це він примушує тебе сміятися, кепкувати з мене
потім – в метро – притискатися дуже, втискатися в обійми
ніби я й насправді помираю
і скоро зникну від тебе назавжди
під ранок я прокидаюся за мить до того
як ти схлипуєш уві сні
[глибоко, всерйоз]
потім перевертаєшся на інший бік, затихаєш
зранку намагаєшся згадати – що ж тобі наснилося?
але пам’ятаєш лише – що погане
а я думаю
що то вгаданий тобою онкохворий хлопчик
ізсередини мене незриму руку простягнув
торкнувся тебе глибоко
прошепотів: люби його, люби, люби
10. 10.
льйоса
з мене злізає засмага як ворог з гори —
тільки без змоги сховатись в лісах волосся
якщо ти хочеш сказати мені — говори —
як про секс говорив маріо варгас льоса
ти говориш — море шепоче на шкіру сіль
це для злизувань — після текіли, до лайма
місяць засвітло у зім'ятім небі висить
ми розламали піцу (як хліб) — на, доламуй
ми розливали у темряві чорне вино
ми розливались навзаєм — уже сп'янілі
як тюленята сплітались — спускались на дно
як людинята — наївні в своїх зусиллях
місяць усміхнено спостерігав нас згори…
зараз — як згадую — в серці хтось знову горить
8. 10
іриси
вони постійно в’януть, навіть щойно розквітнувши
напевне, їм нестерпно бути в цьому світі
тому іриси замість жити – невпинно, протягом часу цвітіння, вмирають
і це їм дуже личить
я дарував тобі піони, квіти бузку і лілії
нарциси, ромашки, тюльпани, конвалії
дарував тобі польові квіти і квіти у горщиках
дарував вейгелії і калли
але жодного разу – іриси, які люблю найбільше із квітів
ірис – це синій ліхтар із трієрівського «Злочинного елементу» — такий несподіваний в оточуючому світі
ірис – це, напевне, найліпше оповідання Германа Гессе
іриси оселялися в картинах Ван Гога і Клода Моне
але мені більше подобаються вони в японця Огати Коріна
у сузір'ї Цефея знаходиться туманність Ірис (NGC 7023),
на острові Крит на фресці,
що знаходилася на стіні Кносського палацу,
зображений жрець, оточений квітучими ірисами
цій фресці близько 4000 років
серед слов'янських народів широко використовувалася веселкова гама кольорів і відтінків та дивовижні форми ірисових суцвіть
їх можна було бачити у народних промислах,
у текстильній промисловості,
а також у прикрасах побуту:
розпис житла, начиння, одягу
(в орнаменті сорочок, сарафанів, рушників, шалей та хусток)
ірис є офіційним символом штату США Теннесі,
а також франкомовної і найбільшої провінції Канади Квебеку
він також є символом Брюсселя,
емблемою міст Канади,
Нової Зеландії,
Греції,
Швеції,
Норвегії,
Іспанії
та Італії.
у світі налічується близько 200 видів ірисів,
що зростають на 5 континентах,
15 класів, які об'єднують понад 80 тис. сортів,
створених і відібраних селекціонерами всього світу
але іще жодного іриса я не подарував тобі
5. 10
осінь у твоїх сережках
пам'ятаєш ті сережки — подаровані мною —
два круглика з горобиновим листям — для кожного з твоїх вушок
і ще три подібних — на кулоні
що вони як не переносна транспортабельна осінь —
із в'янучим горобиновим листям — для кожного із твоїх вушок та шиї
напевне коли ти ходиш у цих прикрасах
листя перетрушується, перекручується
дарма що намальоване
яку осінь ти із собою носиш як не минулу,
коли сонце не лише золотило ранкові дахи і горобинове листя
але і вирізало перші візерунки нашого кохання
глибоко, до крові вирізало
5. 10.
ноктюрн
…скрикне в нічному лісі –
(птаха, людина, звір?)
Місяць самотньо висить
З дерева тче узір:
Тіні нічні чорніші…
Голос вночі дрижить –
Ніби вібрує тиша
М’якістю на ножі.
Трави зашила глиця,
Гостро вколола мох…
Біла дитина – місяць –
Вислизне з пелюшок.
6. 4. 10.
натюрморт із притихлим котом
Кіт грався книжками, заснув
Чорні комашини літер блохами стрибають в його шерсті
Чорні нитки рядків всього його обплутали ніби бабусине в’язання
Кіт між книжок – як бездомний – в коробці застиглого світу –
Мухою в янтарі завмер
Віан нашіптує йому веселу абсурдність побуту
Кафка шепоче про те ж – але з невимовним сумом
Кіт пряде лапами уві сні, мандруючи
І як здогадатися – в яку саме книгу він упав?
Блохи літер у його шерсті водять хороводи віршів
Яка вже бабуся вив'яже із переплутаних ним — як грішне з праведним — ниток роман?
Це буде Пруст, вузли якого розв'язувати – таке задоволення?
Чи В’ячеслва Медвідь, чиє мереживо – з одної неперервної нитки в’язане?
Кіт прокинеться, омана мине
Він забуде всі світи де бував
Лизатиме яйця, проситиме жерти
Поводитиметься невимушено, іноді біситиметься —
Зовсім як герої більшості книг
3. 3. 10.
убивства
білими нитками засніжені дороги вишито нам по шкірі
і червоно проступають дерев’яні мухомори дитмайданчиків
хтось пустив червоні кораблики жучків-солдатиків по хвилях кори
грійся біля каміна
я буду твоїм камінним господарем
короїд зашився досередини деревини, до осердя
давай його випалимо звідти
давай порубаємо меблі і випалимо шашель з них
вогонь пробиватиметься крізь шашелині нірки ніби музика крізь флейту
ось яку тобі сніжинку по шкірі вишито
напевне це схема стежок якогось центрального парку
а мені – дивись – хтось павутиння вишив
це велике-велике невдячне місто
з поодинокими червоними пожежними станціями
чи може прапорцями щойно скоєних убивств
наші убивства маленькі ніби комашки, що їх ми спалюємо
малесенькі
з висоти пташиного польоту геть непомітні
зовсім як наші тіла, обшиті білим, покладені під засніженим деревом
хіба що не спалені
23. 2. 10.
осмислення дощу
моя кількаденна щетина — як ніщо інше —
свідчить про твою відсутність поруч
тому я прокидаюся — самотній — по діагоналі ліжка
завитий ковдрами ніби Лаокоон
не від бажання якомога швидше побачити ніжно сплячу тебе
перехопитися подихом і знову задрімати
а від вимогливих поштовхів дощу в балконні шиби
дощ — напевне — дуже дешевий
важко уявити собі щось дешевше
його в буквальному сенсі повно
тому коли йду купити попоїсти
бачу як бабуся виливає його з пакету
і без того повного редьки
а квіткарка — із нарцисових чашечок
дощ дуже дешевий
а хотілося б купити чогось іще дешевшого
цікаво — чого?
автоматичної вдячності жебраків?
ніякової усмішки касирки,
коли ваги під яблуками показали остаточну ціну — 6.66?
іще трохи порожнього часу
згаяного коли ти не поруч?
я прикидаюсь глухонімим у магазині
бо не хочу припиняти слухати з плеєра
пташку, озеро і об'єкти*
і касирка знову ніяковіє
а надворі дощ, дощ,
усе тече
але зміниться усе
лише завтра
тобто коли ти повернешся
*Masayoshi Fujita & Jan Jeli — Bird, lake, objects
24. 4. 10.
Богдан-Олег Горобчук. Вірші
Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2010 - #15. - 156 с. - С.5-10.
Немає коментарів:
Дописати коментар