Ольга Василюк. Вірші: Троянда, Я шукаю тебе

Ольга ВАСИЛЮК 

Народилася 24 вересня 1984 року у Житомирі. Закінчила ЗОШ №24. Має публікації у періодиці. Надрукована у літературно-мистецькому альманасі Житомирщини "Зустріч'99". Нині першокурсниця Житомирського державного технолоґічного універстиету.


Троянда

Троянда упала... В прозорій воді
Вона нагадала розлуку.
Коли ти зривав цю троянду мені,
Шипи обпекли тобі руку.

І кров потекла, потемніли сліди,
Троянда упала додолу.
Та тільки від квітки тієї шипи
Не руку, а серце вкололи.

А ти посміхнувся, сказав: "Це мине".
Мине, як минає кохання.
Я все розуміла, не знала лиш те,
Що бачу тебе я востаннє.

Троянда упала... В прозорій воді
Я гілку тобі залишила.
Коли ти зривав цю троянду мені,
То я вже тебе не любила...


Я шукаю тебе

Я шукаю тебе, щоб згубити
У холоднім, зимовім дні.
Сині очі сльозами залиті
І вуста мої досі німі.

Так, я знаю, твій слід обірвався,
І любов твоя скоро мине.
Ти добився, чого добивався  -
Моє серце тепер крижане.

Мої очі шукають кохання,
Та умить залилися слізьми.
Я мовчала тоді, на прощання,
І вуста мої досі німі.

Ти долоньми долонь не торкайся  -
Дотик твій не зігріє мене.
Ти добився, чого добивався  -
Моє серце тепер крижане.

Ольга Василюк. Вірші: Троянда, Я шукаю тебе / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання газети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 24. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Леся Бур'ян. Прозові мініатюри: "Вони лежали спокійно...", Моєму земному коханню, "Він ходить за мною..."

Леся Бур'ян. Прозові мініатюри: "Вони лежали спокійно...", Моєму земному коханню, "Він ходить за мною..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання газети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 23-24. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Юлія Борисова. Вірші: Подібність, "Синій світ очима дитячої юности..."

Юлія Борисова. Вірші: Подібність, "Синій світ очима дитячої юности..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання газети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 23. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Іван Бондарець. Вірш: За одну мить до...

Іван БОНДАРЕЦЬ
смт Попільня


За одну мить до...

Стривай, зачекай, зупинись на хвилинку,
У праці щоденній зупинки нема.
Нічого так просто не діється, синку,
Я вірю не в кількість, а в те - чи дарма.

Буває кохаємо - нас не кохають,
І квіти даруємо лиш у свята.
Ми сильні із Богом та неміч без Нього!..
Не та голова в нас та й Віра не та.

Ми в справах дітей не ті бачимо кроки,
Себе ми за приклади ставимо їм
На свій янгол-день і рахуючи роки...
Здебільшу я хочу не те, що я їм!

Буває надію ми в себе втрачаєм,
Нещастя цілком нас в собі поглина.
Тоді ми на Бога усе покладаєм?
Немає сильніших за Бога, нема!

Без батьківських рук було б тяжко прожити,
Самотнім дорога у світі складна.
Ми послані Богом любити, творити!
Немає добріших за Бога, нема!

Дай Боже, щоб радість всю землю укрила,
Щоб проявом Бога - природа була,
Хотів би злетіти у небо на крилах...
Немає мудріших за Бога, нема!

Іван Бондарець. Вірш: За одну мить до... / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання газети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 22. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Дар'я Березовська. Вірші: "Відносний вік...", "Вірші слухати...", "Буденність..."

Дар'я Березовська. Вірші: "Відносний вік...", "Вірші слухати...", "Буденність..." / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання газети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 22. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Едуард Барков. Вірші: "Поезія була для мене темним гаєм...", Судний день, Я в острові цім люднім, щоб страждати, Перегортає день сторінку, Моя душа полине в небо синє

Едуард БАРКОВ

Народився 1981 року в м. Житомирі. Закінчив гуманітарну гімназію №23. Був студентом Національного університету "Києво-Могилянська академія". Друкувався в періодиці. Про свою творчість казав так: "...за цей час я дуже збагатив літературу тим, що нічого не написав. Даруйте, звичайно, за таке розлоге пояснення з елементами сатири". Надрукований у літературно-мистецькому альманасі Житомирщини "Зустріч'99". За траґічними обставинами "чистого четверга" 2000 року Едуард пішов з життя.


* * *

Поезія була для мене темним гаєм,
А нині вона стала справжнім раєм.
Журбу і смуток віршам довіряю...
Прийде пора  -  засяю водограєм!


Судний день

Коли в тобі живе багато віршів і пісень,
Коли сумуєш і радієш разом з ними,
То не страшним для тебе буде судний день,
Коли лягатиме все людство в домовину.

Та день такий надійде, не мине!
Поганого ми наробили достобіса!
У багатьох нас серце, ніби кам'яне...
Говорим "Господи!", звертаємось до біса.

Скрізь плюваки, зневага, підлість, ницість,
Облуда, зрада, маячня, обман.
Людина та над світом має вищість,
В душі якої сонце, не туман.

У цім житті, людина  -  вовк людині,
Хоч декому здається  -  це не так!
Якби були всі мудрими донині,
То не було б Дня Судного ознак.


Я в острові цім люднім, щоб страждати...

У вир життя мене укинуто недбало
І мало не втонув, не захлинувся я!..
Яке вже горе тут мене не брало,
А я шукаю й виглядаю корабля.

Той корабель врятує спраглу душу,
Піснями й віршами наповнить все єство.
Ніхто тоді зневажити не змусить
Усе святе, що раптом розцвіло.

Я в острові цім люднім, щоб страждати.
За віщо? Мабуть просто, просто так...
Не треба мені розкошів і злата,
Та й жити в горі я ще не мастак!

А грішимо на кожному ми кроці
І роздаємо зло на всі боки...
Не треба проклинати і урочить,
І забивать в думки людей гвіздки.


Перегортає день сторінку

Міняє небо всі відтінки:
Рожеві, білі, згодом сині...
Перегортає день сторінку.
Заходить сонце. Може кине
Хоч жменьку променів у серце
І кожен з нас добрішим стане...
А потім, коли день померкне
Із неба ясен місяць гляне.
І знов мінятиме відтінки:
Рожеві, білі, синьо-чорні...
І перегорне ніч сторінку  -
Закрутить ранок сірі жорна...


Моя душа полине в небо синє...

На полотні строкатому життя
Ми вишиваєм хрестиками долю,
Та люди злі псують усе життя
І завдають хорошим людям болю.

Яким нестерпним не було б життя,
Завжди із честю вийди з всього злого!
Не вір брехливим людям, бо сміття
І бруд на тебе викинуть, слабкого...

Перетерпіти! Все перетерпіть:
Насмішки, зверхність, холод і наругу!
У дзеркалі побачить щастя мить,
Подати руку скривдженому другу.

Душа відроджується, бо вона жива
І не потоне у смітті та слині!
І хто б на неї вже не наплював,
Душа полине птахом в небо синє...

Едуард Барков. Вірші: "Поезія була для мене темним гаєм...", Судний день, Я в острові цім люднім, щоб страждати, Перегортає день сторінку, Моя душа полине в небо синє / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання газети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 21. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Роман Бабінець. Етюд: Лебідь Васько

Роман БАБІНЕЦЬ
Народився у селищі Полянки Баранівського району Житомирської області, учився у Житомирському педаґоґічному ліцеї. Надрукований у літературно-мистецькому альманасі Житомирщини "Зустріч'99" (вид. "Житомир", 2000 р.).

Лебідь Васько
(етюд)

Тихий ранок, недалеко від ліцею розіслалася поляна, поруч озеро, поросле очеретом. Сонечко не кожного дня виглядає з-за хмар, а коли й вигляне, то вже не гріє так, як улітку. Коли мені сумно на душі, йду в'юнкою стежечкою до озера. Біля озера тихо. Вербові листочки, повигинавши свої сріблясті хвостики, осипаються додолу. Посеред нерухомого плеса гордовито біліє красень-лебідь з людським ім'ям Васько. Він нібито на когось чекає, прислухаючись до кожного шереху. Сумну Васькову історію я почув тут, у ліцеї.
Весною красень-Васько плавав на озері разом зі своєю подругою-лебідкою. Вони не боялися людей, підпливали близько до берега, кланялись своїми ґраціозними шиями, довірливо брали з рук їжу. Таке єднання дуже зворушувало. Лебеді, люди і природа - повна ґармонія.
Одного разу серед ночі пролунало кілька пострілів... Лебідка спливала кров'ю. Її тіло без ознак життя трималося на воді, аж доки жорстокий браконьєр не схопив пожадливими руками і, злодійкувато оглядаючись, поспішив від озера.
Васько з перебитим крилом даремно кликав свою подругу, а вранці шукав її очима, запливав у всі закутки, тягнучи по воді поранене крило. Кожен раз, коли я бачу Васька, сум і тривога огортає мою душу. А що, коли знову розітне тишу зловісний постріл і обірве життя моєму другові?.. Щоб якось підбадьорити птаха, гукаю: "Васько!.." Почувши мій голос, лебідь, розтинаючи сильними грудьми воду, підпливає до мене, виходить на берег, дивиться і ніби запитує: "Що ти приніс: хлібця чи новину якусь про лебідку?" Я подаю йому шматочок хліба і думаю, як ще втішити самотнього лебедя? Васько ніби читає мої думки, підходить ближче, схиляє свою білосніжну голову і дає себе погладити. Німим докором звисає перебите крило, яке ніколи не злетить у височінь, несучи свого хазяїна. З очей лебедя ллється тихий сум, а десь на дні жевріє надія, що раптом з'явиться його білокрила подруга. Тому Васько не покидає це озерце, де все нагадує йому щасливе життя в парі з лебідкою. Мабуть, він не повірив у загибель красуні-лебідки.
Посидівши трохи, я встаю. Васько смикає мене за рукав, щипає за взуття. Можливо, не хоче, щоб я йшов від нього, але врешті відпускає і сумно чалапає до озера.
Дивлюсь на Васька, а потім на блакитне небо в надії, що там з'являться його друзі-лебеді, спустяться на озеро і хоч якось розрадять самотнього скривдженого побратима.
Думаючи про це, знову згадую рядки з вірша Олександра Олеся:
Тихо-тихо сходив білий лебідь кров'ю,
То, здавивши рани, крила рознімав
І в знесиллі бився... Зграя лебедина,
Чи хто-небудь в небі лебедя згадав?!

Роман Бабінець. Етюд: Лебідь Васько / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання газети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 20. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)