Закінчила Житомирський державний педуніверситет ім. Івана Франка. Працює вчителем української мови та літератури.
З листа...
...Хотілося б розпочати цей лист у радісному світлі, у світлих тонах, уплести поміж його рядків білосніжний цвіт садів, духмяні пахощі квітів, солодкий солов'їний спів, адже навколо весна, і все буяє, цвіте, розливає тонкий і п'янкий аромат. Та чорною стрічкою трауру оповила душу звістка про смерть Чорновола. Незабаром мине два місяці, як не стало одного з найкращих синів України. Кажуть, час заліковує рани. Та це не так, коли йдеться про таку людину, як пан В'ячеслав. З часом біль від втрати такого ґеніальго політика ще більше загострюється, а незагоєна рана кров'ю дзюркоче по стінках душі, залишаючи на них страшний напис:
"Немає... немає... немає..."
Гіркота, біль, сум сплелися у тісний клубок і вирвалися назовні ліричним сплеском під назвою "Реквієм". Цей вірш, народжений у горнилі пекучого болю, - моя данина пам'яті В'ячеславу Чорноволу. Нехай і він скромною квіткою зблисне у вінку слави дорогої всьому українському народові людини. На жаль, вінок слави став для пана В'ячеслава траурним. На жаль... Чомусь уже так повелося, що часто лаври переможця оповиті чорною стрічкою. Закономірність історичного розвитку? Коли ж людство отямиться і перстане розпинати своїх героїв? Історія суспільства упродовжтисячоліть проходить під знаком ротонди, і впродовж усього часу лунає сумний реквієм.
Сумно і страшно, коли з-під пера з'являються не легкі пасторалі, а випинається чорний і важкий оксамит реквіємів.
Реквієм
Світлій пам'яті
В'ячеслава Чорновола
присвячується
Зупинились віки.
Зупинились роки,
Помережані снігом білим.
І впилися в вінки
Чорним гаддям стрічки.
І лягли на холодне тіло.
Обірвалось життя...
Мов сирітське дитя,
Бродять світом засмучені цілі.
Хто убив? Не питай,
Бо нема вороття
Із розбитого автомобіля.
Будь проклятий повік
Цей ХХ-й вік,
Що купався в озерах кривавих,
Люто голови сік,
Закидав ними тік -
Тік людський (?!) для людської ж (?!) слави!
Цвіт нещадно топтав,
Убивав - не питав,
Хто згасав в задубілому тілі:
Чи то майстри октав,
Чи герої держав, -
Смерть скрадалася в автомобілі.
Плаче траурний дзвін,
Сльози струшує він
І низає на нитку печалі.
Обмине того тлін,
Хто Вкраїну з колін
Піднімав словом гострим - без сталі.
Він не вмер, він не згас,
Він живе серед нас!..
Безкінечне життєве коло...
Знаю: прийде ще час,
І з безликости мас
Зрине усмішка Чорновола.
Оксана Демінцева. Прозова мініатюра: З листа... Вірш: Реквієм (Світлій пам'яті В'ячеслава Чорновола присвячується) / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 32. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)
Немає коментарів:
Дописати коментар