середа, 7 березня 2018 р.

Святослав Васильчук. Тугий сніп "Перевесла"

ТУГИЙ СНІП "ПЕРЕВЕСЛА"

Переді мною - пожовклі аркуші паперу: обласна ґазета "Віче" № 11 за 7-13 березня 1997 року, 6-та сторінка. Більше половини її займає добірка віршів з редакційною передмовою під заголовком: "Перевесло " єднає талановитих". В ній повідомляється, що 27 лютого ц.р. в редакції "Віче" відбулось перше урочисте засідання поетичного клубу авторів, які гуртуються довкола редакції, під назвою "Перевесло".
Ініціатором стала житомирська поетка Галина Руссу, яка до того часто друкувала в ґазеті свої патріотичні, технічно довершені вірші. Тож: і закономірно, що її рекомендовано на голову клубу.
"Зібрались початківці, поети й прозаїки, ветерани війни і праці, студенти, робітники, домогосподарки, школярі, об'єднані ідеєю спілкування, бажанням почути написане, своє і колеґ, побачити його надрукованим на сторінках газети", - читаємо в замітці.
Тоді ж "перевесляни " ухвалили приймати до клубу й заочно, за надісланими сюди художніми речами, бо не завжди в аматорів є змога купити квиток до Житомира, особливо з далеких районів. Вирішили також, що засідання клубу будуть проводитись щомісяця, в останній четвер, о 16-й годині, в редакції "Віче".
І слід віддати належне "перевеслянам" - вони збираються тут систематично, упродовж уже шести років. То, насамперед, заслуга голови клубу, Галини Віталіївни Руссу, яка впродовж багатьох років очолювала "Перевесло". Саме вона стала тим мотором, тим маґнітичиим центром, який притягував до клубу старих і молодих поетів і прозаїків, чоловіків і жінок, веселих і сумних, вродливих і не дуже. Вона була душею цих зібрань.
Галина Руссу, середніх літ жінка, мати і господиня, людина з м'якою поетичною душею, завжди знаходила час на проведення зібрань клубу, і, вважай, не пропустила жодного. Бо була людиною обов'язку, бо дорожила і репутацією клубу, і редакції. Практично перед кожним засіданням заходила до мого редакторського кабінету, і ми обговорювали напрямки роботи клубу, як залучати нових авторів і найголовніше - друкувати їхні твори. Тому й не сходила зі шпальт ґазети поетична рубрика "Перевесло", Надрукуватися в газеті було честю, адже на той час "Віче" було найтиражнішим виданням в області - 35 тис. примірників, і розповсюджувалось буквально в усіх районах і великих селах нашої області, а також у сусідніх - Київській, Волинській, Хмельницькій і Рівненській областях.
До нас писали поети і прозаїки звідусіль. Членство клубу сягло до ста учасників. Кожну нову добірку віршів до ґазети готувала особисто Галина Руссу, відкриваючи читачам нові імена. Хтось із них задовольнився лише газетними сторінками, хтось пішов далі, видавши свої перші поетичні збірки.
Ось тоді й з'явилась думка зібрати добірки поетичних і прозових творів "перевеслян" і видати їх у чималому альманасі, якого так і назвали - "Перевесло". Галина Віталіївна почала збирати авторські твори, з портретами і без, анотаціями. Періодично приносила ту чималу папку до мене, і ми розмірковували, де взяти кошти на видання альманаху. Хотілося, щоб кожен автор, (а було їх більше півсотні), отримав з десяток книг.
Довго тривали пошуки коштів. На жаль, нема ще в нас своєї національної буржуазії, нема в нас сучасних меценатів Терещенків, Симиренків, Чикаленків, Старицьких, які щедро фондували українське ґазето- і книговидання на початку 20-го ст. "Любити Україну до глибинт своєї... кишені" охочих дуже мало.
А час летів. Готові до друку матеріали "Перевесла " лежали без руху, чекаючи кращих часів. І ось у квітні 2002-го сумна звістка: не стало Галини Руссу. Якось одразу. Ніби й не скаржилась на здоров'я, хоча й ходила з палицею. Жодного разу не чув я від неї скарг на здоров'я, а воно було геть слабке, як потім з'ясувалось. Вона жила активним життям енергійної життєрадісної людини, і не в її характері було скиглити, скаржитись на долю. Вона раділа своїй сім'ї, онукові, літературній справі і "Перевеслу". Написала понад дві тисячі віршів. Насамперед -патріотичних, що славили нашу державу і тривожились за неї. Ліричних, елегійних, дитячих. І коли на одному з засідань іншого клубу, керованого місцевим маститим класиком, їй зауважили, що вона надто багато пише про Україну, вона тут же відреагувала таким віршем:

Мені сказали: про Вкраїну не пиши!
Про неї й так написано багато.
А я пишу, бо це для мене - свято, 
Для серденька мого, і для душі...

Рік уже "Перевесло " без Галини Віталіївни. Але діє, гуртується. Збираються "перевесляни" все там же, на Київській, 6, де була редакція "Віче" (ґазета нині не видасться через утиски влади). Головував деякий час молодий поет Олег Левченко, згодом передавши цю клопітну посаду знову жінці, Наталі Васьковській. Вона й урядує нині в "Перевеслі". Й аж тепер з'явилась мож-ливість видати, нарешті, альманах. Знайшлись добрі люди, які допомогли коштами для цієї благородної справи, за що їм щира подяка.
Тож виносимо на Ваше поцінування свій перший сніп, перший серйозний доробок клубу, про який так мріяли "перевесляни " і, безперечно, Галина Руссу.
Альманах не претендує на антологію авторів, які друкувались у "Віче" та були (і є) членами "Перевесла". Але ми, рада клубу (попередній голова - Олег Левченко, нинішній - Наталя Васьковська і я, головний редактор "Віче") зібрали все, що могли: поетичний доробок "Перевесла " колишнього і теперішнього. А згодом, як нам усім поталанить, сподіваюсь на нову книгу альманаху.
Тож: зичу здоров'я, добра і творчої наснаги усім "перевеслянам", в гурті сущим, і поза ним (тим, що прийдуть до нас).
З роси та з води Вам, друзі.
Хай повниться талантами наш благодатний поетичний волинський край. Десь у ньому, я впевнений, підростає нова Леся Українка.
Чекаємо Вас у себе, в "Перевеслі", талановита молода літорость.

Святослав ВАСИЛЬЧУК,
головний редактор газети "Віче "
голова обласного товариства
"Просвіта" імени Тараса Шевченка,
один із "перевеслян".

В Житомирі, 
у квітні 2003 року





Святослав Васильчук. Тугий сніп "Перевесла" / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання газети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 11-12. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)

Немає коментарів:

Дописати коментар

Людмила Золотюк, Галина Левченко. Коли «Бридкий» не бридкий (відгук на виставу). Стаття з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #16 (2011)

Коли «Бридкий» не бридкий Коли: 29 грудня 2010 року, о 18:00. Хто вчинив:  Молодіжний театр «1-а студія» . Ролі виконували: Світлана Полі...