Народилась 10 жовтня 1953 року в селі Межирічка Дзержинського району Житомирської області в сім'ї колгоспників. Освіта середня. Працювала на заводі верстатів-автоматів. Перебувала на пенсії за інвалідністю. Автор збірки поезій "В ім'я справедливости" (2001 р.). Померла 12 квітня 2002 року.
Про себе Галина Віталіївна Руссу казала так: "По своїй натурі я оптимістка, вірю в перемогу демократів над проімперськими силами. Надіюсь, що Україна здолає всі труднощі і стане незалежною процвітаючою державою. Слава Україні!"
Слово
"Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє!" Леся Українка,
25.11.1896 р.
Не заляка його морок могильний...
Не зодягнеш його в пишнії шати
І не поселиш в розкішні палати!
Слово - це зброя в устах правдолюба! Слово правдиве - для ворога згуба... Слово для лицаря - честь і відвага,
Слово героя - це мужність, звитяга.
Слово правдиве летить понад світом Вироком - злу, правді - щирим привітом!
Ворогу - пострілом чи ятаґаном,
Добрій людині - цілющим бальзамом!
Слово, не зрадь мене в тяжку годину! Силою правди спаси Україну
Від ворогів, в котрих кров на долонях, Від лихословів і хамелеонів,
Від яничарів-запроданців вражих,
Від псевдо-лицарів, "друзів" продажних, Хитрих, улесливих, підлих, нещирих, Що не бажають добра нам і миру!
За проімперськими благами тужать,
Всі атрибути держави паплюжать,
Хліб український завзято жують,
Вип'ють води і в криницю плюють!
Слово моє, зупини супостата!
Вихопи зброю в гнобителя-ката
І наверни на добро лиходія!
Людям хорошим дай світлу надію:
Вижити, вистоять, перемогти!
Силою правди Вкраїну спасти!
В кожному серці хай вогник пала
Щирої правди, любові, тепла!
25.11.1996 р.
(Написано рівно через 100 років!)
Моє кредо
Любити усім серцем, всім єством,
По справедливості карати і прощати, Схилятися лиш перед божеством,
По правді жити і перемагати.
Всі прояви нещирости, брехні, Підступности, корисливости, зради. Перебороти настрої сумні,
Не бути тягарем, нести всім радість!
Боротися за правду все життя,
І серцем, і душею не старіти,
Повірити у світле майбуття
І все життя лише добро творити.
Звучать Шевченкові слова
Вже двадцять перший вік гряде,
Звучать слова, лунають звуки:
"Чому так довго не іде
Апостол правди і науки?"
Можливо, діємо не так,
Як Кобзареві уявлялось?
А, може, це прокляття знак,
Або іще щось заховалось
У наші ґени родові,
У наші кров'яні судини?
Невже духовно неживі
Сини і доньки України?
І люблять лише на словах
Свою занедбану країну...
Кобзаре наш, це просто жах!
Чорнобиль, звалища, руїни...
Звучать фальшовані слова
Із вуст безликих фарисеїв!
Тремтить Гетьманська булава,
Лиш стогін лине над землею...
"Коли? Коли? Коли прийде
Апостол правди і науки?!
Вже двадцять перший вік гряде, Доносяться священні звуки
Тих невмирущих, гнівних слів,
Що народились в серці сина...
Крізь призму зболених віків
Їх пам'ятатиме Вкраїна,
Досягне всіх земних вершин, Вознісшись до висот небесних,
Всіх руйнувань здолавши тлін,
Повстане з попелу - воскресне!
04.1998 р.
Світло у вікні
Я бачу світло у вікні,
Я бачу світло!
Люстерко на моїй стіні
Ураз розквітло!
Це відблиск сонця запалав
В цю мить казкову.
Хтось віщий знак мені послав,
Маґічне слово.
Що означає цей сиґнал?
Що означає?
Чому у відблиску запал
Мене вражає?..
Я намагаюсь зрозуміть
І розгадати
Цю незвичайну світлу мить,
Щоб не страждати...
07.2000 р., Вінниця
Шлях у безсмертя
Палала голуб'ятня на подвір'ї.
Хтось невідомий чорне зло творив! Розносив дим горілий запах пір'я -
Це голуб із голубкою горів!..
Живцем горіли, корчились від болю,
А дверці голуб'ятні - на замку!
Хтось безсердечний вирішив їх долю, Придумав кару голубам таку!..
О, як вони у небесах кружляли
Й неначе янґоли, спускалися з небес! Кохання пісню радісно співали
І славили найкраще із чудес.
Хтось заздрив голубиному коханню, Посеред ночі хатку запалив! Запроменіла мить життя востаннє...
Для співчуття бракує в горлі слів...
На ранок сніг став падать на подвір'я
І тихо-тихо танув на льоту...
Ні, то не сніг, а голубине пір'я
Ронило із небес сльозу святу...
Ще довго сніг летів, мов покаяння, Неначе небо каялось за гріх
Людини злої й славило Кохання.
А голуби злітали вище всіх!
02.03.2002 р.
Я голосую за любов
Я голосую за любов
І безкорисливу, і чисту!
Я голосую за любов,
За світлу клятву урочисту,
За честь, за відданість святу,
За совість, гордість і сумління,
За доброту і теплоту,
За серця трепетне горіння!
Я голосую за любов,
Що живить серце дивним струмом,
Я голосую за любов,
Яка не оповита сумом
Й несе енерґію життя,
Народжує, а не вбиває,
Зове у світле майбуття,
Чарівний імпульс посилає
До всіх, хто визнає любов
Найвищим почуттям людини,
Хто серденьком не прохолов
І не закрив свої судини,
Що гріють душу день при дні,
Пульсують в нас не випадково.
Моя любов живе в мені,
Бо я не можу без любові!
Я не прагну до п'єдесталу
Я не прагну створити із себе богиню
І народним героєм я теж не була,
Просто, серцем своїм я люблю Україну
І бажаю, аби вона вільна була
Від насилля, від блуду пустої омани,
Від нещирих обіймів, від рабських оков! Щоб не сіяли страх войовничі тирани! Щоб над злом перемогу дістала любов!
У дитинстві я вірила в світле майбутнє
У Радянськім Союзі солодких оман,
У дорослому віці побачила сутність,
Де панує підступний і підлий обман!..
Хто у "кріслах", той має усі привілеї
І вирішує долі на власний копил,
Біля них підлабузники і фарисеї
Вірно "служать" і віддано здмухують пил.
Є у нас незалежність, є вибір і воля,
Діти є і онуки, є власне життя.
Нам подумати треба про щастя і долю,
Ми самі обираєм своє майбуття!
Я ніколи не прагнула до п'єдесталу
І на зраду ніколи в житті не піду!
Через вдачу свою я зірок не дістала,
Але з власною совістю завжди в ладу.
Не заплачу ніколи від скрути в жилетку! Милосердя від когось, повірте, не жду, Лиш прокручую долі своєї рулетку,
На коліна покірно повік не впаду!
Я не прагну створити із себе богиню, Самотужки спокутую власні гріхи...
Усім серцем любила й люблю Україну
І бажаю їй щастя на вічні-віки.
Я надіюсь, що правда здолає оману, В Україні настануть щасливі часи! Сонце вирветься з влади густого туману І засяє промінням свободи й краси!
09.1995 р.
Згадаймо славні імена
Синів і дочок імена,
Славетних земляків великих,
Наша історія сумна
Віднесла вже до сонцеликих.
І Огієнко, й славний Тен,
І Рильський, і славетна Леся,
Й Клименко серед цих імен
Уже витає в піднебессі...
Нехай прощають земляки,
Чиїх імен я не згадала,
Та кожному з них залюбки
Вінок на голову поклала б.
Нехай у пам'яті живуть
Усі славетні й сонцеликі!
Нехай у пам'яті живуть
Малі герої і великі,
Усі, хто шани заслужив
Серед людей на цьому світі,
Усі хто працював і жив,
І сяяв сонцем у зеніті,
Чи скромно вік свій доживав
На чужині, в своїй родині,
Любив, творив, писав, співав
Во славу Матері-Вкраїни.
Згадаймо славні імена
Славетних земляків великих,
Яких історія сумна
Віднесла вже до сонцеликих.
На прощу до Лесі
Іду до Лесі, мов на прощу,
На землю, де вона ступала...
Стяг волі вітерець полоще.
О, Боже, як вона чекала
І незалежности і волі,
Немов священної офіри,
Не підкорившись власній долі,
Боролась, не втрачала віри!..
Моя ти посестро правдива,
Дозволь торкнутися до тебе,
Пізнати суть святого дива,
Поглянути у синє небо,
Куди душа твоя злетіла
І сяє чистою зорею...
Я відчуваю, ти хотіла
Полинути услід за нею.
Ти піднялася, Лесю, чуєш?
І сяєш в небесах пророче,
І світло правди всім даруєш,
Хоч дехто бачити не хоче
Те сяйво молоде, яскраве
І знову темряву пророчить
Соборній молодій державі.
О ні, товариші-панове,
Згасити світло не дозволим!
Відродимо державу знову!
Дух правди випустим на волю!
Вогні досвітні запалають
Гарячим полум'ям свободи!
Чарівні промені вже сяють,
Поглянь, мій дорогий народе!
Вклонися мужній, гордій Лесі,
Прийди до неї, мов на прощу!..
Проміння Правди в піднебессі
Блакитно-жовтий стяг полоще...
2 серпня 1998 р.
Лебеді самотнього чекання...
Пам'яті Олександра Олеся (Кандиби)
Летіли білі лебеді з чужини...
Летіли довго, нескінченно-довго.
До рідної, жаданої Вкраїни,
Шукали й не знаходили дорогу.
Над хмарами летіли, над гаями,
Понад чужими й рідними полями. Тужили лебединими серцями,
А солов'ї втішали їх піснями.
Лунали ті пісні до піднебесся,
Звучали так, аж серце завмирало... Кохання чисте лицаря Олеся
Торкало душу, дихало, співало.
Ще й досі те нев'януче кохання
Сміється-плаче в грудях солов'ями,
А лебеді самотнього чекання
Летять, летять на зустріч з земляками.
Лютий 1999 р.
Романівська весна
Пам'яті М.Т.Рильського
Весна! Весна! Романівська весна
Святкує вкотре славні роковини.
Весна, весна, Романівська весна
Не забуває дорогого сина.
Земля священна в пам'яті хранить
Сліди поета, віковічну грушу.
Вода з криниці дивиться в блакить,
Шукає в небесах безсмертну душу.
А дім просторий знов прийма гостей,
Минулий час у спогадах ворушить. Сльоза солона крапає з очей,
Схиляє вітер віковічну грушу.
Про що нам груша хоче розказать?
Про що шепочуть клени й осокори?
А біля річки стигне сіножать
І теж про щось із вітерцем говорить.
Природу цю Тадейович любив.
Його і досі згадує природа.
Дерев поет багато насадив,
Щоб земляків втішала прохолода.
Весна! Весна! Романівська земля
Віншує вкотре Рильського Максима.
У пам'яті хранить і прославля
Творця-поета мати Україна.
Травень 1999 р.
Молодому поету Едуарду Баркову
Епітафія
Засяяв, наче пломінь ясний,
Але недовго пломенів.
Померкнув раптом передчасно...
У світлі полум'я згорів...
Забрала смерть лиха, жорстока! Лишилось безліч запитань ?????
Застиг в очах твоїх неспокій -
Душа звільнилась від страждань... З'явилась зірочка на небі!
То світиться твоя душа!
Лунають спогади про тебе
В рядочках власного вірша...
Пам'ять вічности
На сороковини з дня смерти Юрка Ґудзя
Поета вбили підло і нахабно,
Хоч дехто заявляє: "Вбився сам!"
У плямах крови біле простирадло...
Хтось покриває безлад і "бедлам".
Пробачте, люди, за слова вульґарні.
(Не можна підібрати інших слів).
Хтось завитки закрутить в перукарні,
А хтось від жаху раптом занімів...
Завмерло все... Байдужість лицеміра.
Лиш слово правди ріже без ножа.
Зненацька в серці гине світла віра!
Поета смерть - ось вірі тій межа.
Хтось не сприймає слів правдивих, чистих,
Вишукує причини протиріч,
Поета вбили. Поглядом вогнистим
Він дивиться на нас із потойбіч.
В очах поета докір і надія:
Очиститься від скверни майбуття!?
Тисячоліття бореться Месія,
Щоби удосконалити життя.
Людина досі вкрай недосконала.
Наука в цьому не допомага!
Дратують посередніх ідеали -
Невіглас виграє, перемага!?
Поета вбили, та не вбили слова!
Відлунюють оті живі слова.
Невіглас, вбивця - все це тимчасово,
А добра пам'ять Вічности жива!
Підтримає хтось інший естафету -
І справедливість множиться в ділах.
А добра слава про співця-поета
В людських серцях і в пам'яті,
В його палких словах !
31 березня 2002 р.
Під зорепадом
До тебе йшла, щоб поділитись болями
І ти назустріч поспішав, як міг.
Чарівна ніч трусила з неба зорями,
Ми думали, що то зірковий сніг.
А може дощ космічний плакав росами?
(І в космосі комусь душа болить!)
Росу потопче хтось ногами босими, Комусь від болю серце защемить...
Нам було добре вдвох, про щастя мріяли. Вже не було між нами таємниць.
Блищали очі зорями під віями
І сльози щастя крапали з зіниць.
Чарівна ніч нам усміхалась зоряно -
За нас раділи з космосу зірки!
Багато ніжних слів переговорено, Проходив біль від дотику руки...
І небо вже не плакало - сміялося!
Усе змінилось. Хто б подумать міг?
З тобою ми уперше цілувалися,
А з космосу летів зірковий сміх...
Галина Руссу. Вірші: Слово, Моє кредо, Звучать Шевченкові слова, Світло у вікні, Шлях у безсмертя, Я голосую за любов, Я не прагну до п'єдесталу, Згадаймо славні імена, На прощу до Лесі, Лебеді самотнього чекання, Романівська весна, Молодому поету Едуарду Баркову, Пам'ять вічности, Під зорепадом / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання газети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 6-10. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)
Немає коментарів:
Дописати коментар