пʼятниця, 31 серпня 2018 р.

стронґовський. Вірші, проза, есе: Прозопісня №103, Київське, Дім який збудував я, Прозопісня № 108, Мавпи й париж, Сліпо-р-очність, Струм, крабГаям, Вірш без назви №11, Вірш без назви №16, Вірш без назви №39, Шизарабіка, "...рвуться ґудzики нетерпіння...", ?де, блазень, Ми$тецтво (погляд), Ґенієтворення (посібник)

стронґовський

Народився 25 травня 1982 року. Вчився у гуманітарній гімназії №23, Житомирському інституті підприємництва та сучасних технолоґій. Веде активну громадську діяльність. Друкувався в альманасі “Провінція”, колективних збірках “Неабищо”, “Останнїй zошит постфутуриzму”. Є керівником інтернет-проєктів студії “Onidesign” (сайт Мистецької ґільдії “Nеабищо”, а також сайт Юрка Ґудзя). Творчість представлена на власному сайті. Член Національної Спілки журналістів України. 

Прозопісня №103

ну де ти кохання іди поцілую
якщо ти не проти і якщо схочеш
я дати не здатен багато
не схований за гаманця товщею
але щиро тебе цілуватиму
я не багатий не бідний а так собі
і це єдине що так собі в мені є
можу позбавитись а можу краще і ні
треба ж недоліки мати супроти душевного полум’я
аби щиро тебе цілувати
jawohl! Волію я тобто
я коха... маєш це зрозуміти
бо серця вже нашими сварками стоптані
я тебе щиро
я тебе щиро
в човні повітря хлюпає в діри
то через них тікали щурі
наш човен кохання
наш човен коханням
броньований побутом битий
він вистоїть. І я з ним

Київське

-2
набридлий київ
вже вкотре простягає
до мене
гілки каштанів
пообламувати б
-1
начистив рила
черевикам
до блиску
натер відображення свічада
складно бути
цивілізованою мавпою
0
навколо
суцільні цабе
з належними борідками
і я
поголений
неабиякий
1
проглядаю
свіжу пресу
в пошуках свого прізвища
нема
так завше
певно треба самому братись
2
бондара бачив
опісля читання вірша
“смерть мертвого сезону”
знаю хто кілер
3
андрухович андрухович
ан дру
хо вич
знайшли ким пишатися
теж людина
теж курить
4
пане юрію
продавайтесь москалям
ви там андрухоВІЧ
(наша таємна біолоґічна зброя)
5
жиладь
в “колекції перфецького”
дійсно
обидва каліки
6
уявляєш
все метро епатувало
одні ми як належить
цілувалися
на ескалаторі
7
у столиці
життя таке:
що не сонечко –
зварювання


Дім який збудував я

камінь до каменя
цементами рим
ґраніти скріплюю лімфою
арки танталові
стін лазурит
і кахлі клеєні лірами
антика ґотики
бароко химер
стиль – то архітектоніка слів
кісток вилиті портики
фронтони ґамет
проглядають десь уві млі
небо міжзірне
вакуум душ
мішаю на тиньку для стін
шпалєри зі шкіри
дротівка із тлущу
у вікна – жменя кажанів
свічада з очей
із кроків паркет
східці сльозами спалені
приймайте усі
готовий проєкт
мій
крематорій для янґолів


Прозопісня № 108

іздриків воццек
воццеків іздрик
іздрцеків воцик
водриків ізццек
зідрецків овцик
овдирків цзіцек
поцмодернізм


Мавпи й париж

ми не сесари вальєго
ніхто нас не пустить в париж
там не вмирають справжні поети
стус і ґудзь і я і ти
не йтимуть на наші могили
надвдячні нащадки та ні
не за поетику всі нас любили
а що плавали “вмєстє” в лайні
а ми не помремо ніколи
бо нас маклауд не переживе
а як проходитимемо Львовом
під членом бубабу співатимем пісень
тож чого стоїте і чекаєте
для нас ще не вигадали домовин
поезія – як секс. Рекомендую бавитись
тоді доживете до сотень роковин


Сліпо-р-очність

Я сліпий...
(Вероніка Кавун)

дзеркала душі
потрощив
тепер скалками
собі виколюю очі. Не довчив
нас дядько лєнін і далеко
був бандера не повезло
не одразу
ми себе в собі знайшли
між вух моїх серце
пульсує це
те чим думає
поет
тепер ходжу. Кров з рота ллється
думок кусають ґедзі
і злизують критики кров з обличчя
хто з підборіддя хто трохи вище
а врешті чого в біса хотіти
і тепло і сухо і тихо
знай собі у куточку шкреби
і май на увазі козлів
ну ось. Душу до Бога тіло до дідька
здається продався. Голод не тітка
я був поетом я був дуже голодний
тепер я ситий ніхто
надягніть мені окуляри
дайте ціпка до рук
з-поміж лярв обох статей
шукатиму людей


Струм

електрички
по платформі
метро пиво рекляма
шпички
бомжі у ничках
були здивовані
бабусі кидали цигарки
люди бігли на кавку
лиш електрички вовною
оплутували містВо
електрики – електричкам
мені –
КИСНЮ!


крабГаям

сидітиму до скону
на краю Землі
і спостерігатиму
як тіло обертається на спогад


Вірш без назви №11

порошинка
забилася в око дивністю
пройшла пам’ятями мозку
роздивилася мій внутрішній світ
і проросла коханням
здається
я посадив дерево


Вірш без назви №16

гратися можна по-різному
із смертю – найнебезпечніше.
із коханням – найтяжче.
із долею – найдивніше.
смерть кохання і доля
то є ти.
спробуй погратися з собою.


Вірш без назви №39

Ми нас познайомили.
Ми нас закохалися.
Ми нас любили.
І зрадили нас
Також
Ми.


Шизарабіка

опадають нитки листя люди
стандартизуються банальщини
шукають собі ради привиди хмарочосів
хто скаже яка в хмарочоса батьківщина?
перелітні ґіґанти отруюють цукром повітря
може сіллю все ‘дно біла смерть
смерть сьогодні в паранджі по-літньому
опадають люди ґронами ґудзиків
ґудзики вже пришили
сумні процесуальні сурми
стандартизовані бувальщини
вірю у білий колір
у красиве обличчя
Ґюльчатай


* * *

...рвуться ґудzики нетерпіння на моїй сорочці якось одраzу шукає ради роzвяzана краватка від Рабана і тхне шкарпетками які zношені так що zапаху не мають а мають смак до того ж не бажання шукати собі стилю підкаzало мені що пасує брунатне до чорних боксерок а сам ледь zачеплений zасмагою рожевий на білиzні бі-лого кольору тягнуся до тебе і спиною відчуваю deja vu короткочасного стиснення шкіри та губ хто скаzав що поцілунок це zгуба до того ж на ешафотї іz катом та шибеницею а день буде такий самий ясний і одяг мій діловий кудись дінеться але вже не господар а господаря тому дарую тобі те що є бо ж наzавтра все буде інакше ще кортітиме і як і zавше і я zнову рватиму ґудzики на сорочці аби опинитися поруч z тобою поряд так приємно що не хочеться відволікатися від того дивного скупчення атомів під наzвою тіло і німіють кінчики пальців від шорсткого волосяного доторку а небо таке синє як ті твої банальні очі але гірше од того не є просто хороше опинитися поряд опинитися в тобі й радіти новоутвореному поєднанню сонячних променів та гілочок самотнього дуба невже я теж колись буду таким старим та одиноким не хочу і рука твоя робить моє волання непотрібним і колєри вибухають своєю невпіzнанністю гарністю і бачаться мені блискавки чи то zорі проzорому небі цікаво чи скоро приїде автобус і виглядом своїм порушить оту солодкаво-беzсоромницьку гармонію і мені zакортить повернутися додому Рабан редиска якщо вигадує новий вигляд такої старої речі як удавка а мило є вдома...


?де

ми зюйд-ост вєлікай расєї (бо уряд так і думає) знаний також як малоросія hochland (в перекладі з німецької – вищі землі) та (серед недобитих буржуазних нацьоналістів) україна від імені проживаючих там хохлів москалів кацапів (як проміжок між двома першими) ляхів (як зwestщених хохлів) юдів (як вічного елементу пейзажу) ромів болґар бялорусів чехів угорців словаків німців татар вєтнамців китайців кубинців та причеплих до перехідного економічного тіла гамерикосів просимо глав держав у личку великої сімки маленької шістки збоченої пятірки і одиниці у вигляді десяти смугастих пятизіркових гілтонів USAми а також евросоюз евровіктан та инші еврити разом з гебрейським лобі гамерикоським гобі ромським табором та китайською навалою коротше всім що (за винятком нас) досить справедливо виважено й ґрунтовно зветься цивілізованим світом пояснити чому ми зюйд-ост вєлікай расеї оголосивши про свій ні-те-ні-се-суверенітет (тобто суцільна золота посередність) випустивших емісійну діярею папірців котрі прийнято звати гривнями (влодками даньками хмелями мазепами (за одного мазепу двох хмелів дають) хранками грушами шевами та лесями українками котрі мало-хто-ще-бачив) наплодивши купу заготівок і напівфабрикатів (не-до-кінця-використаних) туалетного паперу знаних також як закони розпорядження накази вказівки призначення відставки та (що важливо бо є найеротичнішим серед усіх різновидів туалетного паперу хоч і не наймякшим) державні акти та (окремо від всієї цієї фіґні) а ще купу боргів невиплат зобовязань кредитів-які вже-ніхто-не-віддасть (най москалі не радіють ми їм теж винні) і ще купу (вже третю) подібного лайна успішно поклавши до труни національну економіку промисловість медицину освіту культуру спорт десяток ріжних урядів та прем’єрів сотні чиновників чиновничків та чиновничечків та одного ігоря білозіра (зате якого) не можемо дати собі раду з тим що є (не гикаючи вже про те чого немає) успішн-о-бертаючи на песимізм будь-які спроби вибитися з хвойд у державки освічені розвинені сильні поважні трохи інформатизовані й хоч ледь вільні
де?зміст


блазень

Привіт. Хочете, я скажу, хто ви насправді? Дайте-но вгадаю... Ви ельф. Ні? Невже? Ви певні? А розріз вух? Що, тато не ельф? І мама? Ви що, зовсім без роду? Лелеки принесли? Ви куди з кулаками? Кулаки – це ознака ґоблінської крові, а у вас таке здуховлене обличчя...як у привида. Стоп, якщо будете лізти в бійку, я вам ще й кендерів у родовід додам. Хто то такі? Що таке кров? Ні, я вам кажу, ви прихований ґоблін. А, ви про кендерів? Кендери – це маленькі, хвостаті, западлисті істоти. Вони все крадуть і гидять, де схочуть. Потвори, одним словом.
Привіт. Хочете, я скажу, хто ви насправді? У такої чарівної дівчини не може не бути суттєвої кількості ельфійської крові. Так. Цей розріз очей... їх колір...довжина вій...розкішне волосся, акуратні вушка з гострими кінчиками. Ні, дівчино, я не про вас, я про ельфійок.... вони настільки красиві... Дівчино, куди ви!
Привіт. Хочеш, я скажу, хто ти насправді? Ти орк. Що ти, ти ж не знаєш хто це. Знаєш?... Ні, ти не правий. Орки... вони такі великі, сильні й волохаті. От Конан був орком. В них були злі пики й підлі плани. І план, падлюки, вони курили. Ти чого плачеш? Ні, мамашо, не чіпав я вашої дитини! Не треба звати батька, не треба...
Привіт. Хочете, я скажу, хто ви насправді? Ви дракон. За цими горбатими плечима, старечою шкірою та благородним ідіотизмом ув очах я бачу моцний зелений торс, широкі шкіряні крила та розум, гострий як ікло. Не вірите? Для початку, випрямтеся. І не кагикайте так сильно, люди обертаються. За що ви мені вдячні? Що я виправив вам горб 70-річної давнини? Я і повернути можу... Не треба? То це все одно не я. Це грають ваші драконячі корені. Залиште свої грошики собі. Ви мені аніскільки не завадили. Так, ви можете привести свою дружину...
Привіт. Хочете, я скажу, хто ви насправді? Ви вампір. Подивіться – ця блідість обличчя, чорне волосся. Усміхніться. Ну, що я казав, ікла у вас ті, що лікар прописав. Ні, я не лікар. І вдягаєтесь ви відповідно. Згоден. Такі речі краще обговорювати за кухлем пива. Чому в темному провулку? Я туди не хочу. Зовсім не хочу... Ааааааааааааааа!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Бульк.
– Лишень подумай, га, цей ярмарковий блазень мене впізнав. Одразу. Яка жалість, що не зможу показати його друзям. Спочивай в мирі, дебілятко....


МИ$ТЕЦТВО

Погляд

Про мистецтво писали всі. Дуже довго не хотілося бути не-виключенням з тих “всіх”. Допекло. Читайте.
Термінолоґія. Мистецтво – се є подача людині зашифрованих шматків її підсвідомості. Причому, останнім часом чим шифрованіше, тим краще. Звідси й ростуть ноги у всіляких мистецьких -ізмів.
Клясичне мистецтво завше найбільш популярне серед зацікавлених середнього й похилого віку. Чим старша людина, тим менше вона хоче напружуватись із розгадуванням шифру мистця. Так, наприклад, будь-яка клясична музика, від “Реквієму” до балету “Лускунчик”, буде сприяти заспокоєнню та релаксації. Численні ж сучасні арт-напрямки можуть створити, до того ж досить швидко, будь-що в плані настрою і складатиметься він не з одної, а декількох складових. Надсучасний концептуалізм, що виставляє об’єктом мистецтва побутові речі, примушує замислитись надовго, якщо людина взагалі хоче замислитись. Особисто мені не вдається бачити у иржавій прасці щось більше аніж иржаву праску. Та є фактом, що глядачі в Еуропейських музеях затримуються найдовше саме в залах концептуалізму. Навпаки, якщо подавати інформацію без кодування, ми не сприйматимемо її як річ, варту уваги, і підемо до складніших експонатів. Це якраз і є причиною відсутності комерційного попиту на примітивізм. Одначе, як Малєвіч зробив найбанальнішу річ з усіх можливих, нарід зацікавився: що мав на увазі митець і почав думати над власними версіями сенсу чорного квадрата. Примітивізм, що має форму, отримує сенс й нового шкіца – аванґардизм (авторський термін “супрематизм” не прижився).

То от. Витвором мистецтва може вважатися будь-що заявлене як витвір мистецтва й здатне викликати якісь емоції у глядачів. Емоціями в людини вважатимемо проявом порівняння того, що вона бачить, й того, що має в душі. Якщо ефект упізнавання є, і ці емоції ближче до позитивних, ніж навпаки, то можемо стверджувати, що популярність у твору (речі, опусу, і таке инше, необхідне підставити) буде. Трохи реклами й автор зараховується до кодла ґеніїв. Тут спрацьовує ще й стадний інстинкт: «Ви чули про поета Z? Як, такий поет!». І вже не важливо, ЯКИЙ поет цей Z, бо ви неодмінно захочете скласти своє уявлення про нього. Ефект від Z буде більшим (особисто для вас), якщо він зачепить якийсь ваш асоціятивний ряд. Якщо це станеться, ви купите збірку Z і розповісте друзям, що конкретно в нього вам сподобалось. Вони вам (не)повірять, та схочуть в тому пересвідчитись самі. Тому підуть і також куплять того Z. За деякий час країна поділятиметься на тих, хто знає про Z і любить його, знає і не любить та не знає і не любить («Какая к чорту поезія! Работать нада!»). Ще пізніше спрацює інстинкт стада, бо той Z вже вліз і на телевізію, і в усю пресу, й навіть до хрестоматій. Як знання про особистість того Z поширюватимуться чутками, то треба сподіватись на культовість і проголошення ґеніяльності. Навіть якщо хтось так не вважає. Це скоро можна буде сказати й про Андруховича, у якого між німбом і ним небагато лишилося (Пане Юрко, канонізуватиметесь?).

Відтак можна зробити і такий висновок: критика, тобто думка осіб, пристосованих на основі свого багатого життєвого й читацького (наприклад) досвіду оцінювати й переоцінювати (бо критиків багато) нові і не дуже твори когось, також стає об’єктом мистецтва. Доказ – антолоґії з цього предмету, м’яко кажучи, досить дивного. Виходить (готуйтеся до нудної тиради), ми не звикли власноруч формувати власну думку й пристосовуємо до того инших, аби вони на основі власних (суб’єктивних) асоціяцій вивели нам думку про те, чи зможе цей твір принести нам моральне задоволення. Якщо прослідкувати Маяковського й Пікассо, то можна дізнатися, що вони перші почали галасувати про свою ґеніяльність. Об’єднали в собі творця й критика, адже лоґічно, що вони щось думали з приводу своїх творів. Метода дієва, що, власне, ці ймення і доводять.

Ще один аспект. Якось в Америці одному розумникові набридло подавати окремо булочку, сосиску та кетчуп із зеленню до цього. Об’єднанне творіння під назову «гот-доґ» швидко розповсюдилось всім світом. Нове і зручне, заради цього можна наплювати на некорисність й навіть шкідливість. Це стосується усього масового мистецтва. Якщо ж брати «кутюр», то там зручність особливої ролі не грає, бо саме її відсутність робить продукт елітарним, недоступним для мас. Між цими двома катеґоріями відбувається постійний обмін (переважно від еліти до мас), наприклад, шпильки увела в моду кутюр’є Коко Шанель, а в 70-х роках британські модельєри почали випускати елітний панковий одяг, взятий просто з вулиці (звідси всі ці золоті булавки та ланцюги, якими так люблять обвішувати себе «нові росіяни»). Книгу з іконопису ніколи не видадуть великим накладом, та це і не потрібно. Най видаються мільйонними накладами покетбучні детективи. Най! Це все мистецтво. Кожному своє з одним маленьким зауваженням – на що стачить грошей. А щоби не розслаблялися, зара ми вам щось новеньке підкинемо. Альбом «Сейлор Мун» є? А «Покемони»? Світом керують гроші, й саме вони визначають, що є на зараз мистецтвом. Можна консервувати лайно й через 30 років опісля вашої смерти воно коштуватиме великих й дуже великих грошей. Срати, вибачаюсь, може кожен, а от продавати лайно в слоїках хтось спромігся першим. Вас переконують, що це ВАРТО витрачених грошей, а назавтра ви вже відвідуєте виставку препаровано-консервованих людських трупів і прикуповуєте собі заспиртовану дитячу лапку. На щастя.

За суттю, єдине справжнє мистецтво – постійно вигадувати щось нове для перенасиченого інформацією людства. Якщо голова у вас не тільки для того, аби туди їсти, – заробляйте.
Money must go on!


ҐЕНІЄТВОРЕННЯ. посібник

Що тра’, щоб стати ґенієм?
Вірите, питаннячко дуже просте, я б сказав, примітивне.
На примітивні питання має бути відповідна, вибачаюсь, відповідь.
На відміну від багатотомних психолоґічних енциклопедиків, що пишуться для створення ваги грошової та фізичної і ні на що не відповідають, наступний опус коротко й конкретно розповість, як, взявши середньостатистичну істоту, зробити з неї ґенія.
Швидко й безболісно.
Єдине що – як літературний ґеній – раджу не сподіватися на утворення з вас будь-якого ґенія, окрім творчого. Втім, хто заважає вам спочатку побути творцем?
Як ви часто могли чути, для створення зірки потрібні гроші.
І все.
Талант, зовнішність, голос та инші фактори тут зайві.
Гроші й крапка.
А зараз читайте сенсацію.
Для створення ґенія потрібно ще менше.
Тобто, гроші тут хоч і не зайві, але за їх відсутності (а у вас є гроші? перекажіть трохи на мій рахунок!) обійдемося без них.
Аби стати ґенієм треба лише віра в себе.
Беззаперечна.
Беззастережна.
Безапеляційна. І непохитна. Як Пізанська вежа.
Маєте стати вірусом, що розносить інформацію про вашу ґеніяльність. Але спочатку цим вірусом доведеться заразитися вам. Аби скромність якщо, і не вмерла, то, щонайменше, отримала нищівного удару і сховалася в найтемніший куток вашої свідомости, поближче до совісти.
На початку заздритимуть. Заздритимуть і потім, та потім вам буде пофіґ. І як зазначатимуть небувалий розвій у вас зіркової хвороби – плюйте. З тої Пізанської вежі.
Ваша ґеніяльність їм не загрожує.
Поступово знайдеться три, сім, сто людей, заражених згаданим вірусом, які повністю бачитимуть у вас ґенія. Навіть якщо надворі зима, три години ночі, а у вас біла, як той сніг, гарячка і ви імпортованою з Москаляндії лайкою криєте кішку, що ходить десь за чотири квартали від вашого будинку. Все ж бажані дві речі:
най ці люди будуть ЗМІ
най в них буде можливість на вас реаґувати. Якусь фіґню, але доведеться напружуватись і створити. Вичавити з себе, а потім бігати з нею по всіх усюдах, доводячи, що саме з цієї речі, з цієї вашої речі і почався новий етап розвитку мистецтва.
Ще не треба відмовлятися від гарних нагод. Від жодних гарних нагод.
Пропонують спонсорство – дізнайтесь умови і згоджуйтесь.
Пропонують продати Батьківщину/Матьківщину – продавайте, всі продають, чим ви гірший?
Пропонують висловити свою думку – висловлюйте, і робіть це так, аби надовго запам’ятали.
Дарують тарганів – беріть, робіть з них портрет дарувальника, його дружини, дітей, тещі й коханої мишки Мусі. На основі цього відкривайте персональну виставку. Най заціпить.
Єдине що – не можна бути пасивним.
Ніде.
Особливо в ліжку.
Особливо, якщо ви ґей :)
Рух – єдина відміна життя від смерти, тож будьте живими.
Вчіться на ґеніїв.









стронґовський. Прозопісня №103, Київське, Дім який збудував я, Прозопісня № 108, Мавпи й париж, Сліпо-р-очність, Струм, крабГаям, Вірш без назви №11, Вірш без назви №16, Вірш без назви №39, Шизарабіка, «...рвуться ґудzики нетерпіння...», ?де, блазень, Ми$тецтво (погляд), Ґенієтворення (посібник) : вірші, проза, есе / Зустріч 2002 - 2003: літературно-мистецький альманах Житомирщини: вірші, оповідання, малюнки. / Упоряд. : Білоус П.В., Левченко О.Г. – Житомир: бібліотека ЖОО СТМУ “Ліґа АРТІС”, вип.10, 2003. - 106 с. - С.74-81.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Людмила Золотюк, Галина Левченко. Коли «Бридкий» не бридкий (відгук на виставу). Стаття з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #16 (2011)

Коли «Бридкий» не бридкий Коли: 29 грудня 2010 року, о 18:00. Хто вчинив:  Молодіжний театр «1-а студія» . Ролі виконували: Світлана Полі...