Душа...
Поранена, немов та птиця,
В клітку потрапила —
Звільниться ніяк не може.
То душа...
Із світом цим їй не змириться,
Законів цих не зрозуміть,
Але й не можна їх змінить!
Вона ж жива...
Обмани, злість і сердець холод.
Людська байдужість до усього
Її оточують навколо —
Замкнуте коло...
Як босі янголи по склу —
Болить...
Як шум води по всій землі —
Кричить...
І хоче вона щось сказати,
Але примушують мовчати —
Так було б легше існувати!
Але не їй...
У мертвім світі цих подій,
Коли не вірять більше в диво,
Коли не вміють жить правдиво,
Не бачать справжньої краси...
Де ж можна щастя їй знайти?
І, взагалі, чи це можливо,
Зважаючи на всі події?
Душа нічого вже не має...
Лиш десь у ній, на глибині,
Засіялось зерно надії,
Істину й правду віднайти...
І ця надія буде жити,
І не покине ні на мить,
І душу буде веселити —
Надію мати — значить жить!
Маски
Мало ходить по світу людей —
Лише маски — усюди й ніде.
Вони непомітно блукають
І справжні обличчя ховають.
Ось маска, ніжна й красива,
Ховає душу зрадливу,
Інша маска радість несе,
А справжнє обличчя — сумне.
А ось маска настільки бідна.
Що й не має на кусень хліба,
А насправді — тисячі має,
Їх тихенько збирає й ховає.
Бачим маску спокійну і тиху.
Що не зможе зробить комусь лиха.
А насправді ще й як добре зробить —
Недогледиш — ножа в спину встромить.
А ось маска — сама добродушність —
Усіх любить і про всіх дбає,
Та ховає частенько ту душу,
Що за спиною всіх обмовляє.
А ось дуже чесна маска —
Сама чесність лише, як у казці,
А душа себе лиш кохає,
Через інших переступає.
Маска — щедрість і доброта —
Ділиться з усіма і всіх любить,
А насправді душа — скупа,
Задля вигоди всіх загубить...
Мало ходить по світу людей —
Лише маски — усюди й ніде.
Вони непомітно блукають
І справжні обличчя ховають.
Немає коментарів:
Дописати коментар