Помаранчеві вогні
Світить помаранчем стомлена блакить —
Настає відваги історична мить.
Годі нам коритись, встаньмо із колін!
Ми сьогодні разом, ми — народ один.
Вороже наш лютий, бійся: ми ідем,
Нас не подолати, ми тебе знайдем —
Ти тоді відчуєш мозолі долонь,
І підеш горіти у палкий вогонь!
Знай же, нас багато, разом більше нас,
Радо зустрічаєм перемоги час,
Впевнено крокуєм, щоб усім сказать:
“Разом нас багато — нас не подолать!”
***
Я відчуваю порожнечу
В душі, у погляді, в словах, —
І знову думаю про втечу
Від болю. Нескінченний жах,
Тремтінням охопивши тіло,
Мене проймає до кісток:
Умить руйнуються надії,
Відлунням падають в пісок...
Й мене гнітить чужая втіха:
З очей не перли, а вода.
А на душі чомусь так тихо.
Та знов прозорості нема
В моїх думках. Я помираю?
Напевно ні — бо знову йду
Шукать того, чого немає,
Чого ніколи не знайду!
***
Коли сльоза врятує серце,
Тоді не буде більше сліз,
Тоді навіки обірветься
Надії промінь, що колись
Вертав із темної безодні
Розбите серце на шмаття
У тихий спомин безтурботний,
Де починалося життя;
Де тиха музика лунала,
Торкаючись до струн душі,
Що так жорстоко повстромляла
У серце гострії ножі...
Воно болить, воно ще плаче,
Тривожно згадуючи мить,
Та все надіється терпляче
На те, що знову буде жить.
Немає коментарів:
Дописати коментар