Євген Концевич. Літературна довідка з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #14 (2010)

Літературна довідка
КОНЦЕВИЧ Євген Васильович

Народився Євген Васильович 5 червня 1935 р. в с. Млинище на Житомирщині в родині колгоспника.
У віці 9 років, невдало пірнувши, зламав хребет і втратив здатність самостійно пересуватися.
Рятуючись від голоду, 1947 року родина Концевичів переїхала до Житомира. Заочно закінчив середню школу і 1963 року вступив заочно до Житомирського педінституту на філологічний факультет.
В 1964 році після видання збірки новел «Дві криниці» вступає до Спілки письменників України.
У 1960-1970-х роках його переслідував КДБ «за зберігання та читання антирадянської літератури». Двічі виключали з СПУ, зрештою був у ній залишений, але без допуску на сторінки преси.
В 1999 році за твори, опубліковані в антології «Вечеря на 12 персон: Житомирська прозова школа», нагороджений всеукраїнською премією в галузі літератури й мистецтва імені Івана Огієнка.
Помер 21 липня 2010 р. в м. Житомирі. Похований 22 липня на Смолянському цвинтарі, біля батька.
Визначну роль у становленні Євгена Концевича як майстра слова відіграв Борис Тен. Помітивши неабиякі здібності у хлопця, Борис Тен залучив його до літератури і посприяв творчому дебюту — вмістив кілька гуморесок, перших літературних спроб Євгена, до альманаху «Перший сніп» (1957). За кілька років Концевич заявив про себе як про цілком зрілого і самобутнього прозаїка — 1964 року виходить його збірка новел «Дві криниці», того ж року він став членом Спілки письменників України.
Завдяки своїй могутній життєвій енергії, мистецтву спілкуватися та гуморові молодий письменник привабив до себе цілу плеяду творців — літераторів, журналістів, художників, покоління яких уже тоді називали шістдесятниками. Його оповідання публікувалися в газеті «Літературна Україна», у журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Україна».
Знайшов свій неповторний шлях у літературі. Винятково уважний до всього, що його оточує, письменник тонко відчував психологію, найменші порухи душі, риси поведінки. З дивовижною точністю він змальовував внутрішній світ своїх найменших героїв — дітей, відображав делікатний і водночас надзвичайно складний процес пізнання світу «дорослого». Загалом, герої творів Концевича — наші сучасники, прості люди, яких щодня зустрічаємо на вулиці, впізнаємо в своїх знайомих, родичах, сусідах, з усіма їх чеснотами та вадами.Прозаїк, автор новелістичних збірок «Йдучи вулицею» (1985), «Вона йшла усміхнена…» (2002), «Голубко моя сиза» (2003), мемуарно-критичної книжки «Тутешня кава» (2000), книг перекладів із польської та російської мов.

Авторські книги Євгена Концевича

• Дві криниці. Новели.— К.: Молодь, 1964.— 84 с.
• Йдучи вулицею. Оповідання.— К.: Радянський письменник, 1985.— 160 с.
• Дві криниці. Новели.— К.: Дніпро, 1990.
• Таємна зброя Валерія Шевчука // Голос громадянина, № 13.— 1990.— Серпень.
• Чому вона мовчить? Голубко моя сиза // Вечеря на дванадцять персон: Житомирська прозова школа / Упоряд., передм., літ. ред. В. Даниленка.— К.: Генеза, 1997.— С. 97—116.
• Тутешня кава. Статті, есеї, спогади, теревені, хармани, світлини.— Житомир: Бібліотека журналу «Авжеж!»,— 2000.— 240 с.
• Вона йшла усміхнена… Новели. Оповідання. Етюди.— Житомир: ПМ М. Г. Косенко.— 2002.— 216 с.
• Голубко моя сиза.— К.: Неопалима купина.— 2003.— 64 с.
• Мамо!.. Мамочко!!. Прокинься!!!. Літературно-мистецьке видання новели Євгена Концевича «Чому вона мовчить» (12-ма мовами). Худ. Микола Соболівський.— Житомир: Метелик.— 2004.— 56 с.
• Клекіт глухоти. Зібране. — Житомир: «Рута», 2010. — 640 с.

Євгеній Концевич. Літературна довідка / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2010 - #14. - 140 с. - С.136.