понеділок, 9 грудня 2019 р.

Ольга Занько. Вірші з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #14 (2010)

Ольга ЗАНЬКО

***
У яму впала спантеличена душа.
Чужі боги прокляли твою долю,
А свій відрікся, кинув хробакам
Слабкі судини світлої неволі.

Тримає небо на руках своїх
Якийсь дивак, побитий божевіллям,
Маленькі ріки витекли з орбіт
Програмних схем затертого моління.

Коліна терпнуть, сіючи печаль.
Кричить сорока за вікном безодні.
Танцює в мороці здихаюча свіча.
Втікає тінь від зляканих мелодій.

Почути важко, але слух живе
Окремим світом схоплених симфоній.
Тому всміхнеться небо осяйне
Новому дню, що проросте крізь обрій.

Погляд
...Ловлю в очах заховану печаль,
А на губах бринить зрадливий сміх.
Мій вітер волю заховав у даль,
А ти пробити кригу не зумів.

Сумна мелодія шумить десь за вікном,
Палкий скрипаль завоювати хоче
Чиюсь любов, засмаглий жаль щоночі
Стікає символами зраджених основ.

Тріпоче пташка, ловлячи ключі
 Від пристрасті, що пестить груди.
Схрестилися в бою бажання два мечі.
Нехай нові тирани вас не судять...

***
Веселий сум лоскоче мої вени.
У полоні снів прокинулися ми.
За вікном, під сороміцьким небом,
Цілуються ранкові кольори.

Журба прийшла й побрила наші душі,
Зняла броню-щетину із лиця.
Кохати ти, звичайно, вже не мусиш,
Бо не для нас цвіте твоя весна.

Моє чекання попелом укрилось,
Гарячим воском випекло тавро.
Страждань у серці більше не лишилось,
Втекла з дощем уся твоя любов.

Тремтлива ніч малює візерунки,
Шепоче листю завчені пісні,
А люди носять слабкість в білих сумках,
Ховають біль в шухляди камяні.

Веселий сум лоскоче твої вени,
У ритмі сліз кричить моя душа.
Кохати вічно нам уже не треба,
Бо не для нас цвіте твоя весна.

***
Сіль кинеш в очі.
Ну що ж, прощай...
Обабіч долі
Лежить шосе.
Куди веде?
Мабуть у сни,
Де діви пахнуть
Сосо shanel.
Малюєш ніч,
А, може, день?
Зрадливий міст
Куди веде?
То є любов,
А не ганьба.
Ти не один,
Я не одна.
Сідає тінь
Серед пісень.
Чуже життя
Коле асфальт.
Міняє сон
Аспекти гри.
Банально, любий,
НАС СТАЛО ТРИ!!!
Чужа рука
Краде кулон.
Шаблони фраз
Метуть пісок.
Вогонь межі
Ще не погас,
А дощ іде...
ВМИКАЙ СВІЙ ДЖАЗ…

***
Енергія сонця
Вібрує.
В лахмітті
Почуттів
Ворушаться пявки
І майбутні
Метелики.

Ніч стала
Блондинкою —
Тобі час
Іти.
Зім'яті папери
Простирадл
Пахнуть вином і
Сексом.

Знову не той,
Знову не перший,
Знову не останній.
Весна...

***
Падаю вгору,
Піднімаючись вниз,
Щоб зачепити ногою
Куточок твого
Серця.

Сміюсь божевільно,
Лякаючи тебе
Антизмістом сумного
Реготу.

Знаю —
Буде втеча.
Я на прощання
Поставлю підніжку,
Щоб із насолодою познущатися
Над збитими колінами.




Ольга Занько. Вірші / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2010 - #14. - 140 с. - С.48-50.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Людмила Золотюк, Галина Левченко. Коли «Бридкий» не бридкий (відгук на виставу). Стаття з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #16 (2011)

Коли «Бридкий» не бридкий Коли: 29 грудня 2010 року, о 18:00. Хто вчинив:  Молодіжний театр «1-а студія» . Ролі виконували: Світлана Полі...