неділя, 8 грудня 2019 р.

Оксана Гаджій. Вірші з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #14 (2010)

Оксана ГАДЖІЙ

Сум
Сум скоріше прозорий
а не сірий

Це збільшуване скло
яким ми намагались добувати вогонь
у дитинстві
памятаєш?
А в сонячні дні
ми підковували ним бджіл…
які зараз замахуються на нас своїми протезами

Сум скоріше прозорий
а не сірий

трохи схожий на маршрутне скло
тьмяне через власну спітнілість
крізь яке ми прощались
сміючись і співаючи
памятаєш?
Ми не чули один одного
але скло запамятало
відбитки наших пальців
губ…
Поцілунок вікну подарували
а воно віддячило сумом

який скоріше прозорий
а не сірий

Хоча… це ж твій сум…
Ми певно знову переплутали сни

зателефонуй мені
на будильник

Улюблена чашка
Ти
холодною чашкою ніжишся
між пальців
змушуючи мене
віддавати власне тепло

Грійся
грійся
щоб я змогла таки відмітити тебе
губною помадою

Тільки не віддячуй зіркою з неба
вона ж бо розкришиться у долонях
цукром впаде в чашку
чи снігом поляже на моєму обличчі
змушуючи світитись у темряві
і мерзнути

Не даруй зірки
бо сам же грітимеш мене
ніжачись між пальців

А я все одно віддячу тобі губною помадою

Вулиця О.
Роздвоєнням особистості зарази мене
можливо буде не так самотньо
коли гулятиму вулицею
спокійною як дерева у дощ
такою що виринатиме із найнеочікуваніших місць
будучи асфальтовою річкою

Ти обіцяв назвати її на мою честь!

На цій вулиці не можна буде носити парасольки
тому стоятиму з піднятими обличчям
прагнучи зануритись у хмару
і перетворюючись
не то на калюжу не то на замет
для дощу що і досі вважає себе снігом

На розі
під табличкою з назвою вулиці
ти вперше не стримаєш обіцянки

Я сьогодні спала тридцять секунд

Тебе забагато
Треба викорінювати тебе зі свого життя
різко і болісно
ніби брови смикаючи

Здивувався?
Не дивись так на мене
з мордочки тигра
що висить над компютером
Тебе забагато у моїй квартирі.

Так! Тебе забагато у моїй квартирі.
В цьому приміщенні
відчувається твій погляд та запах
тому мені не страшно жити одній

Минулого разу
ти певне домовився зі стінами
Ніколи не бачила у них рота
та підозрюю що це розетки
що гіпнотизували мої пальці у дитинстві

Стіни звітують тобі
коли розмовляю із хворими мною хлопчиками
по скайпу
саме тоді починаєш дзвонити

Стіни звітують тобі
коли роздягаюсь одягаюсь переодягаюсь
скидуючи шкіру жабячу
саме тоді починаєш дзвонити

Повставляю ватки у тріщини їхніх вух
розмалюю маркером шпалери їхніх очей
можливо перестануть зраджувати мене
чи хоч трансляції твоїх погляду й запаху позбудусь

Тебе забагато у моїх текстах
Навіть у цьому поставив автограф
девять разів

Зміню тебе (десять) на нього
того що освідчився мені у коханні зі сцени
того що пише і дивиться
того що хворий

А ще забагато снігу
яким до вчорашнього дня плямкали чоботи
тепер вони запивають водою

Сніг зникає танучи
А якщо і ти розтанеш і зникнеш?
Тоді я помиратиму одинадцять разів...

Я шукала сонце, а ти мене
Коли зорі одягають фосфорні рюкзачки
і вирушають на пошуки сонця
ти починаєш
складати пазли моїх фотографій
вибудовуючи карту мого тіла.

Доба Великих Географічних Відкриттів
заманює тебе білими плямами
що певне відповідають на питання
у чому сенс життя
де ховається сонце
і чому моє чорне волосся випромінює світло

Білі плями ввижаються засніженими долинами
де ти ступаєш у мої сліди
розширюючи їх до суцільної лінії
що виходить із сонячного сплетіння

Це сьогодні
я з рюкзачком
супроводжувала зорі
у пошуках

просто думала
що ти спиш

Серце
Стукіт знизу
Сусідам не подобається
коли впускаю хула-хуп
що потрапляє до них крізь двері-клапани

Зліва крики
Дмитрик (чи як його)
знову грав на барабанах заголосно
дратуючи власних «стукачів»

Шкода
що дверей наліво немає
я б краще стріляла в Дмитрика
червоною рідиною
із водних пістолетів

Стукіт
скоро гра

Вкотре видряпую
на червоній стелі
здивування що опинилась в цій комуналці

Стукіт знизу
Крики зліва
і звичні ігрові-бойові верески

До речі
в тебе вже дві секунди не бється серце

Зранку
Зранку
шкіра пахне
диханням немовляти
із нотками чогось молочного

В очах
перегу-у-укуються
сонячні зайчики
гойдаючись на гілках-віях

Волосся
неначе у берези
тільки чомусь
хаос її чорних ліній електропередач
ввижається навколишнім будинкам
гарною укладкою

Ти сьогодні не виконав своєї функції
себто мене розбудило сонце






Оксана Гаджій. Вірші / Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2010 - #14. - 140 с. - С.43-47.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Людмила Золотюк, Галина Левченко. Коли «Бридкий» не бридкий (відгук на виставу). Стаття з часопису "Філео+Лоґос" ("Люблю+Слово") #16 (2011)

Коли «Бридкий» не бридкий Коли: 29 грудня 2010 року, о 18:00. Хто вчинив:  Молодіжний театр «1-а студія» . Ролі виконували: Світлана Полі...