Вересень
Так безпідставно порожньо — крізь вакуум
Обіймів мокра тиша
Пітьмою заливає тротуари.
І погляди злилися різнобарвними
Вогнями. Не залишив
І не забрав нічого вересень за хмари…
3 січня 2009 року
***
І стає невимовно гірко
Від роздертих до крові запясть,
Від скалічених душ об клітку,
Що ніколи їм не зламать,
Від підступності, від омани,
Від очей, що впились ножем
У самісінькі голі рани,
У самісіньке «я»… А ще —
Якось гірко від слів солодких
І нестерпно від голосів…
Та чомусь знов тамую подих:
Сам, напевно, того хотів…
24 квітня 2009 року
***
Душа — без гриму, у дірках…
Що, хочеш залатати?
Питатимеш, чому все так, —
Бо як же не спитати!..
Ковтатимеш мою сльозу
Із чаєм упереміш,
А завтра — нищити хандру —
На інший бік перейдеш…
Бо завтра виникне зоря —
Блискуча й недосяжна, —
А я?.. Ну нащо ж тобі я
І мертвий день вчорашній!..
28 серпня 2009 року
ІБ
(цикл з продовженням)
Ірині Миколаївні — з повагою…
1
Далеко за обрієм синьо-багряним
Ясніє зоря в світанковій імлі.
Коли все довкола на мить замовкає,
У душу мою тихо ллються пісні
Юнацької радості, Cause Youre in Me…
2
Як оманливі чари холодних дзеркал
Розібються розгублено-кволими
Вістрями погляду, спалахом дотику
Звуків німих, і прозоро-мяка
Буде музика душі нестримно памянить, —
Озирнусь, прислухатимусь серцем до стін,
Що луною грайливою в серці моїм
Залишатимуть теплий відбиток. Умить
Стануть шовково-ніжними трави сухі
Під ногами, лиш небо роздасться слізьми —
Не зумівши звільнитися від подиву... Ми,
Обираючи вкотре собі до снаги
Власні душі, навіщось сховаємо їх
Під завісою темних крижин сумяття.
Та не в змозі від себе втекти, до життя
Повернемось уже без вогню і мечів:
Я не я, ми не ми — інші вже. Obcy Ty —
Хто божився довіку усе берегти,
Та безбожно, безжально за крок до мети
Вирвав янголам крила, воліючи йти…
Тільки музика струменем райдуг дзвінких
Буде гоїти рани самотніх сердець,
Стане знову надії початком кінець,
Що бринітиме піснею в нас же самих.
Як оманливі чари холодних дзеркал
Розібються розгублено-кволими
Вістрями погляду, спалахом дотику
Оживе в душах музика тепло-мяка…
11 вересня 2010 року
3
Так хочеться подякувати Вам,
Але слова знов у мовчання путах,
Їх погляд Ваш навіщось переплутав,
Змінив порядок, хід думок… Сплива
Повільно час, секунди бють у скроні.
Тремтіння рук знов викрило неспокій:
Назустріч Вам такі тривожні кроки…
А далі — озирнувшись на пероні,
Збагну, що все минуло, щезло, зникло,
І ми таки не стали ближчі навіть.
Життя акценти знов за нас розставить —
А далі все, до цього треба звикнуть:
Ваш погляд нащось сплутує слова,
А я очей не кваплюся відвести, —
І це не сором, а питання честі:
Я хочу лиш подякувати Вам.
13 вересня 2010 року
***
Накричалися — криком струни порвали.
Настраждалися — болем рана до рани
Обкрутили страшною судомою мяз
Спорожнілого серця. Молитись за вас
Я навіщось продовжую й досі вночі,
Як щоразу заснути не сила... Навчіть,
Розірвавши на грудях важкі ланцюги,
Озирнутися й тихо сказать «вороги!».
Я благаю, навчіть мене жити отак:
Обіймаючи, душу ножем роздирать,
Роздирати і навіть сльози не зронить, —
Із підступністю жити, благаю, навчіть!..
Та нікому не треба ні сліз, ні журби,
Ні найменшої радості… Знаєте, ви.
Все ж, навчили мене, убиваючи волю, —
Цінувати надію безпомічну й кволу.
26 квітня 2009 року
Олександр Трохимчук. Вірші
Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2010 - #15. - 156 с. - С.22-24.
Немає коментарів:
Дописати коментар