Гойдалка
Старезний маятник життя
Свій ритм вистукує невпинно,
І щогодинно, щохвилинно
В обійми мойр кладе дитя.
Густющу тишу ріже скрип
Завжди рухливої колиски,
Лиш час від часу чадо пискне,
А ворон долі вже охрип.
А табулрасове дитя
Чекає свого водевілю…
І чорно-біле, чорно-біле
З-під пальців мойр тече шиття.
фелІКС
Вчорашній потяг біжить у завтра.
Лягла не так пікова карта.
Хотів зіграти — порвались струни.
Листок зімяла стара фортуна.
Згоріли очі, та серце бється,
Ще будуть ночі, і час вернеться,
Він кине віршем у всі печалі,
Життя покличе і піде далі.
Монолог
Щасливий погляд, сплелися руки,
Лишися поряд — не хочу муки.
Голуб волосся — не треба плечі,
В солодкій млості брехливі речі.
Дивися ніжно, сховавши пристрасть,
А те, що злісне — зміни на милість,
Заглянь у мрії, не йди в реальність.
Гойднулись вії — згадав моральність.
Цілуй у щічку, навіщо в губи?
Думки про нічку — солодка згуба.
Катерина Марчук. Вірші
Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературний часопис філологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2010 - #15. - 156 с. - С.25.
Немає коментарів:
Дописати коментар