Кейсарія
Руїни, залоскотані вогнем,
Крізь товпища зрадливих і злиденних.
Нужденну порожнечу душ — усе
В собі несуть німії свідки-старці.
Батальні подвиги і сором легкодухих,
Зівялі в битвах, полумї й очах,
Що тисячі їх світять на нічному
Пекельно-чорному сліпому полотні.
Лиш вогкий вітер кинеться зі скель
В бездонні середземні синевири.
Чиясь рука, возведена до неба
Серед уламків міста Кейсарія.
***
Скраплявся вечір в долоні моря,
Бриніли зорі на видноколі,
Гірські троянди і подих вітру
Злились у єдність монолітну.
Запахло сонцем і вогким жаром,
Пянким світанком, гірким стожаром,
Блідою тінню іду в сутіння.
Тепер нас двоє — Тінь-і-Я.
***
Колись моє тіло зівється від миттєвого болю
і скаже спасибі йому тому кому
щоночі залишатиму на простирадлі теплий слід
аби він забирав його із собою й волочив по світах
нібито й мене тягнув би кудись
у невідомість його вічної спеки
заплутував у свої сіті
і щоранку називав дружиною
дружкою жінкою зимньою ніжною гіркою зіркою
на всі боки але повз нього не на нього не у нього і навіть не через нього
а через свою заломлену призму
бо пряме світло сліпить й створює хиби на наших обличчях
на світанку коли я встаючи із теплої постелі
лишаю на простирадлі теплий слід
***
Півкроку в вічність, одночасний видих-вдих,
За нами стежать зорі гостроокі.
Суперник-місяць і собі затих
В німій задумі, в спогаді глибокім.
Чаруючі, спянілі миті ці безумства…
У простирадлі мрій блукають сни.
В полоні тіл ікс з ігреком зіткнувся
На гойдалці всесвітньої весни.
Ілюзії колишнього — усе лише сміття,
Ми вимкнули зображення і звук.
Маленька завязь нового життя —
Черпає сили у сплетінні рук.
Ольга Расовська. Вірші /
Філео+Логос (Люблю+Слово): Літературно-художній журнал. - 2011 - #16. - 160 с. - С.92.
Немає коментарів:
Дописати коментар