Народилася 25 січня 1976 року в Житомирі. Після закінчення Чернівецького університету працювала учителем української мови в школі №17. Друкувалася у студентській збірці "Геометрія Звуків" (м.Чернівці), літературно-мистецьких альманахах Житомирщини "Зустріч '99 та 2000 - 2001", колективних збірках "Першість" (2001 р.) та "Неабищо" (2002 р.). Працює журналістом обласної ґазети "Ріа-інтер".
Думка про to
Коли хворієш, певно, відростають зайві руки й ноги. Їх не можна помічати. Скільки зігнуто, скільки простягнуто? Цілу ніч запихувала руки під подушку, спочатку ліві, потім праві, та все одно якісь кружляли в повітрі, збаламучуючи темряву. Але то нічого. Родині не подобається: дві-три ноги обов'язково заходять в інші кімнати. Розбігаються. Добре, хоч голова тримається! А руки й ноги - то на стелі, то по стінах. Не допомагає навіть маґічний оцет на лобі.
Прогулянка до Пустоти
Він ступив уперед - підійшов до самої Пустоти. Витягнув руки. Невидиме вібрувало й вертілося. Він відсмикнув руки. Постояв. Пустота сяяла попереду, як ґіґанська порожнє око. Треба було пройти її, аби вийти на тверде. Ноги дрижали, коли повільно та обережно пішов до обрію. Попереду здіймався помаранчевий диск; під ним розтріскувався сонячними променями відсутня опора.
Скоро він загубив напрямок. Втомився. Сів на п'яти, а тоді витягнувся на весь зріст на спині. Витягнув руки. І під ним, і над ним, як масна гусінь, мерехтіли уламки райдуг. Він заснув і опустився все нижче й нижче. Для нього Час добіг свого кінця, сам же він обернувся на крапку Порожнього Простору і знаходить тепер просте задоволення у тому, аби розтріскуватися на сонячні промені.
* * *
Ти був правий, i у мене є власне проміння.
Може, тому при життi загорталась у попiл?
Китайська Маґнолія
Стиха оговтуюся... Під цегляною Стіною
Спить вітер. У сні муркоче. Ворушить цеглини і
Кульки насіння, якою була і я, аж поки не проросла
Крізь землю, випнувши віття назовні -
Маґнолія під прозорим небом Китаю.
Біля мене зупинився чорношкірий хлопчик із глеком,
По вінця налитим водою.
Постояв у затінку віть,
Втопив мене у крижаній гойдалці
І поніс крізь мовчазний шал,
Закутавши у дзвін обпеченої глини -
Пішов, поставивши глека на голову.
І вже далеко від мене хрипко засміявся -
Ледь не впустив глека, а вода
Краплями
Покапала на землю,
Суху і порепану до божевілля...
І я побачила: у мене зів'ялі і запорошені квіти...
Лабіринтова Маус
Немов розумна миша в лабiринтi,
я рухаюсь у певному квадрантi.
Унд голова моя - PR в квадратi.
Енд стеля не затримує повiтря.
Не лямпи - зорi блякнуть свiтляками
i свiт оф кос народжується знову.
Незатишно, мов сиротi-приблудi,
коли сюди, майн Ґот, заходить вiтер.
Стiкає дощ Нептуновим тризубцем,
Ай лав русалка, бат ай'м нот русалка!
Я скоро стану Ноєм навпаки,
як не навчуся хмари вiдвертати...
Тебе ображу в кличному вiдмiнку.
О данке шон, менi не треба хелпу!
Навiчно тут лишитись, звiсно, мiнус.
Та все ж безсмертя - це великий плюс...
Ніч
Розмагнiченим компасом глипає око,
наполохане, сiру вбирає iмлу,
нiби в темнiй норi пiд землею глибоко,
зомлiває i терпне, i тоскно йому
в цiм зашоренім краю, де морок співає,
де на місячне сяйво i цятки нема,
а розлючена тиша по нервах шмагає
нагаєм нез'ясненим i лячних октав...
Поки сонце зійде - хоч би перша жарина,
поки з'явиться серпик кривого меча,
у будинку зiв'яне останнiй годинник,
у шухлядi знiмiє остання свiча.
Олена Лудченко. Прозові мініатюри: Думка про t°, Прогулянка до Пустоти. Вірші: "Ти був правий, i у мене є власне...", Китайська Маґнолія, Лабіринтова Маус, Ніч / Перевесло : поезія, проза, ґрафіка : літературно-поетичний альманах / Житомирський обласний елітарний літературний клуб "Перевесло" імені Олени Теліги ; упоряд.: Руссу Г.В., Левченко О.Ґ., Васьковська Н.В., передм.: Васильчук С.К., післям.: Левченко О.Ґ. - Житомир : видання ґазети "Віче", 2003. - 96 с. - С. 56-59. - (Бібліотека обласного громадсько-політичного часопису "Віче" ; вип. 1)
Немає коментарів:
Дописати коментар